загрузка...
 
Г
Повернутись до змісту

Г

ГАЛЬВАНІЗАЦІЯ – метод впливу на організм постійним електричним струмом невисокої  напруги та незначної сили.

ГАЛЬМУВАННЯ – активний фізіологічний процес на подразнення відповідних гальмівних нейронів; зовні проявляється  пригніченням збудження, а також ослабленням чи припиненням діяльності.

Г. безумовне – г. умовного  рефлексу на зовнішні чи внутрішні безумовні подразнення, розвивається за принципом  негативної індукції;

г. застійне – стійке гальмування умовних рефлексів, зумовлене перенапруженням сили чи рухливості  основних нервових процесів;

г. позамежове – г. умовного рефлексу, що виникає  внаслідок надмірного збільшення сили умовного подразника, охороняє нервові центри від надмірного подразнення і перевтоми;

г. песимальне – стан збудливої тканини, що виникає внаслідок сильної деполяризації постсинаптичної мембрани під впливом надто частих нервових імпульсів;

г. умовне – вироблена гальмівна реакція, яка усуває позитивний умовний рефлекс; виробляється припиненням підкріплення умовного рефлексу;

г. у. диференціальне – г. умовного рефлексу на диференціальний подразник;

г. у. запізніле – г., яке виробляється відставанням підкріплення позитивного умовного подразнення;

г. у., "умовне гальмо" – г. умовного рефлексу при непідкріпленні умовного подразника в поєднанні з безумовним.

ГАММА-ЕФЕРЕНТНА ІННЕРВАЦІЯ – іннервація рецепторів розтягнення (інтрафузальних волокон) гамма – мотонейронами спинного мозку.

ГАММА-МОТОНЕЙРОН – нейрон спинного мозку, що іннервуює інтрафузальні м'язові волокна.

ГАММА-ПЕТЛЯ – петля зворотного зв’язку від м'яза  до його власного мотонейрона.

ГАНГЛІЙ – обмежене скупчення нервових клітин, волокон та нейроглії, оточене сполучною тканиною, розміщене за ходом черепно-мозгових, спінальних та вегетативних  нервів на різній відстані від ЦНС.

ГАНГЛІОБЛОКАТОР – лікарський засіб, який пригнічує передавання збудження в синапсах вегетативних гангліїв.

ГАРІССА-БЕНЕДИКТА ТАБЛИЦІ – таблиці для визначення належної величини основного обміну згідно з масою, зростом, віком і статтю обстежуваного.

ГАСПІНГ – агональне дихання, яке характеризується короткими, рідкими та глибокими судомними дихальними рухами.

ГАСТРИКСИН – протеолітичний фермент шлункового соку, що виявляє максимальну активність при рН  = 3,0-3,2.

ГАСТРИН – гормон, який виробляється клітинами шлунка та дванадцятипалої кишки, стимулює виділення кислого шлункового секрету, моторику розслабленого шлунка, дванадцятипалої кишки та жовчного міхура.

ГАСТРОІНГІБУЮЧИЙ ПОЛІПЕПТИД (ГІП) – поліпептид, що виробляється клітинами дванадцятипалої і верхніх відділів порожньої кишки, гальмує секрецію хлористоводневої (соляної) кислоти та пепсину, моторику шлунка, стимулює звільнення глюкагону.

ГАСТРОН – біологічно активна речовина, що виробляється клітинами пілоричної частини шлунка; гальмує секрецію хлористоводневої (соляної) кислоти, антагоніст гастрину.

ГЕМ – простетична (небілкова) частина гемопротеїдів (гемоглобіну, міоглобіну, цитохромів, пероксидази тощо).

ГЕМАГЛЮТИНАЦІЯ – склеювання еритроцитів донора при груповій чи біологічній несумісності крові.

ГЕМАГЛЮТИНІН – антитіло, спрямоване проти антигенів еритроцитів, які мають властивість їх склеювати.

ГЕМАТОКРИТНЕ ЧИСЛО – об'ємне співвідношення клітин крові та плазми, виражене у відсотках; нормальні показники у чоловіків – 40/60-48/52, у жінок – 36/64-42/58.

ГЕМАТУРІЯ – наявність крові у сечі.

ГЕМЕРАЛОПІЯ – різке погіршення зору в умовах недостатнього освітлення, зумовлене порушенням функції ковбочкового світлочутливого апарату сітківки при нестачі вітаміну А.

