загрузка...
 
5.3. Етапи прийняття та реалізації управлінських інноваційних рішень
Повернутись до змісту

5.3. Етапи прийняття та реалізації управлінських інноваційних рішень

Ключовою властивістю ефективного рішення потрібно вважати обов’язкову наявність альтернатив, які забезпечують доцільність і усвідомленість вільного вибору. Формальною підставою ухвалення ефективних рішень є використання алгоритму, узагальнювального досвіду в ухваленні управлінських рішень значною кількістю успішних підприємств. У основі взятого для розгляду алгоритму покладена процедура, розроблена американськими дослідниками Л. Планкетом і Г. Хейлом, що перегукується з алгоритмами інших авторів і включає виконання таких пунктів:

1.Визначення мети і напряму розв’язання проблемної ситуації

Визначення мети, напряму розв’язання проблемної ситуації повинно проводитися в тому самому порядку, що й реалізація стратегічної мети. При реалізації дрібних проектів мета розв’язання проблемної ситуації і стратегічна мета, як правило, збігаються.

2. Встановлення критеріїв вирішення проблеми

При встановленні критеріїв розв’язання проблеми мають бути вироблені такі контрольні показники, які максимально повно охоплюють найкращі умови реалізації поставленої мети.

Наприклад, під час вибору місця для розміщення громадської приймальні мають бути враховані такі умови, які набувають значень критеріїв: мінімальна площа приміщення, максимальні витрати (розміри орендної плати), місцезнаходження (включаючи під’їзні шляхи, автостоянку тощо).

3 .Розподіл критеріїв (обмеження та бажані характеристики)

Виділяють бажані характеристики та обмеження, критерії ухвалення рішення з точки зору відношення до них суб’єкта управління. Встановлення цифрових значень мінімальної площі, максимальних витрат, характеру місцевості якраз і виступають обмеженнями, що визначають практичний діапазон вибору в ухваленні рішення, пов’язаного з проблемою вибору місця для оренди приміщення. Бальні значення бажаних характеристик, що приймаються з метою ефективного ухвалення рішення, можуть бути розподілені між різними критеріями: близькістю до постачальників продукції, легкістю під'їзду клієнтів, розташуванням у великій промисловій зоні з інтенсивним рухом, мінімальними витратами на будівництво і завезення устаткування тощо.

4. Розроблення альтернатив

Альтернативи є ключовим компонентом ефективного рішення. Ефективність рішення багато в чому визначається тим, з якої кількості альтернативних варіантів вибраний даний варіант рішення.

Відсутність альтернативних варіантів свідчить або про недостатню інформованість особи, що приймає рішення, або про дефіцит часу, що відводиться на ретельну перевірку емпіричної бази для цього вирішення. А це підвищує ймовірністьність помилковості в ухваленні рішення, робить більш складним вибір оптимального варіанта. При виробленні альтернатив обов’язкове дотримання таких вимог:

альтернативи повинні виключати одна одну;

альтернативи повинні передбачати максимальні відмінності за виділеними критеріями;

альтернативи мають бути однаково ймовірні.

5. Порівняння альтернатив

Альтернативні варіанти управлінських рішень повинні наводитись у зіставному вигляді за декількома чинниками: часом, якістю об’єкта, масштабом (обсягом) виробництва об’єкта, очікуваною матеріальною вигодою, відповідністю профілю діяльності організації, залученню додаткової інформації, а також чинником ризику і невизначеності.

При цьому порівнянність альтернативних варіантів управлінського рішення повинна відповідати ряду правил:

кількість альтернативних варіантів має бути не менше трьох;

за базовий варіант рішення повинен прийматися останній за часом варіант. Останні варіанти наводяться до базового за допомогою коригувальних коефіцієнтів;

формування альтернативних варіантів повинне відображати весь можливий спектр можливостей.

Після цього виробляються і порівнюються наявні альтернативи рішення. За основу порівняння береться питання про те, яка альтернатива краще за все відповідає встановленим критеріям. З врахуванням цієї обставини кожній альтернативі присуджується свій бал, у значення якого входить характер можливих наслідків прийнятого рішення. Оцінка кожної альтернативи може бути здійснена стосовно кожного з критеріїв за порядковою (ранговою) шкалою.

Таким чином, установлюються пріоритети у виборі альтернатив, а разом із ними і обґрунтованість в ухваленні оптимального рішення.

Ефективність вибору становить не лише оцінка альтернативи за основними критеріями, але і допустима міра ризику.

6. Оцінка ризику

Ризик - це ситуативна характеристика діяльності соціальних суб'єктів, що полягає в невизначеності її результату і настанні можливих несприятливих наслідків.

Сутність ризику можна розглядати як у статичному, так і в динамічному сенсі.

У статичному сенсі сутність ризику полягає в способі його вираження, що диференціюється залежно від сфери його появи. Відповідно до цього розуміння ризик підрозділяється на різні види: економічний, соціальний, політичний, екологічний, фінансовий тощо.

