загрузка...
 
ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ
Повернутись до змісту

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Становлення і розвиток ветеринарно-санітарної експертизи як науки відбувався протягом тривалого часу. Слід зазначити, що ще на світанку людства виникла необхідність визначати доброякісність продуктів для їх використання в їжу. Ці емпіричні начала поступово збагачувалися віковою практикою, і вже в період первіснообщинного, а потім і рабовласницького ладу вони набули ознак професійності (повідомлення Квінта Горація, 60 р. до н.е.; Авіценни, 900 р.).

На час феодалізму вже з’являються законодавчі акти, спрямовані на попередження реалізації недоброякісних харчових продуктів (“Ізборник Святослава”, 1073 р.; укази Івана IV Грозного, 1540 р.; його ж “Домострой”, XVI ст.; “Собор- ноє уложеніє” Михаїла Романова, 1648 р.). З виникненням у Західній Європі нових форм господарювання і товарного тваринництва постала необхідність у підготовці спеціалістів з ветеринарної справи. 1761 р. французький шталмейстер К. Буржела відкрив першу ветеринарну школу в м. Ліоні. Незабаром були засновані й інші ветеринарні навчальні заклади: в Альфорі, Копенгагені, Відні, Дрездені, Ганновері, Будапешті, Берліні, Мюнхені, Лондоні, Мілані, Мадриді, Болоньї.

Реформи Петра І в кінці XVII на початку XVПI ст. започаткували навчання, що є прообразом ветеринарної освіти. У цей час були закладені основи ветсанекспертизи (якщо її можна так назвати в той період). У серпні 1683 р. видано указ про заборону торгівлею рибою і м’ясом у куренях та на лавах. Другий указ, який стосувався торгівлі м’ясом, видано у жовтні 1691 р. У ньому йшлося про те, що м’ясо, яке залишилося у м’ясників від продажу “в осінній та різдвяний м’ясоїди”, потрібно солити. Заборону продавати худе (погане) м’ясо встановлював указ від 18 вересня 1713 р., який фактично забороняв м’ясникам забивати хворих тварин і продавати їх м’ясо. Саме цей документ започаткував обов’язковий контроль за м’ясом у місцях його продажу і передзабійний огляд худоби.

Епізоотії серед великої рогатої худоби змусили Петра І вжити заходів щодо попередження поширення заразних хвороб шляхом впорядкування забою худоби на м’ясо. Жорсткість законів Петра І — “бити батогом”, саджати тимчасово у в’язницю або одночасно “бити батогами і висилати на каторгу” — пояснюється тим, що м’ясники при торгівлі худобою і м’ясом з корисливою метою не виконували встановлених ветеринарно-санітарних правил.

Наказом від 31 березня 1715 р. Петро І розпорядився відкрити три спеціальні “коновальські” школи (у Москві, Лубнах і Петербурзі). Проте тільки 1733 р. у с. Хорошево під Москвою при конюшні почала діяти школа- пансіонат, випускників якої направляли до Спаської школи коновалів.

Ініціатива Петра І про введення ветнагляду мала продовження. Так, указом 1728 р. заборонялося будувати бойні на території міста. З метою вжити ветеринарно-санітарних заходів необхідно було всіх тварин забивати в одному місці. Тому 1827 р. м. Петербург за найвищим повелінням придбало за 60 тис. крб. Гутуєвський острів для будівництва там скотобоєнь і комор для оселедців. Ветеринарно-санітарний нагляд за цими громадськими бойнями й оцінка тварин доручалися приставу оселедцевого буяну, особі зовсім некомпетентній у галузі ветсанекспертизи. Тільки через 50 років (1877) Санкт- Петербурзька міська управа призначила на бойні одного ветеринарного лікаря, а 1878 р. — другого. У 1879 р. Петербурзька міська дума вирішила збудувати громадську міську центральну скотобойню. Приклад Петербурга наслідували Москва, Одеса, Київ, Вільно, Мінськ, а потім й інші міста. Приватні ж ско- тобойні на цей час почали закриватися.