ГЕМОГЛОБІН – дихальний пігмент, що міститься в еритроцитах і належить до хромопротеїдів; у капілярах легенів г. сполучається з киснем – утворюється оксигемоглобін, у тканинах поєднується з вуглекислим газом –утворюється карбгемоглобін; приєднання О2 та СО2 – зворотне, залежить від парціального тиску. У нормі в крові чоловіків – 140-160 г/л, у жінок – 120-140 г/л.

Г. А1 – основна частина нормального гемоглобіну дорослої людини;

г. А2 – г., що входить до складу нормального гемоглобіну (до 25%) дорослої людини;

г. F – нормальний гемоглобін плода людини, який відрізняється від гемоглобіну А структурою, більшою спорідненістю до О2 та більшою стабільністю;

г. М – загальна назва аномальних гемоглобінів, які легко окиснюються за наявності кисню з перетворенням на метгемоглобін;

г. Р – нормальний гемоглобін плода людини, що домінує у період жовткового кровотворення (до 18 тижнів).

ГЕМОГЛОБІНЕМІЯ – підвищений вміст вільного гемоглобіну в плазмі крові.

ГЕМОГЛОБІНОЛІЗ – фізіологічний процес розпаду гемоглобіну в організмі.

ГЕМОГЛОБІНОМЕТРІЯ – загальна назва методів визначення концентрації гемоглобіну в крові.

ГЕМОГЛОБІНУРІЯ – наявність гемоглобіну в сечі.

ГЕМОГРАМА – результат кількісного та якісного вивчення складу крові.

ГЕМОДИНАМІКА – розділ фізіології, який вивчає причини, умови та механізми руху крові у серцево-судинній системі на основі законів гідродинаміки.

ГЕМОДІАЛІЗ – метод звільнення крові від низько- до середньомолекулярних речовин за допомогою штучної нирки.

ГЕМОЛІЗ – руйнування мембрани еритроцитів і вихід гемоглобіну в плазму.

ГЕМОЛІЗИН – антитіло, здатне викликати гемоліз еритроцитів.

ГЕМОМЕТР – прилад  для визначення концентрації гемоглобіну в крові колориметричним методом.

ГЕМОПОЕЗ – процес клітинної диференціації, який спричинює утворення зрілих клітин периферичної крові.

ГЕМОПОЕТИН – ендогенна гуморальна речовина, що стимулюює гемопоез.

ГЕМОСОРБЦІЯ – спосіб виведення токсинів з організму безпосередньо з крові за допомогою сорбентів.

ГЕМОСТАЗ – захисна  реакція організму, що включає сукупність механізмів, які  забезпечують швидке припинення кровотечі при порушенні  судин.

ГЕН – елементарна одиниця спадковості, за допомогою якої  відбуваються запис, зберігання та передавання  генетичної  інформації ряду поколінь.

ГЕНОТИП – сукупність усіх спадкових факторів, властивих певній  особі.

ГЕПАРИН – природний антикоагулянт, синтезований тучними клітинами.

ГЕПАТОЦИТ – клітина печінки, що виконує екскреторну, гомеостатичну, метаболічну, бар'єрну, депонувальні та інші функції.

ГЕРМАФРОДИТИЗМ – наявність у одного й того самого індивідуума прикмет обох статей.

ГІДРЕМІЯ – збільшення вмісту води у крові.

ГІДРОКОРТИЗОН – гормон пучкової зони кори надниркових залоз, який впливає на обмін речовин (особливо вуглеводів), має протизапальні та протиалергічні властивості.

ГІДРОЛАБІЛЬНІСТЬ – знижена здатність організму регулювати вміст води у тканинах внаслідок нейрогуморальних порушень.

ГІПЕРВЕНТИЛЯЦІЯ – підвищена вентиляція легенів, зумовлена збільшенням глибини та частоти дихання.

ГІПЕРВОЛЕМІЯ – наявність у судинах збільшеного об’єму крові.

ГІПЕРГІДРАТАЦІЯ –надмірний вміст води в організмі чи окремих його частинах.

ГІПЕРГІДРОЗ – надмірне потовиділення.

ГІПЕРГЛІКЕМІЯ – підвищення концентрації глюкози в крові (понад 120 мг %, або 6,66 ммоль/л).

ГІПЕРДИНАМІЯ – надмірне підвищення сили м`язового скорочення під впливом максимальних фізичних навантажень.

ГІПЕРЕМІЯ – збільшення кровонаповнення в будь-якій частині периферичної судинної системи (артеріолах, капілярах, венах), яке виникає внаслідок посилення припливу крові у мікроциркуляторному руслі (артеріальна г.) чи послаблення відтоку крові (венозна г.).

