загрузка...
 
8.3. Методи аналізу й оцінки ризиків інвестиційних проектів
Повернутись до змісту

8.3. Методи аналізу й оцінки ризиків інвестиційних проектів

Головний наслідок ризику – перевитрати часу й засобів на його виконання за рахунок підвищення обсягу робіт і тривалості їх виконання за проектом.

Мета аналізу ризику – дати потенційним партнерам або учасникам проекту потрібні дані для прийняття рішення щодо доцільності участі у проекті та заходів їх захисту від можливих фінансових втрат.

Тому аналіз може проводити кожен учасник проекту. Розрізняють такі види аналізу ризику:

якісний – визначення показників ризику, етапів робіт, при яких виникає ризик, його потенційних зон та ідентифікація ризику;

кількісний – передбачає числове визначення розміру окремих ризиків, а також проекту в цілому.

До якісних методів ризику необхідно віднести експертний аналіз ризиків. Як правило, даний вид оцінки застосовується на початкових етапах роботи над проектом. До основних переваг даного методу належать: можливість оцінки ризику до розрахунків по­казників ефективності, відсутність необхідності у точних первинних даних і сучасному програмному забезпеченні, а також простота розрахунків. Однак експертний аналіз ризиків, як і будь-яка експертна оцінка, досить суб’єктивний і не завжди дає змогу дати незалежну характеристику події, що аналізується. Процедура експертної оцінки ризику передбачає:

визначення видів ризику і граничного рівня його припустимої величини;

встановлення ймовірності настання ризикової події і небезпечності даного ризику для успішного завершення проекту;

визначення інтегрального рівня за кожним видом ризику і вирішення питання про прийнятність даного виду ризику для учасників проекту.

У разі невеликої кількості змінних і можливих сценаріїв розвитку проекту для аналізу ризику можна скористатися методом дерева рішень, яке будується на основі виділених робіт (подій), що відображають життєвий цикл проекту, визначають ключові події, що впливають на проект, час їх настання і можливі рішення, які можуть бути прийняті у результаті настання кожного ключового виду роботи з визначення ймовірності їх прийняття і вартості робіт.

За результатами побудови дерева рішень встановлюються ймовірність та ефективність кожного сценарію розвитку проекту, а також інтегральна ефективність самого проекту. Ризик за проектом може вважатися прийнятним у випадку додатної величини інтегрального показника ефективності проекту, наприклад, чистої теперішньої вартості.

Як правило, аналіз ризику проводиться кількома методами.

Метою аналізу чутливості, який у літературних джерелах з інженерної економіки і теорії прийняття рішень інколи зустрічається під назвою «ранжування параметрів», є використання змін заданих параметрів для визначення життєздатності проекту в умовах невизначеності. Експерт розраховує можливу зміну кожного фактора або змінної величини, визначає вплив цієї зміни на показник певного рішення і виділяє суттєві фактори або змінні величини для більш поглибленого вивчення. Він визначає кількість і вказує на вплив невизначеності та намагається виразити математичним способом відношення серед змінних величин, що складають просування ліквідності і рен­табельність.

Аналіз чутливості надає можливість судити про наслідки невід’ємної невизначеності у проектах. Зміни можуть відбуватися у фінансових оцінних даних про капітал, тривалість будівництва, вартість сировини та інших витрат, пов’язаних із реалізацією проекту, вартістю збуту, коефіцієнтом завантаження і ціною на продукцію, оскільки вони не можуть бути передбачені заздалегідь. Ці різні зміни впливають на завершення реалізації проекту. Розроблення проекту фактично є прогнозуванням розвитку ситуації з проектом.

Проведення аналізу чутливості передбачає розрахунок базової моделі на основі припустимих значень вхідних змінних проекту, для якої визначається величина чистої теперішньої вартості (NPV). Ця величина є основою порівняння з припустимими можливими змінами, які необхідно проаналізувати.

Алгоритм проведення аналізу чутливості передбачає:

визначення критичних змінних, що впливають на величину чистої теперішньої вартості (NPV);

оцінку впливу зміни однієї змінної проекту (при незмінності всіх інших) на величину чистої теперішньої вартості;

розрахунок впливу зміни змінної, що досліджується, на величину відхилення одержаної NPV від базової (оцінка еластичності, чутливості до зміни чистої теперішньої вартості від зміни змінної проекту);

визначення межового (критичного) значення змінної і можливого припустимого її відхилення від базового сценарію проекту;

розрахунок показника чутливості і критичного значення для кожної змінної проекту і ранжування їх за спаданням (чим вища чутливість NPV, тим важливіша змінна для значення чистої теперішньої вартості, а отже, для проекту).

Основна проблема проведення подібного аналізу полягає у неможливості з однаковою мірою достовірності подати всі значення змінних, що існують у проекті, оскільки деякі з них ледве підлягають прогнозу, а для інших немає сенсу давати точний прогноз, оскільки вже укладено договір про поставки певного збуту продукції за фіксованою ціною, що дозволяє спрогнозувати ці показники безпомилково.

