ГАЛЬВАНІЗАЦІЯ – метод впливу на організм постійним електричним струмом невисокої напруги та незначної сили.
ГАЛЬМУВАННЯ – активний фізіологічний процес на подразнення відповідних гальмівних нейронів; зовні проявляється пригніченням збудження, а також ослабленням чи припиненням діяльності.
Г. безумовне – г. умовного рефлексу на зовнішні чи внутрішні безумовні подразнення, розвивається за принципом негативної індукції;
г. застійне – стійке гальмування умовних рефлексів, зумовлене перенапруженням сили чи рухливості основних нервових процесів;
г. позамежове – г. умовного рефлексу, що виникає внаслідок надмірного збільшення сили умовного подразника, охороняє нервові центри від надмірного подразнення і перевтоми;
г. песимальне – стан збудливої тканини, що виникає внаслідок сильної деполяризації постсинаптичної мембрани під впливом надто частих нервових імпульсів;
г. умовне – вироблена гальмівна реакція, яка усуває позитивний умовний рефлекс; виробляється припиненням підкріплення умовного рефлексу;
г. у. диференціальне – г. умовного рефлексу на диференціальний подразник;
г. у. запізніле – г., яке виробляється відставанням підкріплення позитивного умовного подразнення;
г. у., "умовне гальмо" – г. умовного рефлексу при непідкріпленні умовного подразника в поєднанні з безумовним.
ГАММА-МОТОНЕЙРОН – нейрон спинного мозку, що іннервуює інтрафузальні м'язові волокна.
ГАММА-ПЕТЛЯ – петля зворотного зв’язку від м'яза до його власного мотонейрона.
ГАНГЛІЙ – обмежене скупчення нервових клітин, волокон та нейроглії, оточене сполучною тканиною, розміщене за ходом черепно-мозгових, спінальних та вегетативних нервів на різній відстані від ЦНС.
ГАНГЛІОБЛОКАТОР – лікарський засіб, який пригнічує передавання збудження в синапсах вегетативних гангліїв.
ГАРІССА-БЕНЕДИКТА ТАБЛИЦІ – таблиці для визначення належної величини основного обміну згідно з масою, зростом, віком і статтю обстежуваного.
ГАСПІНГ – агональне дихання, яке характеризується короткими, рідкими та глибокими судомними дихальними рухами.
ГАСТРИКСИН – протеолітичний фермент шлункового соку, що виявляє максимальну активність при рН = 3,0-3,2.
ГАСТРИН – гормон, який виробляється клітинами шлунка та дванадцятипалої кишки, стимулює виділення кислого шлункового секрету, моторику розслабленого шлунка, дванадцятипалої кишки та жовчного міхура.
ГАСТРОІНГІБУЮЧИЙ ПОЛІПЕПТИД (ГІП) – поліпептид, що виробляється клітинами дванадцятипалої і верхніх відділів порожньої кишки, гальмує секрецію хлористоводневої (соляної) кислоти та пепсину, моторику шлунка, стимулює звільнення глюкагону.
ГАСТРОН – біологічно активна речовина, що виробляється клітинами пілоричної частини шлунка; гальмує секрецію хлористоводневої (соляної) кислоти, антагоніст гастрину.
ГЕМ – простетична (небілкова) частина гемопротеїдів (гемоглобіну, міоглобіну, цитохромів, пероксидази тощо).
ГЕМАГЛЮТИНАЦІЯ – склеювання еритроцитів донора при груповій чи біологічній несумісності крові.
ГЕМАГЛЮТИНІН – антитіло, спрямоване проти антигенів еритроцитів, які мають властивість їх склеювати.
ГЕМАТОКРИТНЕ ЧИСЛО – об'ємне співвідношення клітин крові та плазми, виражене у відсотках; нормальні показники у чоловіків – 40/60-48/52, у жінок – 36/64-42/58.
ГЕМАТУРІЯ – наявність крові у сечі.
ГЕМЕРАЛОПІЯ – різке погіршення зору в умовах недостатнього освітлення, зумовлене порушенням функції ковбочкового світлочутливого апарату сітківки при нестачі вітаміну А.
ГЕМОГЛОБІН – дихальний пігмент, що міститься в еритроцитах і належить до хромопротеїдів; у капілярах легенів г. сполучається з киснем – утворюється оксигемоглобін, у тканинах поєднується з вуглекислим газом –утворюється карбгемоглобін; приєднання О2 та СО2 – зворотне, залежить від парціального тиску. У нормі в крові чоловіків – 140-160 г/л, у жінок – 120-140 г/л.
