ІЄРАРХІЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ – порядок підлеглості одних функціональних систем іншим; реалізація за принципом домінанти.
ІЗОАГЛЮТИНІН – антитіло проти ізоантигенів клітин крові, які викликають аглютинацію його.
ІЗОАНТИГЕН – загальна назва антигенів еритроцитів, лейкоцитів та інших клітин, а також плазмових білків, які обумовлюють розвиток імунологічних реакцій при гемотрансфузії, трансплантації тощо.
ІЗОГЕМАГЛЮТИНАЦІЯ – аглютинація (склеювання) еритроцитів з відповідними ізоантигенами.
ІЗОГЕМОЛІЗИН - ізоантитіло, яке викликає гемоліз еритроцитів.
ІЗООСМІЯ – відносна сталість осмотичного тиску в різних середовищах і тканинах організму.
ІЗОТЕРМІЯ – постійність температури тіла людини, що забезпечується фізіологічними механізмами терморегуляції.
ІМПРИНТИНГ – формування у ранньому періоді розвитку організму стійкої індивідуальної реакції слідування.
ІМПУЛЬС – хвиля поширюваного збудження, біоелектричним проявом якої є потенціал дії.
І. нервовий – збудження, що поширюється нервовими волокнами; залежно від характеру нервових волокон швидкість поширення від 0,5 до 120 м/с;
і. н. антидромний – який поширюється аксоном в напрямку до тіла нейрона;
і. н. ортодромний – який поширюється аксоном в напрямку тіла нейрона.
ІМУНІТЕТ – здатність організму зберігати сталість внутрішнього середовища і біологічної індивідуальності при потраплянні генетично чужорідної речовини – антигену.
І. гуморальний – специфічна імунна відповідь на чужорідні антигени за рахунок антитіл, що циркулюють у крові;
і. клітинний – специфічна імунна відповідь на чужорідні антигени шляхом імунних лімфоцитів;
і. неспецифічний – продовжений, видовий, конституційний і., який забезпечується шкірою, слизовою оболонкою шлунка, кишки тощо, а також захисною функцією крові, напр. фагоцитозом.
ІМУНОГЛОБУЛІН – фракція глобулінів плазми крові, що містять більшість антитіл, має найменшу (порівняно з альфа – та бета-глобулінами) електрофоретичну рухомість.
ІНГІБІТОР – речовина різноманітної хімічної природи, яка гальмує хімічні та біологічні процеси.
ІНДЕКС – сталий показник взаємовідносин функцій в організмі.
І. вигнання – відношення ударного діастолічного об’єму до кінцевого;
І. інспіраторний – відношення тривалості вдиху до загальної тривалості дихального циклу;
і. Кердю – показник, який характеризує тонус певного відділу вегетативної нервової системи;
і. кровопостачання – відношення хвилинного об’єму кровообігу (мл) до маси тіла (кг);
і. лейкоцитарний (і. Боброва) – відношення кількості юних і паличкоядерних нейтрофілоцитів до кількості сегментоядерних, у нормі 0,06-0,08;
і. протромбіновий – процентне співвідношення протромбінового часу плазми до протромбінового часу сироватки, у нормі 85-100 %;
і. Тиффно – відношення об’єму повітря, видихуваного за першу секунду при максимально швидкому видиху (об’єм форсованого видиху – ОФВ), до життєвої ємності легенів (ЖЄЛ), у нормі 75-85 %);
і. серцевий – відношення хвилинного об’єму крові до поверхні тіла;
і. фізичного розвитку життєвий - відношення життєвої ємності легенів – ЖЄЛ (мл) до маси тіла (кг);
і. фізичного розвитку масоростовий – відношення маси тіла (г) до довжини тіла (см).
ІНДУКЦІЯ – виникнення нервового процесу, протилежного за знаком нервовому процесу, що викликаний подразником.
І. взаємна – послідовна зміна процесів збудження в сусідніх центрах;
і. одночасна – властивість процесів збудження та гальмування викликати навколо себе протилежний процес;
і. о. негативна – властивість процесу збудження викликати навколо себе процес гальмування;
і. о. позитивна – властивість процесу гальмування викликати навколо себе процес збудження.
ІНКРЕЦІЯ – надходження секрету ендокринних клітин безпосередньо в крові.
ІННЕРВАЦІЯ – двобічний зв’язок органів і тканин організму з ЦНС, який відбувається за допомогою нервових волокон аферентних (доцентрових) і еферентних (відцентрових) та забезпечується нервовими імпульсами.
ІНСТИНКТ – цілеспрямована пристосувальна діяльність організму, зумовлена природженими механізмами; відбувається під впливом біологічних потреб (внутрішніх та зовнішніх).
ІНСУЛІН – гормон бета-клітин панкреатичних острівців (острівців Лангерганса) підшлункової залози, який бере участь у регуляції вуглеводного обміну.
ІНТАКТНИЙ – не втягнутий у будь-який процес досліду тощо.
ІНТЕГРАТИВНІ ВЛАСТИВОСТІ НЕЙРОНА – здатність нейрона об’єднувати приймання збудження, обробку його з використанням генетичної та набутої пам’яті і забезпечувати певну послідовність збуджень.
ІНТЕГРАЦІЯ – функціональне об’єднання різних структурних елементів, фізіологічних механізмів, взаємоупорядкування їх і узгодження в процесі історичного та індивідуального розвитку живих систем різних рівнів організації.
ІНТЕЛЕКТ – відносно стійка структура розумових здібностей особи, детермінованої біологічно та соціально.
ІНТЕРОРЕЦЕПТОР – численна група рецепторів, розміщених у внутрішніх органах, що сприймають подразнення. ІНТЕРОРЕЦЕПЦІЯ – приймання та перероблення інформації, яка виникає в результаті збудження інтерорецепторів.
ІРРАДІАЦІЯ – поширення збудження чи гальмування від місця їх первинного виникнення.
ІШЕМІЯ – зменшення припливу крові до органа, тканини або ділянки тіла внаслідок зменшення або припинення припливу артеріальної крові.