Слід зазначити, що майже за два століття не було видано загального для всієї імперії закону про порядок відкриття, влаштування та утримання боєнь. Видані урядом укази про покращення ветеринарно-санітарного нагляду, були обов’язкові лише для столиць. І навіть після того, як у більшості великих міст були відкриті скотобойні, за свідченнями професора М.М. Марі, на початку XIX ст. у м’ясних лавках і на ринках “належної чистоти і охайності зовсім не було”

Після організації ветеринарної справи законодавчі органи Росії звернули увагу й на м’ясо, що завозилося з інших країн. Так, ще 1745 р. царський уряд заборонив увезення в Росію з Голландії, Шлезвіга і Голштинії, а також із Саксонського округу худоби, копченого і соленого м’яса до особливого розпорядження. У 1749 р. був виданий указ, що містив розпорядження усім митницям “пильно стежити, щоб на пароплавах, які прибувають до російських портів, не було худоби, м’яса копченого, соленого і ковбасних виробів”. Цей документ став реакцією на поширення епізоотій великої рогатої худоби біля Гамбурга.

З історичних документів періоду 1749—1825 pp. не можна з’ясувати, хто оглядав худобу і м’ясо на бойнях. Ці функції на той час повинні були виконувати медичні працівники, про що свідчить указ 1761 p.: “Визначні земські діячі службу ветеринарних лікарів вважали дорогою і навіть збитковою”, тому й не тримали в містах ветеринарних працівників. Московське губернське земство, навпаки, визнало за необхідне організувати ветеринарно-санітарну службу в губернії, для здійснення чого заснувало ветеринарне бюро. Щоправда, це сталося лише в 1882 р.

Майже повна відсутність спеціалістів і постійні епізоотії спонукали царський уряд відкрити ветеринарні відділи в Петербурзькій (1808), Московській (1808) і Віденській (1818) медико-хірургічних академіях. Попри це, чисельність ветеринарного персоналу країни залишалась незначною (у 50-х роках XIX ст. на одного ветеринарного лікаря припадало 2—3 млн. голів худоби). Епізоотії лютували: за неповними даними 1851 р. від хвороб загинуло 1222 тис. тварин.

Ось чому виникла потреба розширювати ветеринарну освіту. Перших ветеринарних лікарів — фахівців з вищою освітою, в Україні почали готувати у Львівському університеті, де у 1784 р. на медичному факультеті була відкрита кафедра ветеринарії. У 1881 році тут було засновано ветеринарну школу, яка 1897 року отримала статус академії. Крім того, в 1849 р. було відкрито Дерптське ветеринарне училище, 1851 р. — Харківське. У 1873 р. Дерптську і Харківську ветеринарні школи реорганізовано у ветеринарні інститути. Відкрито ветеринарний інститут у Казані.

З початку XIX ст. центральне місце серед проблем ветеринарії посідала патологія продуктивних тварин (велика рогата худоба, вівці, свині), переважно хвороби заразного характеру (чума великої рогатої худоби, перипневмонія, віспа овець, ящур тощо). До 80-х років XIX ст., коли зусиллями Л.Пастера та Р.Коха було встановлено природне походження інфекційних захворювань, ветеринари різних країн світу в боротьбі із заразними захворюваннями застосовували переважно карантинні заходи. З метою консолідації зусиль спеціалістів у міжнародних масштабах з 1853 р. періодично проводяться міжнародні ветеринарні конгреси (перший відбувся в Гамбурзі в 1863 р.), на яких розробляються заходи боротьби з хворобами тварин.

Архівні матеріали свідчать, що в Росії спостерігалося багато випадків захворювання й смерті людей там, де населення вживало переважно свинину. Потім з’ясувалося, що причиною цього був трихінельоз — хвороба, яка вперше була зареєстрована у Вюртемберзі 1675 р., а в Російській імперії — 1873 р. Тому 1876 р. Міністерство внутрішніх справ видало циркуляр “Про профілактичні заходи щодо захворювань людей від споживання свинини, яка містить трихіни”

Перша в Росії мікроскопічна станція була відкрита в 1882 р. у Петербурзі, а пізніше і в деяких інших містах. Всього до революції мікроскопічні станції функціонували у вісьми великих містах. На мікроскопічних станціях досліджувалось не лише м’ясо, а й ковбасні вироби. Дослідження проводили за методом, розробленим російським ученим В.В.Кувалдіним. Ковбаси підлягали хімічному аналізу, але за бажанням покупців проводили дослідження на трихінельоз.