Г. А1 – основна частина нормального гемоглобіну дорослої людини;
г. А2 – г., що входить до складу нормального гемоглобіну (до 25%) дорослої людини;
г. F – нормальний гемоглобін плода людини, який відрізняється від гемоглобіну А структурою, більшою спорідненістю до О2 та більшою стабільністю;
г. М – загальна назва аномальних гемоглобінів, які легко окиснюються за наявності кисню з перетворенням на метгемоглобін;
г. Р – нормальний гемоглобін плода людини, що домінує у період жовткового кровотворення (до 18 тижнів).
ГЕМОГЛОБІНЕМІЯ – підвищений вміст вільного гемоглобіну в плазмі крові.
ГЕМОГЛОБІНОЛІЗ – фізіологічний процес розпаду гемоглобіну в організмі.
ГЕМОГЛОБІНОМЕТРІЯ – загальна назва методів визначення концентрації гемоглобіну в крові.
ГЕМОГЛОБІНУРІЯ – наявність гемоглобіну в сечі.
ГЕМОГРАМА – результат кількісного та якісного вивчення складу крові.
ГЕМОДИНАМІКА – розділ фізіології, який вивчає причини, умови та механізми руху крові у серцево-судинній системі на основі законів гідродинаміки.
ГЕМОДІАЛІЗ – метод звільнення крові від низько- до середньомолекулярних речовин за допомогою штучної нирки.
ГЕМОЛІЗ – руйнування мембрани еритроцитів і вихід гемоглобіну в плазму.
ГЕМОЛІЗИН – антитіло, здатне викликати гемоліз еритроцитів.
ГЕМОМЕТР – прилад для визначення концентрації гемоглобіну в крові колориметричним методом.
ГЕМОПОЕЗ – процес клітинної диференціації, який спричинює утворення зрілих клітин периферичної крові.
ГЕМОПОЕТИН – ендогенна гуморальна речовина, що стимулюює гемопоез.
ГЕМОСОРБЦІЯ – спосіб виведення токсинів з організму безпосередньо з крові за допомогою сорбентів.
ГЕМОСТАЗ – захисна реакція організму, що включає сукупність механізмів, які забезпечують швидке припинення кровотечі при порушенні судин.
ГЕН – елементарна одиниця спадковості, за допомогою якої відбуваються запис, зберігання та передавання генетичної інформації ряду поколінь.
ГЕНОТИП – сукупність усіх спадкових факторів, властивих певній особі.
ГЕПАРИН – природний антикоагулянт, синтезований тучними клітинами.
ГЕПАТОЦИТ – клітина печінки, що виконує екскреторну, гомеостатичну, метаболічну, бар'єрну, депонувальні та інші функції.
ГЕРМАФРОДИТИЗМ – наявність у одного й того самого індивідуума прикмет обох статей.
ГІДРЕМІЯ – збільшення вмісту води у крові.
ГІДРОКОРТИЗОН – гормон пучкової зони кори надниркових залоз, який впливає на обмін речовин (особливо вуглеводів), має протизапальні та протиалергічні властивості.
ГІДРОЛАБІЛЬНІСТЬ – знижена здатність організму регулювати вміст води у тканинах внаслідок нейрогуморальних порушень.
ГІПЕРВОЛЕМІЯ – наявність у судинах збільшеного об’єму крові.
ГІПЕРГІДРАТАЦІЯ –надмірний вміст води в організмі чи окремих його частинах.
ГІПЕРГІДРОЗ – надмірне потовиділення.
ГІПЕРГЛІКЕМІЯ – підвищення концентрації глюкози в крові (понад 120 мг %, або 6,66 ммоль/л).
ГІПЕРДИНАМІЯ – надмірне підвищення сили м`язового скорочення під впливом максимальних фізичних навантажень.
ГІПЕРЕМІЯ – збільшення кровонаповнення в будь-якій частині периферичної судинної системи (артеріолах, капілярах, венах), яке виникає внаслідок посилення припливу крові у мікроциркуляторному руслі (артеріальна г.) чи послаблення відтоку крові (венозна г.).
ГІПЕРЕРГІЯ – підвищена реактивність організму.
