загрузка...
 
3. Розрахунки векселями
Повернутись до змісту

3. Розрахунки векселями

Розрахунки за допомогою векселів - одна з найбільш складних форм розрахунків, тому що вона вимагає знання досить об'ємного вексельного законодавства і вільного володіння термінами, застосовуваними при цих розрахунках.                                                 

З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів на конференції в Женеві (Швейцарія) були вироблені і 07.06.1930 р. прийняті три вексельні конвенції:

Конвенція №358, що встановлює Однаковий закон про переказний і простий вексель (далі - ЕВЗ);

Конвенція №359, що має  на меті дозвіл деяких колізій законів про переказні і прості векселі;

Конвенція №360 про гербовий збір у відношенні переказних і простих векселів.

Радянський Союз приєднався до Женевських вексельних конвенцій 25.11.36 р., а постановою ЦИК і СНК СРСР у 1937 р. на території СРСР набрало сили Положення про переказний і простий вексель, текстуально майже цілком співпадаюче з ЕВЗ. Законом України від 18.06.91 р. "Про цінні папери і фондову біржу" вексель був визнаний як коштовний папір в Україні. А Законом України від 12.09.91 р. "Про правонаступництво України" і Постановою Верховної Ради України від того ж числа "Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР" фактично підтверджена дія зазначених конвенцій і Положення на території України. Надалі, прийнявши три закони від 06.07.99 р., Україна вже самостійно приєдналася до всіх трьох Женевських вексельних конвенціям. Відповідно до повідомлення Генерального секретаря ООН на адресу Міністерства закордонних справ України, Женевські вексельні конвенції 1930 р. набули чинності закону для України 06.01.2000 р.

Вексельне право в нашій країні отримало свій розвиток у Законі України від 05.04.2001 р. "Про звернення векселів в Україні". У ньому в основному даються застереження до ЕВЗ. Цим же Законом передбачено прийняти надалі ще кілька вексельних законів. Обсяг статті не дозволяє всебічно освітити порядок вексельних розрахунків. Тому щоб ознайомити бухгалтерів і інших фахівців з даною формою розрахунків, пропонуємо лише найбільш загальні відомості, що допоможуть їм самостійно орієнтуватися в досить об'ємному і складному вексельному законодавстві.

   Для здійснення розрахунків векселями насамперед варто добре вивчити термінологію, що використовується при таких розрахунках, і її застосування, тому що помилки в її вживанні можуть привести до дуже серйозних наслідків. У статті використовуються найбільш часто використовувані  терміни.

Про обіг векселів в Україні

З 1 січня 2002 року зобов’язуватися та набувати права за векселями на території України зможуть фізичні особи. Використання векселя як внеску до статутного фонду господарського товариства забороняється

Законом України від 05.04.2001 р. №2374-III “Про обіг векселів в Україні” (далі — Закон) визначено, що з 1 січня 2002 року зобов’язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть і фізичні особи.

Видавати векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Платіж за векселем на території України може здійснюватися тільки у безготівковій формі. Суттєвим обмеженням є те, що тепер використання векселя як внеску до статутного фонду господарського товариства забороняється.

Здавалося б, нарешті у вексельному обігу пануватиме Закон, а не постанови Кабінету Міністрів та Національного банку України, але, судячи з аналізу Закону, саме ці відомства і розробляли цей Закон, а тому на полегшення в застосуванні векселів можна майже не розраховувати.

Закон визначає особливості обігу векселів в Україні: видача переказних та простих векселів, здійснення операцій з векселями та виконання вексельних зобов’язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі — Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.

Нагадаємо, що, відповідно до Закону України від 06.07.99 р. №826-XIV “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі”, Україна приєдналася до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції (саме на таких умовах приєднався і СРСР 25.11.36 р.).

Як повідомив НБУ в своєму листі від 27.01.2000 р. №18-211/224-550 “Про набрання чинності Женевськими вексельними конвенціями 1930 року”, Женевські вексельні конвенції 1930 року набрали для України чинності 6 січня 2000 року.

