Абсцес (нарив) - гнійне запалення тканин з їх розплавленням, яке характеризується накопиченням гною у новоутвореній порожнині під щільною оболонкою. Він може локалізуватися в підшкірній клітковині, м'язах, кістках, а також в органах або між ними.
Етіологія. Абсцеси розвиваються при попаданні гнійної мікрофлори через шкіру, слизові оболонки, як ускладнення гнійничкових уражень шкіри (фурункул, карбункул, гнійний дерматит). При зниженні імунобіолсгічної реактивності організму і наявності ушкоджень покривів тіла, їх можуть обумовлювати представники нормальної мікрофлори шкіри (стафілококи, стрептококи). Абсцеси можуть формуватися при інфікуванні гематоми, в ранових порожнинах, щільно закритих швом, при недостатній їх хірургічній обробці; у каналах випадкових колотих ран, у яких зовнішній отвір каналу закритий зміщеними тканинами. Збудниками абсцесів у котів є асоціації мікроорганізмів. Можуть часто утворюватись метастатичним шляхом з наявного в організмі первинного гнійного-запального вогнища або внаслідок транслокації мікроорганізмів лімфогенним та гематогенним шляхом з шлунково-кишкового тракту при розвитку дисбактеріозу кишківника.
Найчастіше при абсцесах у котів ізолюють Staphylococcus aurous, Escherichia coli, Pseudomonas aeruginosa, а також Staphylococcus intermedius та Streptococcus pyogenes. При з’ясуванні співвідношення грампозитивної та грамнегативної мікрофлори встановлено, що у котів за абсцесів група ентеробактерій та псевдомонад незначно (на 2,9 %) превалює над коковими мікроорганізмами.
Клінічні ознаки. За формою абсцес полу сферичний. При пальпації він болючий, флюктуючий, місцева та й загальна температура підвищена, пульс і дихання прискорені, загальний стан кота пригнічений. Описана вище картина типового гострого запалення характерна для гарячого абсцесу. Особливий різновид абсцесів складають і холодні гнійники, які не супроводжуються запальними явищами (почервонінням, підвищенням температури та інше). Холодні абсцеси зустрічаються при туберкульозі шкіри, кісток і суглобів, але у когів спостерігаються дуже рідко (вставка 10,11).
Діагноз. Достовірний діагноз із з’ясуванням характеру ексудату встановлюють пункцією.
Патогенез. У котів за абсцесів показники ШОЕ та лейкоцитів вірогідно збільшуються у 4,2 та 1,7 рази у порівнянні з клінічно здоровими тваринами. Відмічається олігохромемія та еритроцитопенія, виникає виражена нейтрофілія.
За абсцесів у котів, у порівнянні з групою контролю, достовірно збільшуються показники НЕК (навантажувальний еритроцитарний коефіцієнт)з0,47±0,07 до 3,05±0,37. Лейкоцитарний індекс інтоксикації у котів з абсцесами у 3,91 рази вищий в порівнянні з клінічно здоровими тваринами.
Взаємовідносини між осередком запалення і цілісним організмом чітко проявляються за біохімічними показниками сироватки крові. В домашніх котів виникає підвищення рівня загального білку сироватки крові за рахунок а-глобулінів, у складі яких входять білки гострої фази. Реєструють зниження ?-глобулінів, можливо, за рахунок ?-ліпопротеїнів, що свідчить про розвиток депресивного синдрому печінки. Відсутнє підвищення імуноглобулінів, спостерігається гіперферментемія - підвищення активності трансаміназ і а-амілази, незначна креатинінемія.
Важливе значення в науковій концепції патогенезу гнійної інфекції мають процеси ПОЛ та стан АОС. від взаємозв'язку яких, а також порушення балансу між ними суттєво залежить направленість і прогноз гнійно- запального процесу. У котів з абсцесами достовірно збільшуються показники ДК, МДА та МСМ (р<0,001), у порівнянні з клінічно здоровими тваринами. При абсцесах у крові котів відзначається збільшення показників КТ, ЦП та ГЛР на фоні зменшення ГЛП з 22,07±1,33 до 15,91 ±0,95 (р<0,01). За умов абсцесів загальна АОА зростає у 1,9 разів до 44,93±3,30 (р<0,01) в порівнянні з клінічно здоровими тваринами. Таким чином, при абсцесах в організмі котів відбувається збільшення продуктів ПОЛ та показників системи АОЗ.
В організмі котів за абсцесів виникає Т-лімфопенія, збільшення кількості 0-клітин на 11,80 % (р<0,001), при порівнянні з клінічно здоровими тваринами. Крім цього, відмічається значне зниження Т-хелперів (CD4- клітини) при відносному превалюванні Т-супресорів (CDs-лімфоцити). У зв’язку з ЦИМ Імунорегуляторний індекс CDVCDk високо вірогідно знижується.
Фагоцитарний показник вірогідно зменшується за абсцесів на 13 %,фагоцитарне число достовірно зменшується на 33,3 % при порівнянні з групою контролю. Відмічено зниження кількості В-лімфоцитів, кратність зниження рівня С022-лімфоцитів складала у 1,1 рази,високо вірогідне (р<0,001) збільшення у сироватці крові загальних ЦІК, за рахунок середньо- та дрібномолекулярних фракцій. Крім цього, встановлено як і при гнійних ранах гіперцитокінемія, при якому у сироватці крові котів вірогідно зростає рівень IL-la у 2,2 рази, IL-6 у 2,1 рази, IL-8 у 1,8 рази, а також TNF-a у 3,8 рази, при порівнянні з клінічно здоровими тваринами.
Лікування. Загоювання абсцесу можливе тільки після самостійного чи оперативного розтину та післяопераційного лікування. Бажано робити ранні оперативні втручання, не чекаючи самостійного проривання чи дозрівання абсцесу, тому що це веде до значного гнійного розплавлення тканин і різних ускладнень(флегмони).
У котів можливо використати наступні способи оперативного втручання при абсцесах: розтин, та аспірація гнійного ексудату з подальшим промиванням порожнини бактерицидними розчинами.
Спочатку пунктують абсцес, потім по голці розсікають тканини. Зробивши невеликий отвір в стінці абсцесу, видаляють гній, після чого розріз розширюють, гній, що залишився і некротичні тканини видаляють.
Порожнину абсцесу промивають антисептичним розчином і дренують за допомогою поліетиленової трубки. Якщо розріз не забезпечує вільного виділення гнійного ексудату, або існує ніша, заповнена гноєм, його слід розширити або зробити контрапертуру.
Лікування після розтину абсцесу таке ж, як і лікування гнійних ран. Хворим забезпечують повноцінне збалансоване харчування, їм може бути показано переливання препаратів крові, кровозамінників. Антибіотики призначають з урахуванням чутливості до них мікрофлори.
Місцеве застосування антибіотиків при післяопераційному лікуванні абсцесу недоцільно, тому що наявність некротизованих тканин і гною з рані значно знижує їх ефективність.
Профілактика полягає у дотриманні правил асептики, антисептики і техніки виконання лікувальних та діагностичних процедур, а також у своєчасній і раціональній хірургічній обробці ссадин, подряпин, ран тощо.