Однак основна маса ковбасних виробів, що надходили на ринки, не досліджувалась. Відомо, що в Москві 1896 р. було проведено всього 33 дослідження ковбас, а перероблено на ковбасу 200 000 тис. пудів м’яса. Такий стан ветеринарно-санітарного контролю призводив до того, що в ковбаси дуже часто додавали м’ясо хворих і загиблих тварин, гниле м’ясо, борошно, хліб та інші сторонні продукти. Як свідчать дані річного звіту Московської санстанції за 1898 р., в ковбасах можна було виявити м’ясо собаки, кішки й коня.

Незважаючи на те, що в Російській імперії ветеринарно-санітарна експертиза не знайшла широкого застосування в практиці м’ясної промисловості, Росії належить пріоритет в організації місць забою тварин, спорудженні спеціальних боєнь, переведенні боєнь на околицю міста і введенні передзабійного огляду тварин, а також післязабійного огляду туш та внутрішніх органів.

У вирішенні цих питань велика заслуга належить ученим, які працювали в галузі м’ясознавства, основи якого були закладені в другій половині XIX ст. У цей час на ветеринарному відділенні Петербурзької медико-хірургічної академії працювали професори Г.М.Прозоров, І.І.Равич, А.О.Стржедзинський; у Дерптському ветеринарному інституті — професор Є.В.Заммер (читав курс “Вчення про огляд м’яса”), які вперше обґрунтували роль і завдання ветеринарного персоналу в місцях забою худоби і торгівлі м’ясом.

Видатним м’ясознавцем кінця XIX ст. був магістр ветеринарних наук М.А.Ігнатьєв. Як член ветеринарного комітету М.А.Ігнатьєв брав участь у розробці всіх заходів щодо впорядкування боєнь у Росії, створив міський музей м’ясознавства в Петербурзі, що набирав слухачів на курси підвищення кваліфікації ветеринарних і медичних лікарів із м’ясознавства.

У кінці XIX ст. магістр ветеринарних наук І.М. Ковалевський вперше запровадив методику огляду лімфатичних вузлів тварин на бойнях.

На початку XX ст. помітну роль у розвитку м’ясознавства відіграють магістр Г.І. Гурин, який опублікував “Посібник з огляду м’яса”, “Про здорове і хворе м’ясо”, “Застосування низької температури для знищення паразитів у м’ясі свиней і рогатої худоби”, та професор М.М. Марі, який написав перші вітчизняні підручники “Посібник з огляду м’яса” і “Основи патологічної анатомії”.

Значний вклад у розвиток вітчизняної ветеринарно-санітарної експертизи зробили професори М.І.Романович, H.H. Андреєв, які брали участь у підготовці “Правил ветеринарно-санітарного дослідження забійних тварин і бракування м’ясної продукції” (1924). Велика заслуга в розвитку ветсанекспертизи належить професору В.Ю. Вольферцю, який розробив і впровадив методи після- забійного туалету туш, механічного зняття шкур, порожнистий ніж для одержання стерильної крові від забійних тварин.

Значний вклад у вивчення організації і технології м’ясного виробництва вніс професор Ленінградського ветеринарного інституту П.В. Бекенський. Він написав посібник “Технологія м’яса” та розділ з ветсанекспертизи продуктів забою у “Довіднику ветеринарного лікаря” Нині заслуговують на увагу роботи М.А Агульника, Д.М. Тетерника, І.В. Шура, Х.С. Горегляда, В.П. Коряжнова, Г.В. Колоболотського, М.Г. Кожем’якіна, Б.Н. Федотова, І.С. Загаєвського, В.Я. Шаблія, Ю.Г. Костенка, В.А. Макарова, П.В. Житенка, В.М. Ковбасенка тощо.