Однак і після набрання ними чинності у вексельному законодавстві головним був не міжнародний договір (Уніфікований закон), як це належить, а зокрема Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 10.09.92 р. №528 “Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків” (далі — Постанова). Тепер є Закон, який насправді є аналогом Закону з деякими послабленнями та додатковими обмеженнями.

Головним послабленням є те, що з 1 січня 2002 року зобов’язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть і фізичні особи. Причому фізичні особи не обов’язково мають бути підприємцями, зокрема стане можливим під час купівлі якогось товару фізичною особою просто виписати вексель на суму покупки та відсотків (і таким чином отримати кредит без зайвого оформлення).

Однак за Законом, як і за Постановою, видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Водночас платіж за векселем на території України може здійснюватися тільки у безготівковій формі (якщо для юридичних осіб це прийнятно, то для фізичних осіб це великий мінус). Суттєвим обмеженням є те, що тепер використання векселя як внеску до статутного фонду господарського товариства забороняється.

Вексель залишено як виконавчий документ, тепер уже Законом дозволено його видавання та індосування за кордон (докладніше див. Указ Президента України від 07.03.2001 р. №162/2001 “Про визнання такого, що втратила чинність, статті 1 Указу Президента України від 2 листопада 1993 року №504”).

Закон закріпив такий атавізм (стаття 5): вексель від імені юридичної особи повинен підписуватися двома особами — керівником та головним бухгалтером (або уповноваженими ними особами), ще й потрібно ставити печатку. I законодавців не цікавить, що це суперечить статтям 7 та 8 Уніфікованого закону.Вексель повинен містити один підпис, і жодних печаток на ньому в обов’язковому порядку не ставиться.

Але у нас закон виявився вищим за міжнародний договір усупереч частині другій статті Закону України від 22.12.93 р. №3767-XII “Про міжнародні договори України”, яка передбачає: якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України, тобто Уніфікованого закону. Тому сподіваємося на якнайскоріше скасування цього атавізму, як це сталося з двома підписами зовнішньоекономічних договорів підприємств.

Векселедавцям тепер треба буде вести реєстр виданих векселів за формою, затвердженою ДКЦПФР (цікаво, як її вестимуть фізичні особи, а може, взагалі не вестимуть, адже за його неведення відповідальність наразі не встановлена).

Докладніше проаналізуємо статтю 2 Закону, відповідно до якої передбачається застосування не всіх застережень (їх 23), а лише тих, що обумовлені у статтях 3, 7, 9, 10 і 13 додатка II Уніфікованого закону:

1) стаття 10 Уніфікованого закону в Україні не застосовується. Вона передбачає: якщо переказний вексель, який не був складений на момент видачі, був оформлений іншим чином, ніж передбачено укладеними угодами, то недотримання таких угод не може бути протиставлено держателю векселя, якщо тільки він не придбав переказний вексель недобросовісно або, придбаваючи його, не допустив грубу необережність. Виходячи з того, що вимоги за векселем випливають лише з самого векселя, незалежно, наприклад, від договору поставки. Таким застереженням Україна підтвердила прив’язку векселя до товарності векселя. А фінансові векселі існувати не можуть;

2) відповідно до статті 7 Додатка до Уніфікованого закону, кожна з Високих Договірних Сторін має право, якщо вона вважає за необхідне, за надзвичайних обставин, пов’язаних з обмінним курсом у такій державі, частково скасувати застереження, що містяться в статті 41 і стосуються здійснення платежу в іноземній валюті за переказними векселями, які підлягають оплаті на її території. Зазначене вище правило також може застосовуватися до видачі на національній території переказних векселів, які підлягають оплаті в іноземній валюті. Таким чином, Україна, яка приєдналася до цього застереження, визнала існування надзвичайних обставин, і Законом передбачено, що в Україні вексель, номінований в іноземній валюті, погашається лише в національній валюті або за індивідуальною ліцензією НБУ;

3) відповідно до статті 9 Додатка до Уніфікованого закону, в порядку часткового скасування абзацу 3 статті 44 Уніфікованого закону (цей абзац передбачає, що протест у неплатежі за переказним векселем, який підлягає оплаті на визначену дату або у визначений строк від дати складання чи від пред’явлення, повинен бути здійснений в один із двох робочих днів, наступних за днем, у який вексель підлягає оплаті) кожна з Високих Договірних Сторін має право встановити, що протест у неплатежі повинен бути здійснений або в день, коли переказний вексель підлягає оплаті, або в один з двох наступних робочих днів, що й вибрала Україна;

