загрузка...
 
СИНТАКСИЧНІ VS СЕМАНТИЧНІ ЛАКУНИ: ЛІНГВОКОГНІТИВНІ АСПЕКТИ
Повернутись до змісту

СИНТАКСИЧНІ VS СЕМАНТИЧНІ ЛАКУНИ: ЛІНГВОКОГНІТИВНІ АСПЕКТИ

Не завжди нависла хмара проливається дощем. Так і думка – не завжди ословлюється або повністю вербалізується. Непрямий дискурс, що корелює з невираженим, прихованим, але відчутним смислом [4, с. 278], як ментально-комунікативний феномен конструюється адресантом та адресатом у текстах за допомогою вербальних та невербальних засобів.

Дослідження синтаксичних та семантичних лакун, їх дискурсивного буття є актуальним, що зумовлено спрямованістю сучасної лінгвістики на вивчення інтеграції вербальних та невербальних засобів комунікації [3; 4; 5; 14; 15; 19], на осмислення процесів концептуалізації та категоризації у живому мовленні [13; 15]. Живе мовлення, вербальні та невербальні засоби спілкування [1; 2; 14; 15]  є пріоритетними напрямами сучасної лінгвістики [2; 3; 17]. На часі велика кількість термінів вживається на позначення прихованого смислу поміж рядками та за їх межами, що свідчить про валоративність проблем живого мовлення. Пор. підтекст, затекст, імплікація, пресупозиція, алюзія, апосіопеза, парафраз, небуквальний смисл, індирективне інформування, силенціальний ефект [1; 2; 4; 5; 14; 15].

Жива фраза, висловлена людиною, має свій підтекст, приховану думку [4; 16]. Якщо експліцитний смисл розпізнається у нейтральному контексті, то імпліцитний смисл ґрунтується на фонових знаннях, тезаурусі комунікантів. Імпліцитний смисл може бути представлений моделями еліпсису: ellipsis or ellipse – the omission from a sentence of a word or words that would be required for complete clarity but which can usually be understood from the context.

The sequence of three dots […] employed to indicate the omission of the same matter in a text is also known as ellipsis [20].

Еліпсис як різновид компресії [10], згортання вихідних позицій притаманний не лише синтаксичним, а також і морфологічним, секондарним дериватам – словам. Пор. англ.

Fence < defence,

O.K. < all correct,

profs < professional politicians

weekly < weekly paper,

Mr < Master,

also < all so,

Story < history,

good-byе < God be with you,

Alone < all but one,

taxi < taxi-meter,

Alarm < all at arms,

comfy < comfortably [18].

Як і номінативні одиниці  (НО), комунікативні  одиниці (КО) позначені білатеральним формально-семантичним буттям. Поверхневі структури НО та КО  модифікуються у процесах згортання (компресії), розширення, трансформації та лакунованості.

Аугментація (розширення)

Million – millionarism

All day round service, but now

Згортання (компресія)

History – story.

Defense – fence

Better late (than never)

Субституція (заміна)

Ann – she

John – he

John agrees with you – so he does

Семантичні зсуви (зрушення)

a game1 – «птиця»,

a game2 – «гра» 

A devil is not so black as he is painted – A woman is not so young as she is painted

Трансформації

Don’t – touch him – look

Don’t touch him!

Пропуски [9; 10] у синтаксичних конструкціях легко реконструюються з огляду на близьке оточення.  Еліпсис надає висловлюванню динамічності та комфортності живого мовлення. Розбіжності у домені скорочень мають іманентний характер. Так, в українській та російській мовах обернене утворення репродукує в основному іменники, в англійській мові – дієслова. Пор. англ. enthuse < enthusiasm, compete < competition; укр. синь < синій, блакить < блакитний; рос. серь < серый, сирень < сиреневый.  Усічення слів корелює з морфологічними процесами, а еліпсис – із синтаксичними модифікаціями. У функціональному (комунікативному) синтаксисі [16] висловлювання утворюються за законами мови, вони детермінуються дією дискурсу – прагматичних, соціокультурних, психологічних, екстралінгвальних та лінгвальних чинників [4; 19]. Висловлювання корелюють із ситуаціями, занурюючись у життя. Метазнаки речення :: висловлювання  асоціюють з опозицією мова :: мовлення [16]. Комунікативні одиниці позначені інтеграцією вербальних і невербальних знаків. Нормативне моделювання речень поступається варіативній представленості висловлювань. Паузи, пустоти (синтаксичні лакуни) не розглядаються у нормативній граматиці. Високий антропоцентризм висловлювань корелює з їх комунікативною спрямованістю, суб’єктивною аксіологією. Глобальні структури висловлювань інтегрують із відкритим та прихованим змістом КО [11].

