Функціонування будь-якої ІС розглядається як сукупність трьох аспектів: цільового, функціонального і директивного.
Цільове функціонування – це організація і координування діяльності підсистем для досягнення головної мети ІС.
За функціональним аспектом регламентується участь людини у процесах функціонування з урахуванням її потенційних інформаційних і інтелектуальних можливостей.
Директивне функціонування становить ієрархічну систему підпорядкування, в якій кожна ланка реалізує координацію безпосередньо підлеглих ланок.
До основних загальносистемних принципів проектування ІС відносять:
комплексність – побудову ІС, що охоплює всі галузі, періоди та режими її діяльності;
декомпозиція системи на елементи та функції;
ієрархічність;
замкненість циклу застосування ІС. Оскільки система має декілька підзадач (організація, контроль, стимулювання та інше), то необхідно забезпечувати виконання цих підзадач у повному циклі функціонування;
редукція простору ознак розпізнавання, яка полягає у зменшенні вимірності простору ознак шляхом усунення неінформативних або дезінформативних ознак;
принцип максимізації інформації, який обґрунтовується екстремальністю сенсорного сприйняття образу, що експериментально доведено вченим-фізіологом П.К. Анохіним [38]. Цей принцип реалізується шляхом введення додаткових інформаційних обмежень, що збільшує різноманітність об’єктів;
принцип дуальності ІС, який полягає в побудові найпростіших вирішальних правил за умови їх цілеспрямованого уточнення в міру накопичення апостеріорної інформації з метою наближення до безпомилкових за навчальною вибіркою;
принцип несумісності Л. Заде [39], який стверджує, що складність системи і точність у першому наближенні обернено пропорційні;
принцип апріорної недостатності обґрунтування гіпотез (принцип Бернуллі-Лапласа), який стверджує, що за умов апріорної невизначеності доцільно розглядати апріорні гіпотези рівноймовірними, тобто прийняття рішень здійснюється за найгірших у статистичному розумінні умов;
принцип рандомізації вхідних даних, який дозволяє досліджувати статистичні характеристики процесу;
принцип зовнішнього доповнення, який обґрунтовує необхідність використання навчальної або контрольної (екзаменаційної) вибірки для підвищення достовірності рішень, що приймаються, та перевірки відповідності технічних характерристик системи ТЗ;
принцип обмеженої багатоваріантності рішень, що приймаються;
принцип неперервного розвитку, який полягає у тому, що система повинна будуватися так, щоб поява нових апаратно-програмних засобів не приводила до її перебудови;
принцип модульності, за яким система повинна проектуватися з окремих автономних модулів, модифікація яких не повинна приводити до зниження функціональної ефективності системи.
Зрозуміло, що при проектуванні ІС необхідно дотримуватися відомих принципів системного підходу, об’єктно-орієнтованого проектування та інших загально-системних принципів [40-42].