4) відповідно до статті 10 Додатка до Уніфікованого закону, за законодавством кожної з Високих Договірних Сторін залишається право точно визначити юридичні ситуації, передбачені у пунктах 2 і 3 статті 43 (держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов’язаних осіб: при настанні строку платежу, якщо платіж не був здійснений; навіть до настання строку платежу: ...

(2) у разі банкрутства трасата, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно;

(3) у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту) і в абзацах 5 і 6 статті 44 Уніфікованого закону (у разі припинення платежів трасатом, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно держатель не зможе використати своє право регресу доти, доки вексель не буде пред’явлений трасату для платежу і не буде здійснений протест.

У разі оголошення трасата банкрутом, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі оголошення банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту, для використання держателем права регресу буде достатньо пред’явлення судового рішення про оголошення банкрутом такого трасата чи трасанта). Чим і скористалася Україна;

5) відповідно до статті 13 Додатка до Уніфікованого закону, кожна з Високих Договірних Сторін має право встановити щодо переказних векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на її території, що відсоткова ставка, про яку йдеться у пункті 2 статті 48 (держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу ...(2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу) і пункті 2 статті 49 (особа, яка прийме переказний вексель і здійснить платіж за ним, може стягнути з інших зобов’язаних перед нею осіб: (2) відсотки на зазначену суму, обчислені в розмірі шести, починаючи з дня, коли вона здійснила платіж) Уніфікованого закону, може бути замінена існуючою відсотковою ставкою, встановленою законом, на території такої Високої Договірної Сторони.Замість 6 відсотків, держатель за Законом повинен використовувати облікову ставку НБУ, що добре для кредитора, поки вона більша за 6 відсотків.

Особливості українського вексельного законодавства

Українське вексельне право встановлює такі, на відміну від ЕВЗ, особливості заповнення і використання векселів:

- використовувати вексель, а також виступати векселедателями, акцептантами, індосантами и авалістами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, визнані такими відповідно до чинного законодавства України. Однак Законом України від 05.04.2001 р. "Про звернення векселів в Україні" установлено, що з 01.01.2002 р. ними можуть бути і фізичні особи;

- умова про проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково передбачається у відповідному договорі. У випадку видачі (передачі) векселя, відповідно до договору, припиняються грошові зобов'язання по платежах за даним договором і виникають зобов'язання платежу за векселем. Особи, винні в порушенні цих вимог, несуть відповідальність відповідно до закону;

- вексель може видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трассат, чи векселедавець простого векселя, повинна мати перед трассантом або особою, яка чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого повинна бути не менше суми платежу за векселем. Векселі Мінфіну, НБУ і комерційних банків України, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також установ і організацій, які фінансуються  за рахунок держбюджету, бюджету Автономної Республіки  Крим чи  місцевих бюджетів, емітуються і звертаються в порядку, визначеним діючим  законодавством або  встановленим КМУ;

- стаття 10 ЕВЗ не застосовується. Вона говорить: якщо переказний вексель, не заповнений до моменту видачі, був заповнений у протиріччі з угодами, що відбулися, то недотримання цих угод не може бути протипоставлено векселедержателю, якщо тільки він не придбав переказний вексель чи несумлінно або  ж, здобуваючи його, не допустив грубої необережності;

- векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів у порядку, затвердженим Держкомісією по цінних паперах і фондовому ринку;

- забороняється використовувати векселя як внесок у статутний фонд господарчого товариства;

- резиденти можуть видавати і індосувати векселя як переказні, так і прості, в іноземній і національній валюті для розрахунків з нерезидентами по зовнішньоекономічних договорах (контрактам) відповідно до валютного законодавства України (до прийняття Закону України "Про звернення векселів в Україні" видача й індосамент векселів за межі України не допускалися). Умова проведення розрахунків між резидентом і нерезидентом із застосуванням векселів обов'язково передбачається у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті). Придбання резидентом векселя в іноземній валюті і проведення розрахунків між резидентами по такому векселю здійснюється відповідно до валютного законодавства України;