ГІПЕРЕСТЕЗІЯ – підвищена чутливість до подразників, які діють на органи чуття.
ГІПЕРКАПНІЯ – підвищений вміст СО2 в артеріальній крові та інших тканинах організму.
ГІПЕРКІНЕЗ – автоматичні, вимушені рухи внаслідок мимовільного скорочення м`язів.
ГІПЕРКІНЕЗІЯ – посилення рухової функції якого – небудь внутрішнього органа.
ГІПЕРМЕТРІЯ – надмірність, невідповідність рухів, що спостерігається при пошкодженні мозочка та його провідних шляхів.
ГІПЕРОКСІЯ – підвищений вміст кисню в тканинах організму внаслідок збільшення його вмісту у вдихуваному повітрі.
ГІПЕРОСМІЯ – надмірне посилення нюху.
ГІПЕРПАРАТИРЕОЗ – надмірна функція прищитоподібних залоз.
ГІПЕРПІТУЇТАРИЗМ – розлад функції аденогіпофіза, що характеризується підвищенням його гормональної активності.
ГІПЕРПОЛЯРИЗАЦІЯ – збільшення різниці потенціалів між зовнішньою та внутрішньою поверхнями мембрани збудливої тканини.
ГІПЕРПРОТЕЇНЕМІЯ – підвищений вміст білка в крові.
ГІПЕРЕФЛЕКСІЯ – посилена рефлекторна діяльність, яка розвивається після зникнення явищ спінального шоку.
ГІПЕРСАЛЕМІЯ – підвищення осмотичного тиску крові за рахунок збільшення концентрації іонів натрію та хлору.
ГІПЕРСАЛІВАЦІЯ – збільшення виділення слини зниженої в'язкості.
ГІПЕРСТЕНУРІЯ – збільшення вмісту в сечі щільних речовин, що характеризується її високою відносною густиною (понад 1030).
ГІПЕРТЕНЗІЯ – підвищення гідростатичного тиску в порожнистих органах та судинах.
Г. артеріальна – підвищення тиску крові в артеріях внаслідок збільшення судинного тонусу і хвилинного об’єму серця (напр., при фізичному навантаженні, у відповідь на больові та інші подразнення).
ГІПЕРТЕРМІЯ – нагромадження тепла в гомойотермному організмі за рахунок недостатньої тепловіддачі.
ГІПЕРТИРЕОЗ – підвищення активності щитоподібної залози, що супроводжується збільшенням основного обміну і тахікардією.
ГІПЕРТОНІЯ – підвищення тонусу стінок кровоносних судин, скелетних м'язів та інших тканин.
ГІПЕРТРОФІЯ – збільшення органа або його частини внаслідок збільшення об’єму чи кількості клітин.
ГІПЕРФАГІЯ – споживання їжі у надмірній кількості.
ГІПЕРФУНКЦІЯ – посилена функція клітини, тканини, органа, системи чи організму в цілому, яка виходить за межі фізіологічної норми.
ГІПЕРХІЛІЯ – підвищене виділення шлунковими залозами соляної кислоти та ферментів.
ГІПЕРХЛОРГІДРІЯ – підвищення вмісту соляної кислоти в шлунковому соку.
ГІПЕРХЛОРЕМІЯ – підвищений вміст хлоридів у сироватці крові.
ГІПНОЗ – стан людини, штучно викликаний навіюванням, який відзначається підвищеною сприйнятливістю психологічного впливу гіпнотизуючого та зниженою чутливістю до інших впливів.
ГІПОВЕНТИЛЯЦІЯ – недостатня щодо рівня обміну легенева вентиляція.
ГІПОГЕВЗІЯ – зниження смакової чутливості.
ГІПОГІДРАТАЦІЯ – зменшення вмісту води в організмі.
ГІПОГІДРОЗ – зниження потовиділення.
ГІПОГЛІКЕМІЯ – зниження концентрації глюкози в крові.
ГІПОГОНАДИЗМ – патологічний стан, зумовлений зниженням секреції статевих гормонів та повільним розвитком вторинних статевих ознак.
ГІПОДИНАМІЯ – зменшення м`язових зусиль, витрачених на підтримку пози, переміщення тіла в просторі, фізичну роботу.
ГІПОКАЛЬЦІЄМІЯ – зменшення вмісту кальцію в крові.