Таким чином, суть даного методу полягає у вимірюванні чутливості основних результуючих показників проекту (NPV або IRR) до зміни тієї чи іншої змінної величини.

Як показник чутливості проекту до зміни тих чи інших змінних використовують показник еластичності чистої теперішньої вартості (NPV), який обчислюють за формулою

                (8.1)

Перевага цього показника в тому, що величина його не залежить від вибору одиниці вимірювання різних змінних. Чим більша еластичність, тим вищою є міра залежності NPV або внутрішньої норми дохідності (тобто її чутливість) від аналізованої змінної проекту.

Відомо, що існує зворотна залежність між витратами на здійснюваність інвестиційного проекту і показниками ефективності. Це означає, що збільшення витрат на заробітну плату призведе до зменшення чистої теперішньої вартості. Таким чином, чисельник у нашій формулі буде від’ємним, а знаменник – додатним, що дасть у результаті від’ємний коефіцієнт еластичності. Навпаки, у випадку зменшення заробітної плати чисельник буде додатним, а знаменник від’ємним, що знову дасть нам від’ємний коефіцієнт.

Спеціалісти взяли за правило ігнорувати від’ємний знак, відмічаючи лише абсолютну величину еластичності. Тому в подальшому ми не звертатимемо уваги на від’ємне значення коефіцієнта і братимемо лише його абсолютну величину.

Розрахунок еластичності внутрішньої норми рентабельності і чистої теперішньої вартості можна виконати за формулами:

        ,        (8.2)

        ,    (8.3)

де  – еластичність внутрішньої норми дохідності за i-м фактором;

 – еластичність чистої теперішньої вартості за i-м фактором;

 – первісне значення i-го фактора;

 – кінцеве значення i-го фактора.

Очевидно, що найбільш небезпечними для проекту є фактори (змінні проекту), в яких найбільше значення коефіцієнта еластичності. Незначна зміна цих змінних може призвести до серйозних неприпустимих проектних результатів. Для прикладу, що розглядається, такими змінними є ціна товару і заробітна плата персоналу.

Наступним кроком проведення аналізу чутливості є визначення аналізу критичних змін змінних.

Критичним називають значення змінної, при якому величина чистої теперішньої вартості дорівнює нулю (0).

Розрахунок критичних значень можна здійснити за формулою

.

Після визначення критичного значення кожної змінної необхідно проаналізувати її важливість для проекту та можливість прогнозування.

Розробляючи стратегію управління ризиком, необхідно звертати увагу на фактори, в яких межа безпеки найбільш низька. Наприклад, укласти довгострокові контракти на поставку продукції за бажаними цінами і оформити страховку на покриття витрат у випадку перевищення встановленого рівня заробітної плати. При цьому не слід також ігнорувати інші фактори, що впливають на результат інвестиційного проекту

Міра ризику аналізується кількома способами. Непрямий спосіб припускає, що міра ризику впливає на коефіцієнт окупності проекту. Фінансовий аналіз базується на розрахунках коефіцієнта дисконтування, що відображає допустиму міру ризику. Коефіцієнт дисконтування, передбачений проектом, може складатися з трьох компонентів: реальна ставка дисконту, що не має ризику, інфляційна надбавка і винагорода за ризик. При визначенні міри винагороди за ризик експерт повинен вміти оцінити ступінь ризикованості руху ліквідності або частину, яка повинна бути одержана від неї, і обрати призначену винагороду.

З іншого боку, прямий спосіб полягає в орієнтовних розрахунках щодо природи ризику та визначення кількості його видів в умовах розподілу ймовірностей. Оскільки непрямий спосіб математично більш простий, він не забезпечує структуру мінливих умов реалізації проекту і не може використовуватися для прийняття рішення, що дозволило б знизити міру ризику. Це є основною перевагою прямих методів, таких, як аналіз сценаріїв та моделювання Монте-Карло.

При аналізі сценаріїв експерт об’єднує всі можливості для невизначених змінних величин у більшу кількість сценаріїв, кожний з яких передбачає лише одну комбінацію оцінки окремої змінної величини. Це тотожно проведенню повного аналізу чутливості для кожного можливого випадку з такими важливими особливостями:

аналіз міри ризику бере до уваги відносну ймовірність значущості для кожної змінної величини на відміну від аналізу чутливості, який не обумовлює відносну ймовірність сценаріїв;

аналіз міри ризику дасть ймовірність розподілу, яка свідчить про відносну випадковість появи різних результатів масштабів реалізації проекту, а не лише кількість можливих змін його середньої значущості.

Метою аналізу сценаріїв є розгляд екстремальних результатів та ймовірність розподілу чистої теперішньої вартості проекту. Його, як правило, готують за трьома сценаріями: очікуваним (базовий випадок, що був основою проведення аналізу чутливості) та двома додатково розробленими – оптимістичним і песимістичним.