Піонером молочної справи в Російській імперії був Н.В. Верещагін (1834—1907). Він вивчав у Швейцарії сироваріння і написав книгу “Про сироваріння й сироварні асоціації у Швейцарії” У 1866 p. Н.В. Верещагін обладнав перший у Росії завод з виготовлення швейцарського сиру, а згодом організував школу молочного господарства. Н.В. Верещагін автор технології вологодського масла.

Професор Ав.А. Калантар (1859—1937) з 1890 по 1917 pp. очолював молочну справу в Росії. Як вчений-спеціаліст Департаменту землеробства, він організував 20 шкіл молочного господарства і 6 дослідних лабораторій.

С.В. Паращук (1870—1950) організував першу молочну лабораторію, започаткував хімію молока. Він є автором багатьох книг з молочної справи, ініціатор організації Ленінградського інституту інженерів молочної промисловості.

Засновниками технологічної мікробіології молока та молочних продуктів є професори С.А. Корольов і А.Ф. Войткевич (1876—1950). Великий внесок у розвиток молочної справи зробили професори Г.С. Ініхов, Я.С. Зайковський, АС. Войткевич, А.А. Попов, З.Х. Диланян, С.А. Корольов, М.К. Оксамитний, В.М. Карташова та ін.

У 1920 р. було організовано Центральний ветеринарний відділ у Народному комісаріаті землеробства, а Народні комісаріати охорони здоров’я і землеробства прийняли положення про узгоджену роботу медичних і ветеринарних спеціалістів. Дещо пізніше Народний комісаріат землеробства прийняв “Положення про організацію ветеринарної частини при губернських і повітових земельних відділах”. Крім того, відбулася Перша всеукраїнська ветери- 8 нарна нарада, відкрито ветеринарний факультет при Київському політехнічному інституті (нині ННІ ветеринарної медицини, якості і безпеки продукції АПК Національного аграрного університету).

1922 р. вийшов у світ перший номер журналу “Ветеринарна справа” (Харків).

У 1924 р. вперше були введені “Правила ветеринарно-санітарного огляду забійних тварин і бракування м’ясної продукції”. У 1937 р. на м’ясокомбінатах

І—IV категорій були організовані відділи виробничо-ветеринарного контролю (ВВВК), а на більш дрібних комбінатах — ветеринарна служба. Водночас з розвитком м’ясної промисловості та організацією ветеринарного контролю за випуском м’яса і м’ясопродуктів удосконалювалась і система підготовки ветеринарних лікарів. В інститутах ветеринарного профілю були організовані кафедри ветеринарно-санітарної експертизи з основами технології продуктів тваринництва.

1926 р. відбувся Перший всеросійський науково-організаційний з’їзд з ветеринарії, де обговорювались завдання ветеринарної науки, шляхи розвитку тваринництва. Цього ж року видано постанову про правила перевезення тварин, продуктів тваринництва і тваринницької сировини, положення про транспортні ветеринарно-санітарні ділянки, що визначило права й обов’язки ветеринарно- санітарного нагляду. При великих морських портах і залізничних станціях створено 14 прикордонних експортно-імпортних ветеринарних пунктів.

У 1934 р. Наркомзему було поставлено завдання до 1935 р. довести кількість ветеринарних дільниць до 6 тис., ветеринарних пунктів — до 8 тис.; добудувати і обладнати біофабрики протягом 1934—1935 рр., забезпечити їх сировинною базою і відкрити в усіх областях ветеринарні склади з районними відділеннями й аптеками.

1934 р. створено Всесоюзну науково-дослідну лабораторію ветеринарної санітарії і дезінфекції (в 1955 р. перетворену у Всесоюзний науково-дослідний інститут ветеринарної санітарії), 1938 р. — відкрито ветеринарний факультет в Одеському сільськогосподарському інституті.

В 1959 році організовано Український науково-дослідний інститут м’ясної і молочної промисловості, нині Технологічний інститут молока і м’яса УААН.

1967 р. — затверджено новий Ветеринарний статут.

1977 р. у Києві створено Український науково-дослідний ветеринарний інститут, нині Інститут ветеринарної медицини УААН.