ГІПОКАМП – частина старої кори великого мозку, яка є центральною структурою лімбічної системи, бере участь у формуванні орієнтувального рефлексу, регуляції вегетативних реакцій, мотивацій та емоцій.
ГІПОКАМПАЛЬНЕ КОЛО – лімбічна система, в яку входить гіпокамп, ядро зорового горба та перетинки, мамілярні тіла та гіпоталамус, має відношення до емоцій, пам'яті, регулює стан активності.
ГІПОКАПНІЯ – зниження вмісту СО2 в артеріальній крові (до 46,5 кПа – 35 мм рт. ст.), викликане надмірним виділенням його з організму.
ГІПОКІНЕЗІЯ – зниження рухової активності і швидкості рухів при ураженні екстрапірамідної системи чи обмеження рухливості, зумовлене особливостями професійної діяльності, постільним режимом тощо.
ГІПОКСЕМІЧНИЙ – пов’язаний зі зниженням вмісту кисню в крові внаслідок порушення кровообігу.
ГІПОКСЕМІЯ – зниження вмісту кисню в крові.
ГІПОКСІЯ – киснева недостатність (кисневе голодування); виникає при недостатньому постачанні тканин організму киснем або порушенні його засвоєння в процесі біологічного окиснення.
ГІПОМЕТРІЯ – уповільнення і зменшення амплітуди рухів.
ГІПОПАРАТИРЕОЗ – зміни в організмі, викликані недостатністю функцій прищитоподібних залоз; характеризуються зменшенням вмісту кальцію в крові та розвитком тетанусу.
ГІПОПІТУЇТАРИЗМ – зміни в організмі, зумовлені недостатністю функцій гіпофіза чи гіпоталамуса.
ГІПОПРОТЕЇНЕМІЯ – знижений вміст білка у сироватці крові.
ГІПОПРОТРОМБІНЕМІЯ – знижений вміст протромбіну в крові.
ГІПОРЕФЛЕКСІЯ – стан, який характеризується зниженням рефлексів (в основному спінальних).
ГІПОСАЛЕМІЯ – зниження осмотичного тиску крові за рахунок низької концентрації в ній іонів натрію та хлору.
ГІПОСАЛІВАЦІЯ – зниження секреції слинних залоз.
ГІПОСИМПАТИКОТОНІЯ – зниження функціональної активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи.
ГІПОСМІЯ – зниження чутливості нюхового аналізатора.
ГІПОСОМНІЯ – скорочений сон.
ГІПОСТАЗ – застій крові в окремих частинах тіла та органах.
ГІПОТАЛАМУС – відділ проміжного мозку, який контролює функцію залоз внутрішньої секреції, вегетативної нервової системи, харчову поведінку, зміну сну і неспання, бере участь у регуляції всіх видів обміну речовин, води, мінеральних солей.
ГІПОТЕНЗІЯ – зниження тиску усередині порожнинних органів, судин або в порожнинах організму.
ГІПОТЕРМІЯ – порушення теплового балансу, яке супроводжується зниженням температури тіла.
ГІПОТИРЕОЗ – зниження функцій щитоподібної залози, яке призводить до обмінних та інших порушень.
ГІПОТОНІЯ – зниження тонусу м'язів чи м'язового шару стінки порожнинних органів.
ГІПОФІЗ – залоза внутрішньої секреції, тісно зв’язана з гіпоталамусом в єдину гіпоталамогіпофізарну систему; виробляє гормони, які регулюють функцію інших ендокринних залоз.
ГІПОФУНКЦІЯ – послаблення діяльності органів, фізіологічних систем і тканин організму.
ГІПОХІЛІЯ – зниження виділення травного соку.
ГІПОХЛОРГІДРІЯ – зниження вмісту соляної кислоти в шлунковому соку.
ГІРУДИН – фізіологічний антикоагулянт прямої швидкої дії, виділений із тканин деяких кровосисних тварин, у тому числі й п'явок.
ГІСТАМІН – фізіологічно активна речовина, міститься головним чином у тучних клітинах та базофільних гранулоцитах, бере участь у регуляції різних життєвих процесів.
ГІСТАМІНАЗА – фермент, що розщеплює гістамін, міститься в багатьох органах, крім шлунка та печінки.
ГІСТЕРЕЗИС ЛЕГЕНІ – фізіологічний феномен незбігання кривої залежності об’єму ізольованої легені від тиску повітря в трахеї при поступовому збільшенні і такому самому зменшенні його.