Найкращий, або оптимістичний, сценарій відображає уяву аналітика про те, наскільки поліпшуються умови реалізації про­екту у тому випадку, коли всі обставини будуть більш сприятливими, ніж заплановано. Однак усі ці зміни повинні бути реалістичними. Фактично експертна підготовка оптимістичного сценарію проводиться з точки зору найбільш сприятливого оточення проекту під девізом «як поведе себе проект, коли компанії над­звичайно пощастить».

Найгірший, або песимістичний, сценарій показує, наскільки невдалим виявиться проект, якщо умови його реалізації будуть набагато гіршими, ніж передбачається. Реалістичність набору подій базується на інформації, наскільки поганими є справи в про­екті, якщо компанії не пощастить. Ці два додаткових сценарії повинні бути внутрішньо послідовними.

За винятком дуже великих проектів, що залучають значні капітальні інвестиції, аналізу сценаріїв буде досить для того, щоб керівництво одержало уяву про характеристики рентабельності проекту. Якщо ця робота виконується ретельно, то такий аналіз здатний достатньо точно показати розподіл екстремальних результатів. Однак через складні взаємозв’язки між змінними він не дуже вдало показує середину розподілу значень npv. Потрібні додаткові сценарії для того, щоб продемонструвати точки між двома екстремальними значеннями. Це підвищить точність прогнозу, і аналітик з більшою впевненістю зможе визначити центр розподілу значень чистої теперішньої вартості (npv). На жаль, звичайний і відомий спосіб розроблення таких сценаріїв складний і вимагає значного часу. Ефективність підвищується у тому разі, коли роботу проводять за допомогою програмного забезпечення та електронних таблиць.

У випадку, коли визначення ймовірності настання нового сценарію реалізації проекту можна прорахувати за допомогою електронних таблиць, проводять аналіз ризику за методом імітаційного моделювання, або методом Монте-Карло. Він полягає в тому, що аналітик визначає вид і ймовірність розподілу масштабів реалізації проекту і методом відбору мір значущості невизначених змінних розраховує можливість розвитку кожної моделі.

Алгоритм проведення моделювання Монте-Карло передбачає:

визначення інтервалів можливої зміни основних ризикованих змінних проекту, всередині яких ці змінні є випадковими величинами;

оцінка всередині заданих інтервалів видів розподілу ймовірностей (нормальний, дискретний, пірамідальний, трикутний);

встановлення коефіцієнта кореляції між залежними змінними;

багаторазовий (понад 500 сценаріїв) розрахунок результуючого показника, що дозволяє побачити розподіл частоти для чистої теперішньої вартості проекту;

визначення ймовірності потрапляння результуючої величини у той чи інший інтервал та перевищення мінімально допустимого значення.

Метод Монте-Карло можна розглядати як свого роду імітацію майбутнього в лабораторних умовах. Оскільки відповідна програма вибирає значення вхідних змінних з випадкових розподілів ймовірностей, то кожний одержаний результат відображує можливий стан справ у майбутньому. Кожна з цих комбінацій справді може здійснитися, причому з однаковою ймовірністю. Тому й одержувані результати також можливі в майбутньому і однаково ймовірні. Насправді ж, звичайно, реалізується лише один із таких результатів, і ми не можемо передбачити, який саме. Але завдяки даному методу в руках аналітика виявляється важливий інструмент управління ситуацією: якщо багато з цих однаково ймовірних результатів виявляються небажаними, він може запобігти їх появі шляхом відмови від відповідних інвестицій. І навпаки: якщо досить велика кількість цих результатів виявиться сприятливими, ми можемо зважитись і піти на ризик заради одержання одного з цих результатів.

Метод моделювання дозволяє:

1) досліджувати комбінований вплив ризиків;

2) аналізувати наслідки нагромадження ризикованих ситуацій;

3) визначати вплив ризиків на фінансовий стан учасників проекту, який може відбуватися у формі затримок в одержанні доходу і збільшенні позички.

Метод імітаційного моделювання дозволяє визначити ймовірність характеристик, що потрібні для аналізу проекту. Наприклад, ймовірність завершення проекту в строк становить 70% або перевищення планового кошторису будівництва – 20%. Після визначення ймовірності настання заданих результатів проекту необхідно прийняти рішення, яке б дозволило збалансувати ризик, пов’язаний із проектом. Як правило, після такого аналізу ризику приймаються поправки, що дають змогу зменшити ризикованість специфічних дій і планів. Наприклад, після проведення робіт з аналізу проектних ризиків необхідно передбачити, щоб договори з постачальниками сировини ґрунтувались на фіксованих цінах, були складені довгострокові договори продажу, продажі застраховані, а також передбачена точна система управління проектом з метою забезпечення контролю за його виконанням.

У будь-якому разі аналітик може балансувати мірою ризику та величиною прибутку. Наприклад, керівники проекту запропонують покупцю більш низькі ціни за гарантований обсяг майбутніх закупок, що знизить не лише прибутки, але й ризик неспроможності збути продукцію.



загрузка...