загрузка...
 
Засоби для інгаляційного наркозу
Повернутись до змісту

Засоби для інгаляційного наркозу

 

Ефір для наркозу. Висока активність діетилового ефіру при відносно незначній токсичності дозволяє досягти необхідної глибини наркозу і  розслаблення скелетних м`язів при достатньому вмісті кисню у суміші, яка вдихається пацієнтом. Ефірним наркозом легко керувати.

При застосуванні ефіру чітко виражені всі стадії наркозу.

Стадія аналгезії триває 1-3 хвилини. Вона характеризується поступовою втратою больової чутливості й частковим збереженням інших видів чутливості й свідомості. Однак у подальшому у хворого розвивається амнезія на події, які відбуваються в цьому періоді.

Стадія збудження триває 10-20 хвилин. Вона проявляється у вигляді рухового неспокою, мовного збудження, порушення ритму дихання, імпульсивними спробами встати з операційного столу та ін. Свідомість повністю втрачена. Всі рефлекси активовані. Дихання часте. Відмічаються  тахікардія, коливання артеріального тиску. У зв`язку з подразливою дією ефіру можуть виникнути кашель, гіперсекреція бронхіальних і слинних залоз; а при потраплянні ефіру в шлунок - блювання. При подразненні верхніх дихальних шляхів можливе зменшення частоти дихання до апное та серцевого ритму до зупинки серця. Ці ефекти попереджають введенням атропіну.

Стадія хірургічного наркозу. На фоні ефіру пригнічення міжнейронної передачі імпульсів у ЦНС зростає. Свідомість відсутня, рефлекси пригнічені, больова чутливість відсутня. Вегетативні рефлекси пригнічені не повністю. Артеріальний тиск стабілізується, дихання стає ритмічним. Для ефірного наркозу характерна добра релаксація м`язів.

При застосуванні ефіру активуються центральні ланки симпато-адреналової системи. Це супроводжується підвищеним викидом адреналіну із надниркових залоз. На функцію печінки і міокарда ефір не впливає. Функція нирок знижується. У випадку глибокого наркозу розвивається ацидоз.

Пробудження після наркозу ефіром відбувається поступово (протягом 30 хвилин), для повного відновлення головного мозку необхідно кілька годин. У післянаркозному періоді зберігається аналгезія. Можливе блювання.

При передозуванні ефіру настає агональна стадія. 

 

Вплив ефіру на окремі системи та органи

Ефір суттєво не пригнічує дихання, крім того, на 1-2 рівнях хірургічного наркозу дихання активується за рахунок подразнювальної дії наркозу на легеневі рецептори. У випадку передозування розвиваються розлади дихання аж до зупинки (результат паралічу дихального центру).

На серцево-судинну систему ефір впливає незначною мірою. Це зумовлено прямою пригнічувальною дією ефіру на серце і судинний тонус й одночасною стимулюючою дією на симпатоадреналову систему.

Гепатотоксичність ефіру небезпечна для пацієнтів із захворюваннями печінки, у здорових людей можливі функціональні розлади, які зникають на 5-7-й день після наркозу.

Функція нирок, як правило, нормалізується також самостійно.

Після наркозу спостерігаються підвищення рівня цукру, молочної і піровиноградної кислот у крові, рН крові зміщується в бік ацидозу.

Недоліками ефіру є виражена стадія збудження і сильна подразнювальна дія на слизові оболонки дихальних шляхів, що призводить до відчуття задухи, значної секреції бронхіальних залоз, що може бути причиною закупорки бронхів (для попередження вводять атропін). Подразнення слизових шлунка часто може провокувати блювання. Таким чином, ефір є далеко не ідеальним анестетиком. Крім того, він небезпечний у пожежному відношенні.