Притаманними комунікативному синтаксису є синтаксичні та семантичні лакуни, діада мовця та слухача, наявність диктума (фактичного змісту) та модуса (оцінки). Лінійна реалізація висловлювання препарує візуалізацію механізму замінників пропусків, які є вагомими для осмислення глобальних структур. Прочитанню лакун сприяють паралінгвістичні та невербальні знаки (пор. оформлення прямої мови, пауз, умовчань, еліптованих конструкцій тощо). НО мають тенденцію до модифікації «в оселі комунікативних одиниць», ситуацій, у яких семантичні девіації породжуються за принципом тріади «Чому? Що? Як?», здійснюються зрушення або зміни. Нові смисли (прямі та непрямі) продукуються адресантами, які потім прочитуються, розкриваються, екстеріоризуються адресатами. Заплановані та незаплановані нові смисли є похідними в інтеракції діалогічного спілкування. Серед імплікативно-іллокутивних конструкцій виокремлюються загадки, у яких інформація-підказка подається як рематичний блок (тематичний блок є предметом постійного пошуку) [13]. Імпліцитні смисли загадок – це дискурсивні семантичні лакуни, що створюються на векторі інтендування, наміру (з боку адресанта) та інферування, виведення (з боку адресата) [4].

Сага про загадки та прислів’я буде неповною без посилання на їх витоки, паспортизацію та «околиці». Щодо канонізації їх буття доречним є використання праці В. Даля «Пословицы русского языка», на титульному аркуші якої автор помістив підзаголовок «Сборник пословиц, поговорок, речений, присловий, чистоговорок, прибауток, загадок, поверий и пр. В. Даля» [7]. Зазначена група текстів має право на інтегроване представлення з огляду на їх обсяг, народний колорит, мудрість, словесний закодований досвід [8]. Слово riddle походить від англ. read. У словосполученні to read one’s mind  відгукується етимологічне, минуле значення to read – здогадуватися. Загадкам та прислів’ям притаманні спільні риси : художній дискурс, римовані форми, народні витоки, тематична паспортизація,  прагматичне навантаження, посилання на минулий досвід, етнічний шарм та вторинна деривація. Розбіжності згаданих текстів об’єктивують їх автономність та аутентичність. За структурою загадки тяжіють до мікродіалогів, у яких адресант та адресат зосереджуються на ідентифікації референта. Наявність спільного досвіду препарує результативність пошуку. Загадки як засіб стимулювання уяви в когнітивному процесі зберігають дидактичну функцію, змінюють свої форми буття та зосереджуються на блоках «Що? Де? Коли?». Дескрипції референтів позначені образністю, конкретністю, а це препарує адекватні відгадки [8; 13]. Нарочите ускладнення референта здійснюється шляхом використання омонімів, що загострюють креативну увагу шукача відповіді. Пор.: Від чого качка пливе? (Від берега); Від чого ворона чорна? (Від хвоста до дзьоба); За чим у козака шабля? (За паском).

Відгадування енігматичних украплень – своєрідний поєдинок у ментальному бутті комунікантів. Загадки виникають у різних доменах, мають характер гри. Пор.: Яка річка складається з префікса і числівника? (При-п’ять); Який півострів скаржиться на свою величину? (Я-мал); Яке місто літає? (Орел); Я з переду і ззаду, посередині – порода коня, разом буде назва країни. (Я-поні-я) [8].

