загрузка...
 
ВИСНОВКИ
Повернутись до змісту

ВИСНОВКИ

1. Затравка щурів солями важких металів на першому етапі призводить до  розвитку компенсаторної гіпертрофії міокарда, яка при подовженні терміну експерименту через зрив компенсаторно-пристосувальних механізмів призводить до структурних змін у серцях тварин усіх вікових груп, що проявляються у зменшенні чистої маси серця мінімально -  на 6,21 % (р?0,05) у зрілих тварин, максимально - на 21,83 % (р?0,05) у тварин старечого віку, маси лівого шлуночка мінімально - на 9,41 % (р?0,05) у тварин зрілого віку, максимально - на 24,72 % (р?0,05) у тварин старечого віку, розвитку нерівномірної дилятації порожнин шлуночків, зменшенні діаметру кардіоміоцитів та їх ядер в обох шлуночках, зменшенні відносного об'єму кардіоміоцитів та судин міокарда, збільшенні відносного об'єму сполучної тканини на 8,54 % (р?0,05) та 18,91 % (р?0,05) у тварин молодого та старечого віку відповідно,  збільшенні стромально-кардіоміоцитарного відношення максимально на 17,67 % (р?0,05) у тварин старечого віку.

2. В умовах експериментальних мікроелементозів зміни хімічного складу серця проявляються у накопиченні важких металів у його тканинах відповідно до виду комбінації солей, яку отримували тварини та дисбалансі ендогенних макроелементів (натрію, калію та кальцію). Найбільш виразним є зниження вмісту магнію на 72,11 % (р?0,05) і збільшення вмісту марганцю та свинцю на 112,54 % (р?0,05) і 165,01 % (р?0,05) відповідно у тварин старечого віку.

3. В умовах змодельованих мікроелементозів мала місце структурна перебудова міокарда, яка відрізнялася ступенем змін залежно від віку тварин та комбінації солей важких металів, якою затравлювали тварин. Найменш виражені структурно-метаболічні перетворення в серці виявлені у тварин, яких затравлювали солями міді, цинку та заліза (I серія – моделювалися умови Ямпільського району Сумської області). Солі міді, марганцю та свинцю (III серія – якій моделювались екологічні умови Середино-Будського району Сумської області) викликали найбільші зміни в серці тварин, що визначило цю комбінацію як найбільш токсичну для серцево-судинної системи.

4. Найменш виражені зміни будови і хімічного складу серця виявлені у тварин зрілого віку, найбільш виражені - у тварин молодого та старечого віку, що свідчить про зниження з віком компенсаторних можливостей серця та організму в цілому.

5. Іонізуюче випромінювання організму в дозах 0,1,  0,2 і 0,3 Гр викликає зміни структурної організації нефрону нирки у вигляді гіпертрофії ниркових тілець і кровонаповнення судинних клубочків, гомогенізації і потовщення базальних мембран епітеліоцитів проксимальних і дистальних звивистих канальців. Пусковим механізмом цих змін є пригнічення мінерального метаболізму кіркової речовини нирок у вигляді зниження вмісту свинцю на 10,2-11,3 %, цинку - на 44,7-61,2 %, марганцю - на 20,1-62,4 %, міді - на 23,5-57,6 % і хрому - на 16,2-39,5 %.

6. Надмірне вживання солей марганцю, міді, цинку, хрому і свинцю протягом 1, 2 і 3-х місяців призводить до напруження адаптаційно-захистних механізмів компонентів фільтрації і реабсорбції, морфологічним проявом якого є потовщення цитоплазматичних структур клубочкового фільтру і реабсорбційного бар’єру та початкові ознаки розвитку деструктивних змін в епітеліоцитах проксимальної та дистальної частини канальців нефрона.

7. Ступінь макро-, мікроскопічних, ультраструктурних і морфометричних перетворень в нирках щурів пропорційний дозі опромінення і строкам споживання солей важких металів.

8. Комбінована дія іонізуючого випромінювання і солей важких металів поступово, із збільшенням навантаження, призводить до прогресування деструктивних змін фільтраційно-реабсорбційного бар’єру, гіпертрофії і гіперплазії внутрішньоклітинних структур, атрофії частини ниркових тілець, суттєвим зменшенням їх площі, деструкцією мікроворсинок, базальної посмугованості, ядра та органел епітеліоцитів проксимальних та, в меншій мірі, дистальних звивистих канальців нефрону.