Фторотан характеризується високою наркотичною активністю, яка в 3-4 рази вища, ніж у ефіру. Наркоз настає через 3-5 хвилин. Введення в наркоз проходить спокійно, практично без стадії збудження. Фторотан не подразнює слизових оболонок, не посилює секреції бронхіальних залоз і не викликає ларингоспазми. Фторотановим наркозом легко керувати. Після припинення вдихання наркотичної речовини хворий пробуджується через 5-10 хвилин. Післядія, як правило, відсутня. Наркоз супроводжується задовільним м`язовим розслабленням. Фторотан потенціює дію курареподібних засобів. Цей препарат певною мірою  пригнічує центр дихання. Але цей ефект швидко зникає після припинення інгаляції та активної вентиляції легенів.

Під дією фторотану послаблюється сила серцевих скорочень, зменшуються ударний та хвилинний об`єми серця, знижується артеріальний тиск. Гіпотензія зумовлена пригніченням судинорухового центру, симпатичних гангліїв, прямою міотропною дією фторотану на судини, а також зниженням серцевої діяльності.

Фторотан підвищує чутливість серця до адреналіну, що може стати причиною аритмій і навіть фібриляції шлуночків. Тому застосування адреналіну, норадреналіну та ефедрину при фторотановому наркозі протипоказане. За необхідності підвищення артеріального тиску перевагу віддають введенню мезатону.

Фторотан пригнічує секрецію слинних, бронхіальних та шлункових залоз. На функцію печінки за відсутності її патології практично не впливає. Однак захворювання печінки є протипоказанням для фторотанового наркозу. Препарат дещо зменшує нирковий кровотік і виділення сечі. Ці зміни минають самостійно після припинення наркозу.

Фторотан, на відміну від ефіру, безпечний у пожежному відношенні.

Закис азоту. Цей загальний анестетик забезпечує майже миттєвий розвиток аналгезії. Стадія збудження, як правило, відсутня. Закис азоту не проявляє подразливої дії і негативного впливу на паренхіматозні органи. Післянаркозний період характеризується дуже швидким пробудженням. Закис азоту проявляє слабку наркотичну активність і не спричиняє достатнього розслаблення скелетних м`язів. Для достатнього наркотичного ефекту необхідний високий вміст препарату (близько 95%) у повітрі, яке вдихає хворий. Використовувати такі концентрації неможливо, оскільки це супроводжується вираженою гіпоксією (вміст кисню становить лише 5%). В анестезіології, як правило, застосовують суміш 80% закису азоту і 20% кисню. Така комбінація дає змогу досягти початкового рівня стадії хірургічного наркозу. Для поглиблення наркозу і релаксації м`язів використовують закис азоту в комбінації із сильними анестетиками (ефір для наркозу, фторотан, барбітурати та ін.) і міорелаксантами.

Використовують закис азоту не лише для інгаляційного наркозу при хірургічних втручаннях, а й при інфаркті міокарда, травмах, пологах і післяопераційних болях. Раннє застосування закису азоту в пацієнтів із тяжкими травмами попереджає розвиток шоку. Слід враховувати, що тривала інгаляція (більше доби) закису азоту може стати причиною лейкопенії, мегалобластичної анемії, тромбоцитопенії, нейтропенії.

Закис азоту не горить, але підтримує горіння.

 

Засоби для неінгаляційного наркозу

 

Засоби для неінгаляційного наркозу, як правило, вводять парентерально, рідко - ентерально.

Класифікують ці препарати за тривалістю дії:

1 Препарати короткої дії (тривалість наркозу до 15 хвилин):

пропанідид;

кетамін.

2 Препарати середньої тривалості дії (20-30 хвилин):

тіопентал-натрій;

гексенал.

3 Препарати тривалої дії (60 хвилин і більше):

натрію оксибутират.

 

Пропанідид (сомбревін) використовують для внутрішньовенного введення. Препарат має надкоротку тривалість дії. Ефект настає через 20-40 секунд після введення без стадії збудження і триває 4-8 хвилин. Короткочасність дії пояснюється швидким гідролізом сомбревіну під дією холінестерази плазми крові. Після наркозу пригнічення функцій ЦНС не спостерігається. Наркозу може передувати гіпервентиляція легенів з короткочасним апное. Потім дихання нормалізується. Можливі незначні тахікардія та підвищення артеріального тиску. Препарат проявляє подразнювальну дію на місці введення, що є причиною гіперемії та больових відчуттів по ходу вени. Можливе тромбоутворення. Використовують пропанідид для ввідного наркозу і при проведенні короткочасних операцій.

