загрузка...
 
КРІСТОВАН ФАЛКАН (між 1515 і 1518 - бл. 1588)
Повернутись до змісту

КРІСТОВАН ФАЛКАН (між 1515 і 1518 - бл. 1588)

    

Лист Крісфала, бранця

    

    У тюрмах бранці рахують

    тисячу рoків щоднини,

    нерадісні там години;

    так само лічу і я,

    любове щира моя,

    яку, хвала Богові, знаю,

    але, як в’язень, страждаю;

    вам невідчутний звідтіль

    гіркий, невимовний біль

    відсутності та в’язниці,

    адже покарання - нице,

    без вини я втрапив за ґрати.

    Мої очі, в пітьмi кімнати,

    вже не бачать, уже змертвіли;

    звідкіля ж узяти їм сили

    після того, як у нестямі

    розпрощалися вони з вами?

    Відчувається добре гана

    п’ятирічного мого брану,

    а на додаток я мушу

    бажанням терзати душу

    в той час, коли вас не бачу.

    Зважте на віру гарячу

    та на місце її горіння;

    ніхто не бачив донині

    такого лютого горя!

    Це Господь розсудив суворо,

    щоби я потрапив у лихо;

    вас побачивши, маю втіху,

    що зродився я недаремно,

    що моє життя - мить буремна,

    а розкoші - вічні, без краю;

    без різниці, втраплю до раю

    чи до пекла, я неодмінно

    до розкoшів оцих прилину,

    не затримаюсь ні на мить.

    І нікoму ви не кажіть,

    що те зло, яке ви вчинили,

    надало мені люті й сили;

    мовлю я молитву урочо,

    одного моє серце хоче -

    вас кохати, хоч і в біді;

    так повинно бути завжди,

    поки я з життя не пішов.

    Яка правда, яка любов,

    коли їх було так замало,

    крихти щастя, вдосталь потали

    дарували мені дороги!

    Хто підкинув мені тривоги,

    де в минулім погляд ретельний

    спогадання бачить смертельні,

    і, напруживши всю уяву,

    я пригадую день лукавий,

    що не йде мені з голови.

    Бачив я, як плакали ви,

    з вами я заплакав такoж.

    День останній щастя, отож,

    першим днем став мойого зла.

    То, сеньйоро, згадка була,

    нині я не маю опори;

    а чому, хоч пишу вам скоро,

    на одвіт не маю надії?

    Чи на волі пошта не діє?

    Яких іще слів шукати,

    які молитви читати,

    крім тих, що були між нами?

    Ми повнились почуттями,

    і я не міг би сказати,

    що більше спромігся б дати

    вам інший - цілком можливо,

    але не сталося б дива;

    запевнити можу вас,

    що аніякий любас

    не сповниться почуттів,

    що ними я пломенів.

    

    Не треба марних зусиль -

    у статках не вщухне біль,

    і тут розважити варто,

    адже почуття - не жарти.

    Кажу я речі сумні,

    і кепсько буде мені;

    сеньйоро, прошу я знов

    не заміняти любов,

    яка була поміж нами,

    летючими почуттями;

    згадайте часи минулі,

    стосунки ніжні та чулі,

    і хоч я для вас майже вмер,

    і сутужно мені тепер,

    знайте, що я дбаю про вас,

    хоч і зболений повсякчас,

    хоч на вашу думку, одначе,

    я даремно дні свої трачу,

    ви для мене - мовби присутні,

    моя віра ще й досі сутня,

    як і перше, в ліпші часи.

    Тож листовно я попросив

    написати мені в тюрму,

    щоби я зрозумів, чому

    ви мовчали, й які слова

    ще підкаже пам’ять жива;

    ваші очі вродливі бачу

    та мої, журливі й гарячі,

    щось іще пригадав би мозок,

    та мій зір уже застять сльози,

    тож не можу писати далі.

    Зважте ви на мої печалі

    й на­пишіть мені в нагороду

    три рядки в оцю загороду;

    відчай свій у листі зборов я,

    вам, сеньйоро, зичу здоров’я;

    поки можу, писати мушу,

    бо словами рятую душу.

    



загрузка...