Оцінка ризику – це оцінка результату певної події з точки зору несприятливих наслідків цієї події для його основних учасників.

Основними параметрами ризику є:

розмір можливого збитку, настання страхової події;

показник імовірності настання страхового випадку;

показник можливих витрат, пов’язаних з ліквідацією наслідків страхової події і відновлення колишнього положення;

вартість упущеної вигоди. В цьому випадку ризик характеризується суб’єктивною оцінкою імовірної, очікуваної величини максимального доходу в разі використання відхиленої альтернативи;

ступінь несприятливості наслідків від настання страхової події для кожного з його учасників.

З точки зору характеру прояву ризику виділяють систематичний і випадковий ризики. Систематичний ризик викликається постійно існуючою можливістю настання, пов'язаною, наприклад, із професійною діяльністю учасників діяльності, наявністю стійкої групи чинників, що сприяють прояву цієї події. Випадковий ризик викликається унікальним збігом обставин, викликаних настанням події, вірогідність якої значно менша, ніж в разі систематичного. Проте наслідки, зумовлені випадковими подіями, можуть виявитися набагато небезпечнішими за наслідки систематичних ризиків.

Розрізняють якісну і кількісну оцінки ризику.

Якісний аналіз передбачає:

ідентифікацію (встановлення) всіх можливих ризиків та факторів, що впливають на їх ступінь;

виявлення джерел і причин ризиків;

виявлення практичних вигод і можливих негативних наслідків, які можуть настати під час реалізації рішення, що містить ризик;

розроблення способів зниження ризиків.

У процесі якісного аналізу важливе значення має як повне виявлення і ідентифікація всіх можливих ризиків, так і виявлення можливих втрат ресурсів, які супроводжують настання ризикових подій.

Кількісний аналіз передбачає чисельну оцінку ризиків, визначення їх ступеня і вибір оптимального рішення. Кількісна оцінка ризиків (див. п. 6.2) проводиться з використанням методів математичної статистики, теорії ймовірності й математичного програмування, які дозволяють передбачати виникнення несприятливої ситуації і по можливості знизити її негативний вплив. Кількісна оцінка ймовірності настання окремих ризиків дозволяє виділити найбільш імовірні за виникненням і вагомі за величиною втрат ризики, які будуть об’єктом подальшого аналізу для ухвалення рішення про доцільність реалізації ситуації.

7. Вибір альтернативи

Головним питанням у проведенні процедури вибору альтернативи є критерій такого вибору, відповідно до якого задаються пріоритети в ухваленні управлінських рішень.

До характерних для оптимального вибору альтернативного рішення критеріїв можна віднести надійність, технологічність, оперативність, екологічність, економічність, продуктивність, якість, корисність тощо.

8. Аналіз плану реалізації рішення

Головне призначення аналізу плану полягає в тому, що необхідно уявляти собі критичні етапи в реалізації прийнятого рішення. Якщо буде прийняте оптимальне рішення, але не передбачений механізм його реалізації і не враховані можливі чинники, що перешкоджають цій реалізації, то результати ухвалення такого рішення будуть негативні.

До аналізу плану потрібно включити такі розділи:

короткий виклад плану;

перелік і розгляд етапів плану з виявленням критичних моментів;

виявлення потенційних проблем і можливостей;

визначення найбільш імовірних причин основних потенційних проблем і можливостей;

вироблення застережливих або спонукальних заходів;

вироблення підстраховуючих заходів;

розроблення умов для введення в дію підстраховуючих заходів.

Таким чином, завершується процедура ухвалення рішення, змодельована на основі узагальнення досвіду в ухваленні ефективного рішення.

При визначенні критеріїв ухвалення ефективних рішень необхідно враховувати не лише алгоритм, який узагальнює відповідний досвід, але і способи практичного втілення рішень.

Успішність рішення може бути оцінена з трьох боків, що відповідають стадіям процесу ухвалення рішення: розроблення, прийняття і реалізації.

У процесі розроблення рішення головна увага приділяється оцінці проблемної ситуації, стосовно до якої виробляється вибір оптимального рішення. Ключовим критерієм ефективності рішення на цій стадії є повнота в описі проблемної ситуації, адекватність засобів її вираження, що передують вибору найкращого варіанта дії на проблему.

Настання стадії безпосереднього ухвалення рішення передбачає організацію обліку всіх можливих варіантів ухвалення рішення, прогнозування очікуваних вигод і ризиків у разі того або іншого вибору.

На стадії реалізації рішення ефективність досягається залученням організаційних і технологічних ресурсів, можливістю виконання рішень, кваліфікацією персоналу, відповідального за його виконання, а також наявністю умов, здатних вплинути на результат.

У ході розроблення рішень найважливішим моментом є формулювання критеріїв, оцінка їх значущості по відношенню один до одного, що дозволяє адекватно оцінити кожну з альтернатив вирішення проблемної ситуації.



загрузка...