ГІПЕРЕРГІЯ – підвищена реактивність організму.

ГІПЕРЕСТЕЗІЯ – підвищена чутливість до подразників, які діють на органи чуття.

ГІПЕРКАПНІЯ – підвищений вміст СО2 в артеріальній крові та інших тканинах організму.

ГІПЕРКІНЕЗ – автоматичні, вимушені рухи внаслідок мимовільного скорочення м`язів.

ГІПЕРКІНЕЗІЯ – посилення рухової функції якого – небудь внутрішнього органа.

ГІПЕРМЕТРІЯ – надмірність, невідповідність рухів, що спостерігається при пошкодженні мозочка та його провідних шляхів.

ГІПЕРОКСІЯ – підвищений вміст кисню в тканинах організму внаслідок збільшення його вмісту у вдихуваному повітрі.

ГІПЕРОСМІЯ – надмірне посилення нюху.

ГІПЕРПАРАТИРЕОЗ – надмірна функція прищитоподібних залоз.

ГІПЕРПІТУЇТАРИЗМ – розлад функції аденогіпофіза, що характеризується підвищенням його гормональної активності.

ГІПЕРПОЛЯРИЗАЦІЯ – збільшення різниці потенціалів між зовнішньою та внутрішньою поверхнями мембрани збудливої тканини.

ГІПЕРПРОТЕЇНЕМІЯ – підвищений вміст білка в крові.

ГІПЕРЕФЛЕКСІЯ – посилена рефлекторна діяльність, яка розвивається після зникнення явищ спінального шоку.

ГІПЕРСАЛЕМІЯ – підвищення осмотичного тиску крові за рахунок збільшення концентрації іонів натрію та хлору.

ГІПЕРСАЛІВАЦІЯ – збільшення виділення слини зниженої в'язкості.

ГІПЕРСТЕНУРІЯ – збільшення вмісту в сечі щільних речовин, що характеризується її високою відносною густиною (понад 1030).

ГІПЕРТЕНЗІЯ – підвищення гідростатичного тиску в порожнистих органах та судинах.

Г. артеріальна – підвищення тиску крові в артеріях внаслідок збільшення судинного тонусу і хвилинного об’єму серця (напр., при фізичному навантаженні,  у відповідь на больові та інші подразнення).

ГІПЕРТЕРМІЯ – нагромадження тепла в гомойотермному організмі за рахунок недостатньої тепловіддачі.

ГІПЕРТИРЕОЗ – підвищення активності щитоподібної залози, що супроводжується збільшенням основного обміну і тахікардією.

ГІПЕРТОНІЯ – підвищення тонусу стінок кровоносних судин, скелетних м'язів та інших тканин.

ГІПЕРТРОФІЯ – збільшення органа або його частини внаслідок збільшення об’єму чи кількості клітин.

ГІПЕРФАГІЯ – споживання їжі у надмірній кількості.

ГІПЕРФУНКЦІЯ – посилена функція клітини, тканини, органа, системи чи організму в цілому, яка виходить за межі фізіологічної норми.

ГІПЕРХІЛІЯ – підвищене виділення шлунковими залозами соляної кислоти та ферментів.

ГІПЕРХЛОРГІДРІЯ – підвищення вмісту соляної кислоти в шлунковому соку.

ГІПЕРХЛОРЕМІЯ – підвищений вміст хлоридів у сироватці крові.

ГІПНОЗ – стан людини, штучно викликаний навіюванням, який відзначається підвищеною сприйнятливістю психологічного впливу гіпнотизуючого та зниженою чутливістю до інших впливів.

ГІПОВЕНТИЛЯЦІЯ – недостатня щодо рівня обміну легенева вентиляція.

ГІПОГЕВЗІЯ  –  зниження смакової чутливості.

ГІПОГІДРАТАЦІЯ – зменшення вмісту води в організмі.

ГІПОГІДРОЗ – зниження потовиділення.

ГІПОГЛІКЕМІЯ – зниження концентрації глюкози в крові.

ГІПОГОНАДИЗМ – патологічний стан, зумовлений зниженням секреції статевих гормонів та повільним розвитком вторинних статевих ознак.

ГІПОДИНАМІЯ – зменшення м`язових зусиль, витрачених на підтримку пози, переміщення тіла в просторі, фізичну роботу.

ГІПОКАЛЬЦІЄМІЯ – зменшення вмісту кальцію в крові.