Синтаксичні лакуни запобігають монотонності, тавтології, слугують засобами економії фізичних зусиль та специфічного «скоропису». Оточення лакун розкриває їх імплікацію, є ключем до їх семантичного наповнення. Феномен лакун має знаковий характер. Ми живемо у світі  знаків. Знаковою системою є мова [12, с. 168–183]. «Знак –матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає у пpoцеci пізнання i спілкування в ролі замінника (представника) іншогo предмета i використовується для одержання, зберігання, перетворення i передачі інформації» [12, с. 169]. Замінниками, субститутами є умовні поліфункціональні знаки. Пор.: буква як Зн2 є субститутом фонеми, формула – субститутом моделі речення. Знаки ословлюють думки, позначають емоційний стан людини, мають поверхневу та глибинну структури, їм притаманні адаптивність та системність. Зн2 (як замінники Зн1) утворюють вторинні системи – мови типу есперанто, наукову символіку, метамову та перекодування. Семантика 3н1 віддзеркалює екстралінгвальне буття. Зн2 свідчать про дієвість когнітивного процесу. Первинні та вторинні знаки – глибинні за значенням, багатоярусні за структурою, поліфункціональні за призначенням. Зн2 мають статус експліцитних (коментуючих, надлишкових) та імпліцитних знаків. Зн2  реалізуються у повторах, синонімії, переліку та конкретизації. Зн2 актуалізуються у згорнутих, еліптованих конструкціях анафорично. Пор.: укр.

Два кольори (1) мої два кольори (2):

Червоне (3) то любов, а чорне (4) то журба (Д. Павличко).

Словосполучення (1) розширюється компонентами (2), а потім згортається до позицій (3), (4). Еліптовані одиниці (3), (4) аугментуються абстрактним значениям, але при цьому  імплікують відсутній компонент колір. Ця синтаксична лакуна є прозорою з огляду на попередні блоки (1) і (2); блоки (3), (4) позбавлені компонентів (1), (2) – два мої кольори, але близький контекст не дає можливості забути експліцитну даність антецедентів. Варіанти (3), (4) за змістом є синкретичними, оскільки імплікують кількісно-якісне предметне значення  попередніх блоків. Два кольори – нумеральне словосполучення (NumN), в якому семантичним центром є іменник – кольори. Num(N) є результатом згортання вихідного (NumN) структурного варіанта, в якому атрибутивний компонент Num зберігає семантичне навантаження вихідної конструкції. Пор. укр.

Я зараз бачу: з-за ріки –

Дві кручі, наче маяки;

Одна зелена, чорна друга,

Чи літнє сонце, чи зав‘юга,

Вони стоять собі в віки (А. Малишко).

Нумеральним словосполученням NumN властиві процеси розширення та згортання:

Sp – специфікатор, розширювач NumN у статусі інтенсифікатора або апроксиматора. З варіантом Num(N) корелює феномен синтаксичної лакуни. Незмінним елементом зазначених моделей є Num. Пор.: NumN, SpNumN, Num(N). Наприклад: англ. six months, about four miles, two (o’clock); укр. два зошити, приблизно чотири години. О другій (годині); рос. два студента, около шести часов, три (часа).  Модель Num(N) свідчить про дієвість законів економії, детермінації дискурсивними факторами. У Num(N) відсутня кореляція між формою і значенням, між поверхневою і глибинною структурами. Імпліцитність (N) розкривається шляхом занурення в контекст. У синтаксичних конструкціях Num(N) увага фокусується на залишку від вихідної конструкції – числівнику, який нагадує про відсутній компонент та є його імплікатором. Пор.: англ. He is coming at 4.30 but he’s to catch a train back at 6.20 (Galsworthy). I could buy for ten thousand. Тhat would only be four hundred a year (Galsworthy). Таким чином, два компоненти компресуються в одну позицію (NumN ? Num(N), в якій семантична цілісність превалює над дискретністю. Усічені словосполучення ілюструють семантичну тотожність частини цілому. Асиметрія Num(N) об’єктивує наявність небуквального позначення квантитативного чинника [18].

Комунікація може бути прямою і непрямою, вербальною і невербальною, здійснюваною експліцитними та імпліцитними засобами. Імпліцитними, конвенціально незалежними є жести, вітання, прощання, знизування плечима. Залежна неконвенціальна імпліцитність детермінується  фактором дискурсу. Історична первинність прямого смислу верифікує дериваційний імпліцитний смисл. Непряма комунікація (НК) може бути запланованою і непланованою – інтендентною та неінтендентною, конвенціальною та неконвенціальною. Запланована НК має мовні засоби позначення, які відсутні для непланованої.  Пор.: три типи НК – непряме повідомлення (евфемізми, тропи), непряме спілкування (фатична функція), непрямий вплив (маніпулювання та непрямі директиви) [4].