Кетамін (кеталар, каліпсол). Це найбільш широко використовуваний засіб в анестезіології. Вводять препарат внутрішньовенно і внутрішньом`язово. Ефект при введенні у вену розвивається через 30-60 секунд і триває 5-10 хвилин, а у м`яз - через 2-6 хвилин і триває 15-30 хвилин. Кетаміновий наркоз називають “дисоціативним”, оскільки він пригнічує одні структури в ЦНС, не впливаючи на інші. Функції кори і стовбура мозку каліпсол безпосередньо не пригнічує, їх зміни мають вторинний характер. Під час кетамінового наркозу спостерігаються виражена аналгезія, легкий снодійний ефект із частковою втратою свідомості. М`язовий тонус дещо зростає, глотковий і кашльовий рефлекси збережені. Артеріальний тиск підвищується, збільшується частота скорочень серця. Можуть спостерігатися гіперсалівація, незначне підвищення внутрішньочерепного тиску. Дихання суттєво не змінюється. Кетамін проявляє помірну бронхолітичну дію. Після наркозу виникають яскраві, але часто неприємні сновидіння, галюцинації, дезорієнтація, збудження.

Застосовують кетамін для наркозу при короткочасних втручаннях (обробка опікових ран, перев`язки, аборти). У поєднанні з психоседативними засобами (сибазон, дроперидол) його можна використовувати для більш тривалого наркозу.

Тіопентал-натрій при внутрішньовенному введенні викликає розвиток наркозу через 1 хвилину без стадії збудження. Тривалість наркозу - 20-30 хвилин. Аналгезія слабко виражена. Тіопентал-натрій більшою мірою, ніж ефір для наркозу, пригнічує центр дихання. Зменшується як частота, так і глибина дихальних рухів. Препарат також знижує тонус судинорухового центру, пригнічує роботу серця, знижує артеріальний тиск. Швидке введення тіопентал-натрію може стати причиною колапсу. Препарату властива місцева подразнювальна дія. Застосовують тіопентал-натрій для ввідного наркозу і при проведенні короткочасних оперативних втручань.

Гексенал своїми властивостями близький до тіопентал-натрію (обидва препарати є похідними барбітурової кислоти). Однак слід зазначити, що гексенал проявляє більш виражену депресивну дію роботи серця. Він частіше провокує судоми. Застосовують за тими самими призначеннями, що й попередній препарат.

Натрію оксибутират є метаболітом гальмівного медіатора ЦНС - γ-аміномасляної кислоти. Препарат добре проникає до ЦНС. Проявляє седативну, снодійну, наркотичну та антигіпоксичну дії. Анальгетична дія натрію оксибутирату незначна. Препарат викликає виражену релаксацію м`язів, підвищує стійкість тканин мозку і серця до гіпоксії. Наркотична активність у нього незначна, тому для наркозу натрію оксибутират вводять у великих дозах. Стадія збудження відсутня. При внутрішньовенному введенні стадія хірургічного наркозу розвивається через 30-40 хвилин, а при прийманні всередину - через 40-60 хвилин. Тривалість наркозу – 1,5-3 години. Введення препарату супроводжується незначним зменшенням частоти й одночасним збільшенням глибини дихання. Нерідко спостерігаються брадикардія і незначне підвищення артеріального тиску. Можливе блювання. Застосовують оксибутират натрію лише у комбінації із активними аналгетиками та іншими загальними анестетиками для ввідного та базисного наркозів, знеболювання пологів, при гіпоксичному набряку мозку; як протишоковий засіб. Крім того, препарат використовується як заспокійливий та снодійний засіб.

 



загрузка...