1 Лікування потрібно починати якомога раніше, не пізніше року після появи перших проявів захворювання.
2 Ведення хворих починають з монотерапії. Це дозволяє краще врахувати індивідуальні особливості фармакокінетики, раніше діагностувати побічні реакції та ускладнення.
3 Лікування починають із призначення 1/3 рекомендованої для лікування середньої дози, потім її підвищують на одну третину через кожні 5-7 днів, доводячи поступово до повної. Якщо хворий погано переносить препарат, то добову дозу розділяють на 4-6 прийомів. Якщо ж побічні реакції продовжують збільшуватися, то препарат заміняють іншим. Заміну проводять протягом 3-7 днів, знижуючи поступово дозу першого препарату і збільшуючи - другого. Будь-яке порушення схеми призначення препарату може спровокувати напад хвороби. Недопустимо раптово припиняти приймання препарату, оскільки це може стати причиною розвитку у хворого епілептичного статусу і його загибелі.
4 Безперервне лікування епілепсії продовжують ще 3-4 роки після зникнення всіх клінічних проявів хвороби. Потім протягом 1-2 років дозу препаратів поступово зменшують до повної відміни. Діти загалом краще реагують на раціональну терапію, однак повне вилікування хвороби у більшості випадків залишається проблематичним.
Побічні ефекти
При призначенні хлоракону потрібно враховувати, що він подразнює слизову оболонку шлунка, може викликати запаморочення, загальну слабкість. У хворого, який тривалий час приймає цей препарат, необхідно постійно контролювати функцію печінки, нирок, стежити за картиною крові.
На фоні приймання клоназепаму можливі порушення координації рухів, дратівливість, депресивні явища, підвищена втомлюваність, нудота.
Приймання гексамідину в перші дні лікування може супроводжуватися легкою сонливістю, запамороченням, головним болем, нудотою, атаксією. При тривалому застосуванні препарату у хворих може мати місце дефіцит фолієвої кислоти.
При лікуванні дифеніном можливі запаморочення, збудження, підвищення температури, утруднення дихання, нудота, блювання, тремор, ністагм, атаксія, алергічні реакції, гірсутизм, гіперплазія ясен.
Карбамазепін більшість хворих переносить добре. Іноді можливі нудота, втрата апетиту, головний біль, сонливість, атаксія, алергічні реакції, порушення картини крові (лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз), гепатит.
Етосуксимід може спричинити розлад функцій шлунка і кишечника, головний біль, запаморочення, висипання на шкірі, фотофобію, нейтропенію, агранулоцитоз, альбумінурію. Іноді препарат провокує “великі” судомні напади.
Приймання триметину може супроводжуватися фотофобією, гемералопією, висипаннями на шкірі, дерматитом, змінами формули крові (анемія, нейтропенія, агранулоцитоз, еозинофілія, моноцитоз), тератогенною дією. На фоні приймання препарату можливі напади епілепсії.
Ламотриджин може викликати алергічні реакції у вигляді висипів на шкірі, сонливість, посилення судомного синдрому, порушення функції печінки.