Слова та висловлювання підвладні процесам деривації, вторинного конструювання, постійно діючому вічному двигуну [6]. Пор.: поліфункціональність графічних знаків (ГЗ), які збагатилися семантичною функцією у прикладах типу:

англ. There is a man with a wooden leg, outside, Mr. Smith.

What is the name of the other leg?

рос.  Казнить, нельзя помиловать.

Казнить нельзя, помиловать.

Імпліцитні смисли семантизуються, інферуються  (виводяться) в ситуаціях, у яких діють закони обізнаності та кооперації комунікантів [4]. Імпліцитність маркується змістовими, соціальними, психологічними, естетичними, етнокультурними чинниками. Зазначені смисли конструюються комунікантами у процесі інтеракції. Гідним уваги є лінгвістичний аналіз епідигматичної парадигми з елементом імлі-.

Імплікація – когнітивний процес конструювання імпліцитно виражених смислів; імпліцитний – виражений небуквально, приховано у непрямий спосіб; імпліцитність – властивість висловлювань, які містять імпліцитно виражені смисли [4, с. 11]. Слова імпліцитний та  експліцитний утворюють дихотомію, спільним для якої є наявність відповідно прихованих, небуквальних, невиражених, непрямих смислів, з одного боку, та неприхованих, буквальних, виражених, – з іншого боку.

Ментально-комунікативне буття дискурсивного мовчання конструюється на векторі адресант – адресат, або автор – читач. Імпліцитні процеси семантизують девіацію від буквального до небуквального, від позитивного до негативного (або навпаки), від невираженого до вираженого, від прихованого до явного, від невидимого до видимого, і т. д. При цьому поверхнева структура є стартовим фокусом для активного розпізнання лінгвокогнітивного буття прямого та непрямого смислів.

Адгерентність (суміжність) еліптичних та апосіопезних конструювань простежується у наявності згорнутих поверхневих структур, синтаксичних лакун та ситуативної орієнтації [4, с. 279]. Фігура умовчання (апосіопеза) – це незакінчена думка, результат семантичного дефіциту, маркер схвильованості або пошуків засобів позначення. Пор.: Aposiopesis – a rhetorical device in which the speaker suddenly breaks off in the middle of the sentence, leaving the sense unfinished. The device usually suggests strong emotion that makes the speaker unwilling or unable to continue.

The common threat ‘get out, or else’ is an example [20, c. 15].

Anacolothon – a grammatical term for a change of construction in a sentence that leaves, the initial construction unfinished: «Either you go – but we’ll see» [ibid].

Лакуни у синтаксисі зумовлені різними чинниками – психічними, фізичними (екстралінгвальними), законами мовної економії. Неомовлені семантичні пустоти у письмовому тексті позначаються графічними засобами, а в усному – паузами, лексичними екстеріоризаторами та ситуативними маркерами, що матеріалізуються у близькому або дистантному оточенні. Імплікація лакун (прихований, невиражений зміст) корелює із глибинними структурами. Як стверджує Безугла Л. Р., імпліцитними можна назвати тільки смисли, але не значення [4, с. 22]. Приховані смисли як «висловлювання у квадраті» постійно привертають увагу науковців. Мова не видає таємниць, її «мовчання» – це наполегливий заклик розгадати, що невидимо написано поміж рядків.

Відомо, що пустоти не вимірюються [5]. Проте це не стосується лакун, які екстеріоризуються  за допомогою семіотичних знаків, які мають різні канали. У писемному мовленні вельми значущим є текст, в усному мовленні - інтонація, міміка, жест. Валоративним є мовчання: людина мовчить, а інформація надходить. Найсильніший крик у мовчанні [12, с. 181–183]. Пор.

Не жартуй наді мною, будь ласка,

І, говорячи, не мовчи,

Нащо правді словесна маска?

Ти мовчанням мені кричи (В. Симоненко).