ГІПОКАМП – частина старої кори великого мозку, яка є центральною структурою лімбічної системи, бере участь у формуванні орієнтувального рефлексу, регуляції вегетативних реакцій, мотивацій та емоцій.

ГІПОКАМПАЛЬНЕ КОЛО – лімбічна система, в яку входить гіпокамп, ядро зорового горба та перетинки, мамілярні тіла та гіпоталамус, має відношення до емоцій, пам'яті, регулює стан активності.

ГІПОКАПНІЯ – зниження вмісту СО2 в артеріальній крові   (до 46,5 кПа – 35 мм рт. ст.), викликане надмірним виділенням його з організму.

ГІПОКІНЕЗІЯ – зниження рухової активності і швидкості рухів при ураженні екстрапірамідної системи чи обмеження рухливості, зумовлене особливостями професійної діяльності, постільним режимом тощо.

ГІПОКСЕМІЧНИЙ – пов’язаний зі зниженням вмісту кисню в крові внаслідок порушення кровообігу.

ГІПОКСЕМІЯ – зниження вмісту кисню в крові.

ГІПОКСІЯ – киснева недостатність (кисневе голодування); виникає при недостатньому постачанні тканин організму киснем або порушенні його засвоєння в процесі біологічного окиснення.

ГІПОМЕТРІЯ – уповільнення і зменшення амплітуди рухів.

ГІПОПАРАТИРЕОЗ – зміни в організмі, викликані недостатністю функцій прищитоподібних залоз; характеризуються зменшенням вмісту кальцію в крові та розвитком тетанусу.

ГІПОПІТУЇТАРИЗМ – зміни в організмі, зумовлені недостатністю функцій гіпофіза чи гіпоталамуса.

ГІПОПРОТЕЇНЕМІЯ – знижений вміст білка у сироватці крові.

ГІПОПРОТРОМБІНЕМІЯ – знижений вміст протромбіну в крові.

ГІПОРЕФЛЕКСІЯ – стан, який характеризується зниженням рефлексів (в основному спінальних).

ГІПОСАЛЕМІЯ – зниження осмотичного тиску крові за рахунок низької концентрації в ній іонів натрію та хлору.

ГІПОСАЛІВАЦІЯ – зниження секреції слинних залоз.

ГІПОСИМПАТИКОТОНІЯ – зниження функціональної активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи.

ГІПОСМІЯ – зниження чутливості нюхового аналізатора.

ГІПОСОМНІЯ – скорочений сон.

ГІПОСТАЗ – застій крові в окремих частинах тіла та органах.

ГІПОСТЕНУРІЯ – виділення сечі низької відносної густини (порушення концентраційної здатності нирок).

ГІПОТАЛАМУС – відділ проміжного мозку, який контролює функцію залоз внутрішньої секреції, вегетативної нервової системи, харчову поведінку, зміну сну і неспання, бере участь у регуляції всіх видів обміну речовин, води, мінеральних солей.

ГІПОТЕНЗІЯ – зниження тиску усередині порожнинних органів, судин або в порожнинах організму.

ГІПОТЕРМІЯ – порушення теплового балансу, яке супроводжується зниженням температури тіла.

ГІПОТИРЕОЗ – зниження функцій щитоподібної залози, яке призводить до обмінних та інших порушень.

ГІПОТОНІЯ – зниження тонусу м'язів чи м'язового шару стінки порожнинних органів.

ГІПОФІЗ – залоза внутрішньої секреції, тісно зв’язана з гіпоталамусом в єдину гіпоталамогіпофізарну систему; виробляє гормони, які регулюють функцію інших ендокринних залоз.

ГІПОФУНКЦІЯ – послаблення діяльності органів, фізіологічних систем і тканин організму.

ГІПОХІЛІЯ – зниження виділення травного соку.

ГІПОХЛОРГІДРІЯ – зниження вмісту соляної кислоти в шлунковому соку.

ГІРУДИН – фізіологічний антикоагулянт прямої швидкої дії, виділений із тканин деяких кровосисних тварин, у тому числі й п'явок.

ГІСТАМІН – фізіологічно активна речовина, міститься головним чином у тучних клітинах та базофільних гранулоцитах, бере участь у регуляції різних життєвих процесів.

ГІСТАМІНАЗА – фермент, що розщеплює гістамін, міститься в багатьох органах, крім шлунка та печінки.