Кафедри ветеринарно-санітарної експертизи організовано на факультетах ветеринарної медицини Національного аграрного університету, Львівської академії ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького, Білоцерківського державного аграрного університету, Харківського зооветеринарного інституту, Одеського сільськогосподарського інституту, Дніпропетровського державного аграрного університету, Державній агроекологічній академії (м. Житомир) тощо.

25 червня 1992 р. постановою Верховної Ради України №2499-ХІІ вперше затверджено і введено в дію Закон України “Про ветеринарну медицину”, яким визначено загальні правові організаційні та фінансові основи ветеринарної медицини. Він регламентує діяльність у галузі ветеринарної медицини згідно з міжнародними вимогами, визначає правове становище структур ветеринарії, встановлює необхідні ветеринарно-санітарні вимоги і основи ветеринарно- санітарного контролю та нагляду.

В третій редакції закону України “Про ветеринарну медицини” від 15 листопада 2001 року №2775-111 в розділі III висвітлено порядок ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, у т. ч. державний ветеринарно- санітарний контроль та нагляд за надходженням і забоєм тварин, переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією продукції тваринного походження (стаття 15), державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на ринках (стаття 16), державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні та транспорті (стаття 17), державний ветеринарно-сані- тарний контроль та нагляд під час полювання (стаття 18) тощо.

У 1993 р. Україну прийнято до Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ). Україна також входить до Європейської комісії МЕБ (робочого органу у Європі). Оперативна інформація про епізоотичний стан у 133 країнах світу сьогодні отримується регулярно, що дозволяє своєчасно вживати необхідних заходів з охорони території нашої держави від занесення небезпечних хвороб тварин.

Крім того, з питань ветеринарно-санітарної експертизи, державного ветеринарно-санітарного контролю і нагляду за діяльністю суб’єктів господарювання ухвалено такі нормативно-правові акти:

Наказом № 39 головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 20.10.99 р. затверджені “Ветеринарні вимоги щодо імпорту в Україну вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини”, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 11 листопада 1999 р. за № 777/4070;

“Ветеринарно-санітарні правила для ринків”, затверджені Наказом № 23 головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 04.06.1996 р., зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 червня 1996 р. за №314/1349;

“Положення про державну лабораторію ветеринарно-санітарної експертизи на ринку”, затверджене Наказом №16 Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 15.04.2002, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2002 р.;

“Положення про державний ветеринарно-санітарний нагляд та контроль за діяльністю суб’єктів господарювання щодо забою тварин, переробки зберігання, транспортування й реалізації продуктів тваринного походження”, затверджене Наказом №45 головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 01.09.2000, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2000 р. за №760/4981, із змінами та доповненнями, затвердженими Наказом №51 Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 23.06.2003, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 8 липня 2003 р. за № 562/7883;

“Правила передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно- санітарної експертизи м’яса та м’ясних продуктів”, затверджені Наказом № 28 Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аг-

рарної політики України від 7 червня 2002 р., зареєстровані в Міністерстві юстиції України 21 червня 2002 р. № 524/6812;

“Ветеринарні та санітарні вимоги до особистих підсобних господарств населення — виробників сирого товарного молока”, затверджені Наказом № 17 Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 21.03.2002, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2002 р. № 336/6624;

“Ветеринарні та санітарні вимоги до пунктів закупівлі молока від тварин, які утримуються в особистих підсобних господарствах населення”, затверджені Наказом №18 Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 21.03.2002, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2002 р. №336/6625;

“Ветеринарно-санітарні вимоги щодо заготівлі і переробки воскосирови- ни”, затверджені Наказом №31 Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 07.06.2002, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2002 р. №994/7282;

“Положення про проведення державного контролю та нагляду за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини, які застосовуються в У країні,’’затверджені Наказом №39 Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 28 травня 2003 р, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 12 червня 2003 р. №480/7801;

“Правила ветеринарно-санітарної експертизи молока і молочних продуктів та вимоги щодо їх реалізаціГзатверджені Наказом №49 Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 20.04.2004, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 7 травня 2004 р. №579/9178 та інші нормативно-правові акти.

 



загрузка...