Мовчання – це дуалістичне явище, що вбирає в себе просодичні та смислові характеристики: план вираження – пауза, план змісту – силенціальний ефект (СЕ) [1; 5]. Мовчання позначене нульовим денотатом, корелює із графічними знаками (на письмі) та номінаціями – екстеріоризаторами (в усному та писемному мовленні).   «Графіка мовчання» містить тире, три крапки, крапку в еліптичному реченні («рубленому синтаксисі»), редуплікацію знаків оклику, питання та крапки. ГЗ мовчання комплементуються словами, словосполученнями та суперзнаками – висловлюваннями. Приховані смисли розкриваються шляхом дискурсивного аналізу – осмислення середовища, режиму та маркування СЕ.

Лакуни, позначені ГЗ, імплікують пропуски між словами, заміну нульових денотатів. Синтаксичні пропуски полегшують вимову блоків. Семантичні лакуни імплікують силенціальний ефект, невербальний акт комунікативного мовчання. Ситуація інтеріоризує витоки та джерела останнього. Варіативність ГЗ детермінується іманентністю мов. Пор.: облігаторну актуалізацію предикативного тире в російській та українській мовах на відміну від англійської мови. Спільною для зазначених мовних систем є біфункціональність пунктуаційних знаків, а саме: оформлювальна (граматична) та смислова (семантична) функції [1].

Мовчання як силенціальний ефект є психологічно релевантним, семантично навантаженим та прагматично-комунікативним. Мовчання – це переривання у вербальній поведінці, субститут просодичних, паузальних компонентів, що позначається ГЗ, прямими та дескриптивними вербалізаторами. Мовчання не вирішує конфліктів, але воно корелює з конфліктністю [5]. Стилістична фігура мовчання апосіопеза тяжіє до табуювання  (замовчування) шокуючих, вульгарних елементів. Як засіб криптивності апосіопеза позначена структурною та інтонаційною незакінченістю. Це – прерогатива адресанта, який розраховує на кмітливість адресата, його лінгвістичну та соціальну компетентність. Серед графічних маркерів апосіопези виокремлюють поодинокі літери (замінники когнітивного дефіциту) та пунктуаційні знаки. Апосіопеза наближається до еліптованих конструкцій. Еліпсис у статусі синтаксичних пустот є адгерентним до силенціального ефекту. Він є варіативною девіацією конструкцій, які запобігають тавтології. Формальні скорочення (еліпсис) не викликають труднощів у розумінні, в той час як апосіопеза потребує вдумливого прочитання. Парадигма метазнаків мовчання свідчить про складний, поліаспектний характер СЕ. Пор.: хезитативні, тентативні, психологічні паузи, когнітивний дефіцит, нульовий денотат, силенціальний компонент, невербалізована дія, комунікативне умовчання, моностичне мовчання, секулярне мовчання, мовчання природи [4].  Адгерентними до комунікативного мовчання є поняття імплікації, підтексту, еліпсису та алюзії, що верифікуються на дискурсивних просторах. Необхідно зазначити, що модифікація поверхневих структур породжує феномени абревіації та контамінації. Серед літературознавчих термінів виокремлюється метазнак езопове мовчання (манера недомовок, хезитації, вагання). Якщо джерелом імплікації є емоційний стан мовця, реалізація морально-етичних стандартів, уникнення прямої відповіді, то розбіжностям між імплікацією та комунікативним мовчанням залишається мало місця.

Неадекватне сприйняття повідомлення адресатом спричиняє порушення комунікативних стратегій, тактик, що номінується комунікативнми невдачами (КН). КН створюють непорозуміння, труднощі у спілкуванні як такі, що потребують превентивних заходів, подолання семантичних лакун, прочитання непрямих смислів. Деякі із КН (stumbling blocks) закладені у самій мові. Це – широка семантика слів, асиметрія знаків, омонімія, стилістичні засоби типу гра слів, зевгма, оксиморон, гіпербола, літота, анаколуф, апосіопеза. Маркери, сигнали КН нагадують адресату про контекстуальні труднощі. Пор.: англ. that is, i.e., so to say, in a nutshell, in other words, otherwise; укр. тобто, так би мовити, іншими словами. У школі навчають долати КН, учать стандартів «знати що та як сказати». Дидактичними заходами слугують завдання контролю та самоконтролю, які стосуються нестандартного бачення дійсності, помилкової референції, ономасіологічної квазівіднесеності, запобігання lapsus lingua (лат.) «промах», «неправильний крок», «помилка». Помилки та вигадки притаманні комунікативній діяльності: помиляються всі люди (Errare humanum est). Однак потрібно зазначити, що заплановані, запрограмовані помилки, вигадки приховують креативні наміри адресанта. Витвори потребують уваги непересічного адресата. Тотожність синтаксичних структур не сприяє лексичній тотожності й може породжувати вельми енігматичні структури «нездорового глузду». Пор.: англ. She lost her heart and the necklace; укр. любив козак дівчину і з сиром пироги.