9. Іонізуюче випромінювання спричиняє у печінці судинні і паренхіматозні порушення, ступінь яких залежить від дози отриманої радіації. Дози 0,1 Гр і 0,2 Гр викликають помірні зміни на органному і клітинному рівнях. Ультраструктурна перебудова печінкових клітин свідчить про фізіологічну напругу, спрямовану на збереження клітинного пулу. Доза випромінювання 0,3 Гр індукує значні зміни гісто- та ультраструктури печінки. Структурно це визначається збільшенням об’єму ушкоджених гепатоцитів до 43,7% у порівнянні з контролем, розвитком жирової і зернистої дистрофії, змінами мітохондрій з їх набуханням і зменшенням числа крист, розширенням цистерн гранулярного ендоплазматичного ретикулуму, зменшенням кількості рибосом і полісом, редукцією пластинчастого цитоплазматичного комплексу Гольджі.

10. Реакція печінкових клітин на дію іонізуючого випромінювання неспецифічна і проявляється розвитком жирової і зернистої дистрофії на фоні порушення мінерального метаболізму печінки. Паралельно з цим в органі індукуються регенеративні процеси, інтенсивність яких зменшується зі збільшенням дози радіації.

11. Під впливом дії іонізуючого випромінювання (0,1 Гр, 0,2 Гр) відбувається активізація адаптаційно-компенсаторних механізмів, спрямованих на ліквідацію пошкоджуючої дії, включається комплекс захисних механізмів: гіперплазія мітохондрій, компонентів цитоплазматичного комплексу Гольджі, мембран ендоплазматичної сітки в гепатоцитах і ендотеліоцитах. Зростає активність зірчастих ретикулоендотеліоцитів. Доза радіації 0,3 Гр спричиняла зміни, що переходили межу фізіологічної компенсації і вступали в деструктивну фазу.

12. Надходження в організм тварин солей важких металів призводить до розвитку більш істотних, ніж за дії іонізуючого випромінювання, змін, які переходять у деструктивні зі збільшенням терміну вживання хімічних сполук до 3 місяців. Проявами цих змін є маргінальна конденсація хроматину, зменшення крист мітохондрій і їх вакуолізація, зменшення кількості рибосом, деструкція мембран ендоплазматичної сітки, редукція комплексу Гольджі. Відмічається тенденція до розростання сполучної тканини і збільшення відносної маси печінки на 12,7%-22,9%. Ці зміни відбуваються на фоні відкладання солей важких металів у органі, його мінералізації (на 58,6%-71,0%) і зростаючої втрати вологості (на 10,9%-17,1%).

13. Сумісна дія іонізуючого випромінювання і підвищеного вживання тваринами сполук важких металів характеризується сумацією біоефектів з їх потенціюванням, що спричиняє розвиток у печінці більш істотних дистрофічних і деструктивних процесів, ніж за дії одного модельованого чинника. Комбінована дія радіації і солей важких металів спричиняє гальмування проліферативних процесів і зрив адаптаційно-компенсаторних механізмів. Ступінь розвитку морфофункціональних і метаболічних змін у печінці залежить від дози опромінення і тривалості навантаження солями важких металів. Ця залежність прямопропорційна.

14. Солі важких металів та низькі дози іонізуючого випромінення несприятливо впливають на процеси росту, будови та формоутворення довгих кісток скелету. Ступінь вираженості змін залежить як від дози випромінення так і від комбінації солей.

15. При сталій дозі іонізуючого випромінення найбільш виражені зміни відбуваються в кістках тварин, що отримували комбінацію солей Zn, Cr та Pb.

16. Епіфізарний хрящ та остеонний шар діафізу кісток найбільш вразливі до дії несприятливих чинників.

17. Комбінація важких металів та іонізуючої радіації призводить до зниження темпів росту плечових, стегнових і великогомілкових кісток, звуження та деструкції епіфізарного хряща та особливо проліферативної зони (до 41,92%), зменшення ширини остеонного шару   (до 28,35%), розширення ендосту (до 23,79%) та періосту (до 22,59%), зниження розмірів остеонів (до 20,39%) та розширення діаметру їх каналу (до 21,98%).

18. Зменшення мінеральної насиченості кісток (на 30,12%) та вмісту кальцію (на 34,81%) супроводжується гіпергідратацією та збільшенням вмісту натрію та калію. Метали, солі яких надходили в організм в підвищеній кількості, акумулюються в кістках, причому їх рівень збільшується із підвищенням дози випромінення.

19. Після місячного впливу екологічних чинників, часткова нормалізація структурних змін в кістках відмічається з другого тижня після закінчення експерименту, але повного відновлення не визначається навіть через місяць.



загрузка...