Шкіра у котів відносно тонка і рухлива, особливо у молодих; у самців вона товстіша. По товщині шкіра неоднакова у різних частинах тулуба: на спині та латеральних поверхнях кінцівок вона товстіша. У шкірі котів, особливо в області зовнішньої сторони хвоста знаходиться велика кількість сальних залоз, протоки яких відкриваються у волосяні фолікули. Секрет цих залоз змащує шкіру й волосся, придаючи їм м’якість і еластичність, а тіло захищає від вологи. Крім цього в секреті утримується значна кількість холестеролу, який під дією променів сонця перетворюється у вітамін О, який при злизуванні язиком попадає в організм..
Потових залоз у котів небагато. Вони розташовані на лапах між подушечками, навколо сосків, на щоках і губах. Тому кішки на мають запаху і погано переносять жару.
Функціональне призначення шерстного покрову визначається умовами життя тварини. Він захищає шкіру від холоду й жари, від механічних ушкоджень, а різне забарвлення волосся сприяє маскуванні. Але ціле направлене виведення тої чи іншої породи котів призвело до втрати цих функцій і крім цього знизило резистентність шкіри до різноманітних негативних факторів.
Із захворювань шкіри у котів частіше зустрічається екзема й дерматит.
Екзема - це запалення поверхневого (епідермісу) шару шкіри, яке виникає внаслідок підвищеної її чутливості (алергії) до подразників як зовнішнього, так внутрішнього походження.
До зовнішніх подразників відносяться: забруднення шкіри, особливо на місцях з довгим волоссям і не доступним тваринам, часте купання тварини
з використанням подразнюючих миючих засобів, забруднення шкіри секретами та екскретами (в області ануса, промежини, препуція, очей), рановим ексудатом. Крім цього існують механічні (тертя ошийником, ектопаразити (кліщі, воші), хімічні подразники (медикаменти, коврові вироби, засоби для натирання підлоги), а також мікрофлора, яка знаходиться на поверхні і при зниженні резистентності шкіри може перетворитися в патогенну.
Причиною екземи може слугувати себорея ( накопичення жиру на шкірі). В цьому випадку вона реєструється в основі вушних раковин, але може розповсюджуватися на інші ділянки тіла.
Внутрішніми подразниками є нераціональна (незбалансована за поживними речовинами) годівля, захворювання кишечнику, порушення статевих циклів, ожиріння, спадковість, вегетативні зрушення, внаслідок інфекційних захворювань тощо.
Екзема може перебігати як в гострій, так і в хронічній формах. Гострий перебіг хвороби характеризується дифузним ураженням шкіри на покритих густою шерстю місцях: під вухами, на шиї, спині, у корені хвоста, стегна, яке проявляється свербежем, розчісуванням, алопеціями, втратою ваги, інколи лихоманкою.
Розрізняють стадійність перебігу гострої екземи: почервоніння,
утворення вузликів (папул), міхурців (везикул), гнійничків (пустул), що сприяє мокнучої поверхні, утворенню кірок (струпів) і чешуйок. Зустрічається переважно у молодих одно -або двохрічннх тварин.
Хронічна форма екземи частіше реєструється в області спини: від кореня хвоста до холки. Хворіють частіше старі тварини.
Лікування і профілактика захворювання повинна бути комплексною і ранньою. Перш за все необхідно видалити подразник, нормалізувати годівлю, обмежити корми, багатими білками, ввести молочно-рослинних продуктів, полівітамінних препаратів. Годівля тварин проводиться часто, але малими порціями.
Місцево вистригають волосся, шкіру обробляють теплим 1%-ним розчином етонію, 2-5% -ним розчином саліцилового спирту, застосовують спиртвисихаючі пов’язки з 95%-ним спиртом або змазують ці місця спиртовим розчином бриліантового зеленого. При відсутності позитивного результату тваринам застосовують преднізолонову, гідрокортизонову мазі. Внутрішньо кішкам назначають антигістамінні (димедрол, діазолін) препарати.