Творчі заплановані помилки примушують адресата замислитися над витоками НО, реальним та етимологічним буттям. Пор.: англ. Smiles – «the longest word»; укр. муму – «корова-заїка», посол – «людина, яку послали»; рос. начальник – «человек с начальным образованием».

Вагомим є комплексний підхід до проблеми адгерентності концептів імплікації та мовчання,  їх лінгвокогнітивного буття у діалогічному дискурсі, який (підхід) препарує осмислення середовища, режиму та стилю матеріалізації непрямого смислу. Валоративними є реконструювання, експлікація, контекстуальне моделювання об’єкта, його дедуктивний та індуктивний аналізи. Діалогічний дискурс використовується як фоновий матеріал для розпізнання, ідентифікації імплікованих смислів.

Валоративним є питання взаємодії мови та мовлення, експліцитного та імпліцитного буття смислів, комплементарності семіотичних систем невербаліки та вербаліки, адгерентності суміжних понять, осмислення феномену лакун у різних дискурсах.

Список використаної літератури

Анохіна Т. О. Семантизація категорії мовчання в англомовному художньому дискурсі. – Вінниця : Нова книга, 2008. – 160 с.

Арутюнова Н. Д. Феномен молчания // Язык о языке / под. ред. Н. Д. Арутюновой. – М. : Языки русской культуры, 2006. – С. 416-436.

Бацевич Ф. С. Проблеми сучасної лінгвістичної генеалогії: спроба аналітичного огляду // Од слова путь верстаючи й до слова… / Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – 1012 с.

Безугла Л. Р. Вербалізація імпліцитних смислів у німецькомовному діалогічному дискурсі : монографія. – Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2007. – 332 с.

Белова А. Д. Лингвистические аспекты аргументации. – К. : Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 1997. – 307 с.

Вихованець І. Р. Таїна слова. – Київ : Радянська школа, 1980. – 284 с.

Даль В. Пословицы русского языка : сборник. – М. : Госиздательство ХЛ, 1957. – 991 с.

Загадки / упорядкування, вступна стаття та примітки кандидата філологічних наук І. П. Березовського. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1962. – 511 с.

Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – 662 с.

Камінський Ю. І. Комплементарна єдність компресії та декомпресії в межах закону мовної економії / Вісник СумДУ. Серія Філологія. – Суми, 1‘2007. Т. 2. – С. 109–112.

Кобякова І. К. Креативне конструювання вторинних утворень в англомовному дискурсі. – Вінниця : Нова книга, 2007. – 128 с.

Кочерган М. П. Основи зіставного мовознавства : підручник. – К. : Академія, 2006. – 424 с.

Мамедова А. И. Немецкая народная загадка как мультидисциплинарный феномен // Нова філологія : зб. наукових праць. – Запоріжжя : ЗНУ, 2005. – №1 (21) – С. 82–88.

Самохина В. А. Современная англоязычная шутка : монография. – Х. : ХНУ им. В. Н. Каразина, 2008. – 356 с.

Солощук Л. В. Вербальні і невербальні компоненти комунікації в англомовному дискурсі : монографія. – Х. : Константа, 2006. – 300 с.

Худяков А. А. Теоретическая грамматика английского языка : учеб. пособие. – М. : Академия, 2005. – 256 с.

Чередниченко О. І. Про мову і переклад. – Київ : Либідь, 2007. – 248 с.

Швачко С. О. Навчити вчитися! : посібник / С. О. Швачко. – Вінниця : Нова книга, 2006 . – 136 с.

Шевченко И. С. Основы теории языковой коммуникации : учеб. пособие. – Х. : Изд-во НАУ, 2008. – 168 с.

The Concise Oxford Dictionary of Literary Terms / Chris Baldick. – Oxford – New York : Oxford University Press, 1996. – 246 p.



загрузка...