ГІСТЕРЕЗИС ЛЕГЕНІ – фізіологічний феномен незбігання кривої залежності об’єму ізольованої легені від тиску повітря в трахеї при поступовому збільшенні і такому самому зменшенні його.

ГЛАНДУЛОЦИТ – клітина, яка виробляє специфічний секрет.

ГЛІКЕМІЯ – вміст глюкози в крові; в нормі 3,3-5,5 ммоль/л.

ГЛІКОГЕН – тваринний полісахарид (крохмаль), головний резерв вуглеводів в організмі, особливо багато його в печінці та м'язах .

ГЛІКОКАЛІКС – глікопротеїдна сітка, що покриває зовнішню поверхню мембрани клітин.

ГЛІКОЛІЗ – ферментарний анаеробний процес негідролітичного розпаду вуглеводів, що спричиняють утворення молочної кислоти.

ГЛІЦИН – медіатор гліцинергічних гальмівних інтернейронів спинного та довгастого мозку.

ГЛОБУЛІН – загальна назва природних білків, що становлять майже половину білків сироватки крові людини. Розрізняють: альфа-глобуліни, які виконують транспортну функцію (переносять водорозчинні вітаміни, гормони і мідь); бета-глобуліни, які транспортують залізо, фосфоліпіди, вітаміни та гормони; імуноглобуліни (гама- глобуліни) – носії антитіл.

ГЛУХІСТЬ – відсутність слуху або різке його зниження, при якому неможливе сприйняття мови.

ГЛЮКАГОН – білково-пептидний гормон, який секретується ацидофільними інсулоцитами (альфа-клітинами) підшлункової залози і є фізіологічним антагоністом інсуліну та стимулятором його секреції.

ГЛЮКОЗУРІЯ – виділення глюкози з сечею, буває  при надмірному вживанні вуглеводів (аліментарна глюкозурія), емоційних стресах (адреналова  глюкозурія), нестачі інсуліну (цукровий діабет) тощо.

ГЛЮКОКОРТИКОЇД – гормон  кори надниркових залоз, який впливає на вуглеводи та білковий і меншою мірою на водно- електролітичний обмін (гідрокортизон, кортикостерон тощо)

ГОДУВАННЯ УЯВНЕ – метод І.П. Павлова отримання чистого шлункового соку у тварин з фістулою шлунка і езофаготомією.

ГОЛОД – суб'єктивне відбиття об’єктивної харчової потреби організму, що проявляється почуттям неспокою, неприємним відчуттям у травному каналі, особливо в шлунку,тощо.

ГОЛОДУВАННЯ – стан організму при повному чи недостатньому надходженні поживних речовин, а токож при різкому порушенні збалансованості їжі чи засвоєння.

ГОЛОС – сукупність найрізноманітніших за висотою, силою і тембром звуків, які можуть утворюватися за допомогою голосового апарата.

ГОЛОСОУТВОРЕННЯ – утворення звуку внаслідок активного (під впливом ЦНС) та пасивного (спричиненого струменем повітря, що проходить через голосову щілину) змикання голосових зв’язок в глотці та в порожнині рота і носа.

ГОМЕОСТАЗ – сталість внутрішнього середовища і основних фізіологічних функцій організму, що забезпечується взаємодією складних процесів регуляції і координації, які підпорядковують ЦНС.

ГОНАДА – огран, у якому утворюються або лише розмножуються, ростуть та дозрівають статеві клітини.

ГОНАДОЛІБЕРИН – поліпептид, що виробляється в гіпоталамусі, стимулює утворення гонадотропних гормонів, впливає на сексуальну поведінку.

ГОРМОН – біологічно активна сполука, регулятор обміну речовин і функцій організму, виділяється залозами внутрішньої секреції безпосередньо в  кров.

ГОСТРОТА ЗОРУ – чутливість зорового аналізатора, яка дає можливість відрізняти межі та деталі видимих об’єктів.

ГРАДІЄНТ – величина, що віддзеркалює кількісні зміни тих чи інших морфологічних або функціональних (у тому числі фізико-хімічних) властивостей.

ГРАНУЛОЦИТОЗ – збільшення вмісту всіх видів гранулоцитів у периферичній крові.

ГРАНУЛОЦИТОПЕНІЯ – зменшення змісту гранулоцитів у периферичній крові.

ГРУПА КРОВІ – сукупність нормальних імуногенетичних ознак крові, які дозволяють об'єднати людей у певні групи за подібністю антигенів і антитіл у крові.

ГУМОРАЛІЗМ – концепція, яка пояснює всі процеси середовищ організму.



загрузка...