- юридичні ситуації, викладені в статті 41 ЕВЗ, українське законодавство дозволяє таким чином: сума векселя, виражена в іноземній валюті, на території України може бути сплачена в національній валюті України за курсом НБУ на день настання терміну платежу (якщо боржник прострочить платіж - на розсуд власника векселя - на день здійснення платежу) чи в іноземній валюті з дотриманням вимог валютного законодавства України. Дане положення застосовується й у тому випадку, якщо векселедавцем (трасантом) обговорено, що платіж здійснюється в зазначеній у векселі валюті (застереження про здійснення платежу в іноземній валюті);

- платежі по векселям на території України здійснюються тільки в безготівковій формі;

- у господарському обороті можуть використовуватися простий і переказний векселі;

- вексельний бланк можна заповнювати друкованим способом і від руки;

- сума платежу за векселем обов'язково заповнюється цифрами і прописом;

- вексель підписується: від імені юридичних осіб - власноручно керівником і головним бухгалтером (якщо ця посада передбачена штатним розкладом юридичної особи) чи уповноваженою ними особою, підписи завіряються печаткою. Від імені фізичних осіб - власноручно зазначеним у векселі фізичною  чи  уповноваженою  особою і завіряється печаткою, якщо вона існує;

- вексельні бланки, що мають відповідний захист, купуються підприємствами в комерційних банках України. При придбанні вексельних бланків покупці в обов'язковому порядку, крім вартості бланка, сплачують у доход державного бюджету держмито за кожен бланк у розмірі 10% не оподатковуваного податком мінімуму доходів громадян, якщо інше не передбачено законодавством України;

- зміни в текст векселя можуть вноситися з ініціативи його власника винятково векселедавцем (трасантом) шляхом закреслювання старого реквізиту і написання нового з указівкою дати внесення зміни і підписами осіб, які мають право підписувати вексель. Власник векселя повинен дати згоду на внесення змін у текст векселя шляхом написання на зворотній стороні векселя слів "відповідно до змін" із указівкою дати внесення змін і підпису.

У випадку зміни терміну платежу за переказним векселем власник векселя повинен дістати згоду (акцепт) трасата на оплату векселя в новий термін. Якщо акцепт уже був зроблений раніше, власник векселя повинен дістати додаткову згоду акцептанта щодо нового терміну. Якщо ж власник векселя, який згоден на внесення змін у текст векселя, бажає зберегти відповідальність попередніх індосантів, він повинен отримати їхню згоду. Інакше попередні індосанти несуть відповідальність, як і до внесення змін;

- хоча вексель є безперечним зобов'язанням, Законом України "Про звернення векселів в Україні" передбачено, що КМУ повинен підготувати проект Закону України про порядок розгляду спірних питань, пов'язаних зі зверненням векселів в Україні;

- відповідно до Закону України "Про звернення векселів в Україні", юридичні ситуації, викладені в абзаці третьому статті 44 ЕВЗ, у нашій країні застосовуються слідуючим чином: протест у неплатежі за векселем, який підлягає оплаті на певну  дату  чи у визначений термін від дати  складання чи пред'явлення, повинен бути здійснений або в день, коли вексель підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів;

- векселедержатель має право регресу у випадку порушення справи про банкрутство трасата, а також у випадку визнання його банкрутом і незалежно від того, чи акцептував він вексель. Це ж право настає й у випадку визнання банкрутом трасанту за векселем, не підлягаючому акцепту. Для використання цього права власнику векселя досить пред'явити судове рішення про визнання такого  трасата чи трасанту банкрутом;

- власник може вимагати з особи, проти якого він використовує своє право регресса, суму неакцептованого чи неоплаченого векселя з відсотками, якщо вони були обговорені у векселі, а також витрат, зв'язаних із протестом векселя, і інших. У випадку якщо право регресу використане до настання терміну платежу (наприклад при банкрутстві боржника), то з вексельної суми утримуються облікові відсотки по діючій на дату використання права регресу офіційної (банківської) ставці по місцю проживання власника.