ГЛАНДУЛОЦИТ – клітина, яка виробляє специфічний секрет.
ГЛІКЕМІЯ – вміст глюкози в крові; в нормі 3,3-5,5 ммоль/л.
ГЛІКОГЕН – тваринний полісахарид (крохмаль), головний резерв вуглеводів в організмі, особливо багато його в печінці та м'язах .
ГЛІКОКАЛІКС – глікопротеїдна сітка, що покриває зовнішню поверхню мембрани клітин.
ГЛІКОЛІЗ – ферментарний анаеробний процес негідролітичного розпаду вуглеводів, що спричиняють утворення молочної кислоти.
ГЛІЦИН – медіатор гліцинергічних гальмівних інтернейронів спинного та довгастого мозку.
ГЛОБУЛІН – загальна назва природних білків, що становлять майже половину білків сироватки крові людини. Розрізняють: альфа-глобуліни, які виконують транспортну функцію (переносять водорозчинні вітаміни, гормони і мідь); бета-глобуліни, які транспортують залізо, фосфоліпіди, вітаміни та гормони; імуноглобуліни (гама- глобуліни) – носії антитіл.
ГЛУХІСТЬ – відсутність слуху або різке його зниження, при якому неможливе сприйняття мови.
ГЛЮКАГОН – білково-пептидний гормон, який секретується ацидофільними інсулоцитами (альфа-клітинами) підшлункової залози і є фізіологічним антагоністом інсуліну та стимулятором його секреції.
ГЛЮКОЗУРІЯ – виділення глюкози з сечею, буває при надмірному вживанні вуглеводів (аліментарна глюкозурія), емоційних стресах (адреналова глюкозурія), нестачі інсуліну (цукровий діабет) тощо.
ГЛЮКОКОРТИКОЇД – гормон кори надниркових залоз, який впливає на вуглеводи та білковий і меншою мірою на водно- електролітичний обмін (гідрокортизон, кортикостерон тощо)
ГОДУВАННЯ УЯВНЕ – метод І.П. Павлова отримання чистого шлункового соку у тварин з фістулою шлунка і езофаготомією.
ГОЛОД – суб'єктивне відбиття об’єктивної харчової потреби організму, що проявляється почуттям неспокою, неприємним відчуттям у травному каналі, особливо в шлунку,тощо.
ГОЛОДУВАННЯ – стан організму при повному чи недостатньому надходженні поживних речовин, а токож при різкому порушенні збалансованості їжі чи засвоєння.
ГОЛОС – сукупність найрізноманітніших за висотою, силою і тембром звуків, які можуть утворюватися за допомогою голосового апарата.
ГОЛОСОУТВОРЕННЯ – утворення звуку внаслідок активного (під впливом ЦНС) та пасивного (спричиненого струменем повітря, що проходить через голосову щілину) змикання голосових зв’язок в глотці та в порожнині рота і носа.
ГОМЕОСТАЗ – сталість внутрішнього середовища і основних фізіологічних функцій організму, що забезпечується взаємодією складних процесів регуляції і координації, які підпорядковують ЦНС.
ГОНАДА – огран, у якому утворюються або лише розмножуються, ростуть та дозрівають статеві клітини.
ГОНАДОЛІБЕРИН – поліпептид, що виробляється в гіпоталамусі, стимулює утворення гонадотропних гормонів, впливає на сексуальну поведінку.
ГОРМОН – біологічно активна сполука, регулятор обміну речовин і функцій організму, виділяється залозами внутрішньої секреції безпосередньо в кров.
ГОСТРОТА ЗОРУ – чутливість зорового аналізатора, яка дає можливість відрізняти межі та деталі видимих об’єктів.
ГРАДІЄНТ – величина, що віддзеркалює кількісні зміни тих чи інших морфологічних або функціональних (у тому числі фізико-хімічних) властивостей.
ГРАНУЛОЦИТОЗ – збільшення вмісту всіх видів гранулоцитів у периферичній крові.
ГРАНУЛОЦИТОПЕНІЯ – зменшення змісту гранулоцитів у периферичній крові.
ГРУПА КРОВІ – сукупність нормальних імуногенетичних ознак крові, які дозволяють об'єднати людей у певні групи за подібністю антигенів і антитіл у крові.
ГУМОРАЛІЗМ – концепція, яка пояснює всі процеси середовищ організму.