Якщо у векселі обговорена сплата відсотків, то власник може стягнути відсотки з особи, до якого він використовує своє право в порядку регресу, від дати настання терміну платежу на суму векселів як виданих, так і підлягаючих оплаті на території України, у розмірі дисконтної ставки НБУ на день пред'явлення позову і від дня настання терміну платежу (із дня платежу) до дня пред'явлення позову відповідно. У такому ж розмірі утримує відсотки особа, що прийняла переказний вексель і здійснила платіж по ньому, з інших зобов'язаних перед ним особами з дня здійснення їм платежу до дня пред'явлення позову. В інших випадках, відповідно до ЕВЗ, утримуються 6% річних;

- якщо вексель видається на території України і місце платежу по ньому також знаходиться в Україні, то він складається державною мовою. Найменування  трасанту чи векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється на тій мові, на якій визначене офіційне найменування в їхніх установчих документах.

Види векселів

Відповідно до законодавства, в Україні між господарюючими суб'єктами, застосовуються два види векселів - переказні і прості.

Переказний вексель (тратта) - наказ кредитора (трасанту) боржнику (трасатові) про сплату в зазначений термін і у визначеному місці зазначеної у векселі суми третій особі (ремитенту) чи самому кредитору, тобто кредитор одночасно може виступати і як ремітент.

В операціях з переказним векселем, як правило, беруть участь три сторони: кредитор - трасант, боржник - трасат і одержувач - ремітент. Виписує і підписує переказний вексель кредитор. Щоб такий вексель мав чинність закону, боржник - трасат повинен підтвердити свою згоду заплатити за векселем у письмовій формі на лицьовій стороні векселя, тобто акцептувати вексель. Акцептант переказного векселя, як і векселедавець простого векселя, є головним вексельним боржником і несе відповідальність за оплату векселя у встановлений термін. Це так названий боржник першого порядку. Передача права за переказним векселем або гарантія платежу за векселем у випадку неплатежу з боку платника (прийняття на себе відповідальності в платежі в порядку регресу) оформляється передатним написом - індосаментом. Він повинен бути простим і нічим не обумовленим. Причому частковий індосамент не допускається. Індосамент здійснюють на зворотній стороні  векселя чи на додатковому листі (алонжі), якщо зворотна сторона векселя повністю пописана. Алонж приєднується до векселя клейовим способом. При цьому індосамент, розташовуваний першим на алонжі, повинен починатися на векселі і закінчуватися на алонжі, а печатка повинна ставитися на з'єднанні векселя та алонжа.

Простий вексель - письмове, суворо установленої форми абстрактне і безперечне боргове зобов'язання векселедавця векселедержателю сплатити названу в ньому суму в зазначений термін і у визначеному місці.

Таким чином, у розрахунках простим векселем звичайно беруть участь дві особи. Його виписує і підписує боржник. Однак до простого векселя можуть застосовуватися, оскільки вони не є несумісними з природою цього документа, положення, що відносяться до переказного векселя і стосуються індосаменту, терміну платежу, регресу у випадку неакцепта або неплатежу, платежу в порядку посередництва, копій, змін, терміну давнини, святкових днів, числення термінів і заборони грационных днів (днів відстрочки). Також до переказного векселя, що підлягає оплаті у третій  особі в іншому, чим місцезнаходження платника, місці можуть застосовуватися такі положення. як умови про відсотки, розбіжності у вказівці підлягаючої до оплати суми й інші положення, передбачені ЕВЗ.                        Абстрактність векселя полягає в тому, що, виникнувши на основі конкретної угоди, він від неї відокремлюється та існує як самостійний договір. У текст векселя не можна включати зведення про саму угоду. Однак допускається можливість введення в текст векселя посилання на номер зовнішньоторговельного контракту, банківської гарантії, акредитива, що не позбавляє вексель юридичної чинності, але полегшує процедуру розрахунків.

Безперечність векселя полягає в тім, що сумлінний держатель векселя вільний від заперечень, що могли б висунути інші учасники вексельного договору. Це пояснюється тим, що вексель - не тільки форма кредиту, не тільки засіб одержання платежу, але і важливий трансферабельний (тобто такий, за допомогою якого передається право власності на вексель як цінний папір) документ, який виступає як засіб платежу, що може бути врахований (куплений банком до закінчення терміну платежу за векселем) чи закладений у банку.

У залежності від емітента векселя підрозділяються на комерційні (торгові), казначейські і фінансові. Комерційні векселі застосовуються при розрахунках між  господарюючими суб'єктами, за поставлені товари, виконані роботи і зроблені послуги (саме їм присвячена дана стаття). Казначейські векселі випускаються казначейством для мобілізації засобів у бюджет. Ними  господарюючі суб'єкти, можуть розраховуватися по обов'язкових платежах у бюджет, платежам по акцизним зборам і державному збору. В основі видачі фінансового векселя лежить одержання грошової позики проти виданого боргового зобов'язання. Його різновидом є переказний вексель, виставлений одним банком на іншій.

Якщо за фінансовим векселем немає реальної товарної угоди, то його відносять до дружнього (приятельського) чи бронзового. Бронзовий (дутий) вексель є без валютним (тобто який не підлягає відшкодуванню), що не має майнового забезпечення. Його видача має на меті облік й одержання грошей у третьої особи (зазвичай кредитної установи), не приймаючої участі в складанні векселя.

Іноді він використовується з метою штучного збільшення боргів платника (надписьменника) у випадку його неспроможності (тобто створюються фальшиві кредитори, за рахунок яких частина майна боржника, по праву приналежна дійсним кредиторам, може зберігатися в збанкрутілої особи чи  компаньйонів). Такі векселі недійсні і можуть оспорюватись зацікавленими особами. Дружні векселі також є без валютними і не мають майнового забезпечення. На відміну від бронзових векселів вони видаються з полегкості дружніми фірмами на користь один одного (при простому векселі) або акцептуються дружньою фірмою (при переказному векселі) для одержання товарного або грошового кредиту у третьої особи. По миновании  необхідності або у разі настання строку векселя він повертається в тім же матеріальному стані, у якому був виданий.

 

Форма векселя

 

У країнах з розвиненим вексельним зверненням, вексельне законодавство не регламентує форму складання векселя і його реквізитів. Однак це не відноситься до України. Векселя (переказні і прості) складаються в документарній формі на бланках з відповідним рівнем захисту від підробок і не можуть бути переведені в бездокументарну форму.

Постановою КМУ і НБУ від 10.09.92 р. №528 (з наступними змінами) були затверджені Правила виготовлення і використання вексельних бланків. Відповідно до них, вексельні бланки стандартної форми виготовляються способом офсетного і високого друку, розміром 297 х 105 мм. Бланки можуть скріплюватися в блоки за допомогою клея по 25 або 50 екземплярів.

Законом України від 05.04.2001 р. "Про звернення векселів в Україні" затвердження форми і порядку виготовлення бланків векселів покладено на Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку за узгодженням з Національним банком України з урахуванням норм ЕВЗ.

Форми векселів і порядок їхнього використання відповідають вимогам ЕВЗ, тобто в них зазначені всі головні складові частини - реквізити, іменовані ще істотними приналежностями векселя. Документ, у якому не заповнений хоча б один з реквізитів, не є, згідно ЕВЗ, векселем, за винятком випадків:

- якщо в переказному чи простому векселі термін платежу не вказаний, то він розглядається як підлягаючій оплаті за пред'явленням;

- при відсутності особливої вказівки місце складання векселя вважається місцем платежу і разом з тим місцезнаходженням платника;

- простий чи переказний вексель, у якому не зазначене місце його складання, розглядається як підписаний у місці, визначеним поруч з найменуванням векселедавця;

- при відсутності особливої вказівки місце, визначене в переказному векселі поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу і разом з тим місцезнаходженням платника.

Крім істотних, вексель може містити і несуттєві приналежності, частково встановлені законодавством як складові частини векселя, а частково законодавством не встановлені і не визнані необхідними. До них, наприклад, відносяться аваль, посередницька адреса, формула "не наказу", касаційне застереження про оплату зразків і ін.



загрузка...