Лекція 4 ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ТВОРЧОСТІ Загальна природа творчого процесу. Механізми творчості. Роль інсайту в творчій діяльності. Структура творчого процесу. Стадії творчого процесу.

Лекція 4 ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ТВОРЧОСТІ Загальна природа творчого процесу. Механізми творчості. Роль інсайту в творчій діяльності. Структура творчого процесу. Стадії творчого процесу.

Різні дослідники роблять акцент на різних складових процесу креативності, або виділяють як пріоритетну одну складову, або будують складну систему взаємодіючих процесів.

Сучасні вітчизняні філософи, психологи досліджують окремі аспекти цієї проблеми. Наприклад, П.К.Енгельмейєр [5] розглядав у рамках своєї “теорії трьохакту" такі стадії, як бажання (інтуїція, виникнення задуму), знання (розмірковування, розроблення схеми або плану), вміння (конструктивне виконання винаходу); Ф.Ю.Левінсон-Лесінг [2] виділяв етапи накопичення даних шляхом спостереження та експериментів, тобто підготовки ґрунту для творчості, виникнення ідеї в процесі фантазування, перевірки й розвитку. Зазначимо, що ці та інші аспекти творчого процесу та етапи продуктивного мислення пізніше стали предметом дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних психологів, таких як С.М.Берштейн, Д.Б.Богояв­ленська, В.С.Біб­лер, А.В.Брушлінський, Л.С.Вигот­сякий, Дж.Гіл­форд, Б.М.Кед­ров, О.М.Леонтьєв, О.М.Матюш­кін, В.О.Моля­ко, Я.О.Поно­ма­рьов, В.Н.Пуш­кін, С.Л.Рубін­штейн, І.М.Семе­нов, О.К.Тихо­ми­ров, П.М.Якобсон та багато інших .

Узагальнюючи різні класифікації фаз процесу творчості, Я.О.Пономарьов [1] запропонував таку їх послідовність: перша фаза (свідома робота) – підготовча (особливий діяльний стан як передумова інтуїтивного осягнення нової ідеї); друга фаза (несвідома робота) – дозрівання (несвідома робота над проблемою, інкубація спрямовуючої ідеї); третя фаза (перехід несвідомого у свідомість) – натхнення (внаслідок несвідомої роботи у сфері свідомості надходить ідея щодо вирішення, спочатку гіпотетично, як принцип, задум); четверта фаза (свідома робота) – розвиток ідеї, її кінцеве оформлення та перевірка. В основу виділення фаз творчого процесу в теорії творчості Я.О.Поно­ма­рьова (це найбільш досконала сучасна теорія творчості у психології) покладено експериментально досліджений факт пере­ходу від свідомо організованих, логічно обґрунтованих пошуків до інтуїтивного вирішення проблеми або поставленого завдання. При цьому спочатку не усвідомлюється засіб вирішення, а зміст ніяк не пов'язується зі змістом попередніх пошуків. Еволюція вирі­шення проходить на наступних етапах процесу творчості. Тоді вирі­шення, знайдене інтуїтивним шляхом, переходить у логічно завершене та усвідомлюється за своїм результатом.

Відповідно до поглядів Я.О.Пономарьова, першу фазу можна назвати фазою логічного аналізу, на цій стадії для розв'язання творчої проблеми використовуються знання суб'єкта, які він актуалізує, відтворює в конкретній ситуації. Друга фаза визначена інтуїтивним вирішенням проблеми. Харак­терною ознакою її є неусвідомлений засіб розв'язання проблеми. Третій фазі творчого процесу вчений дає додаткову назву – фаза вербалізації інтуїтивного вирішення. Людина не може пояснити, як отримала результат, але відчуває, що проблема вирішена. Четверта фаза – фаза формалізації вербалізованого розв’язку про­блеми, коли рішення отримує кінцеву, логічно завершену форму. Тепер людина найбільш повно осмислює і процес, і результат своєї творчої діяльності .

Рівнева природа психологічного механізму творчості, який вперше було названо центральною ланкою психоло­гічного механізму творчості, розглядається у формі внутрішнього розумового плану дій, що має 6 рівнів розвитку. На першому рівні розвитку внутрішнього розумового плану дій дитина не діє в "умі" й не підпорядковує свої дії задачі, вираженій словами, але здатна маніпулювати необхідними речами. На другому рівні лише шляхом маніпулювання предметами, що оточують її, дитина вирішує словесно сформульовану задачу. На третьому рівні вона маніпулює уявленнями про речі, але не чітко підпорядковує свої маніпуляції вимогам словесно поставленої за­дачі. На четвертому рівні це підпорядкування стає можливим, вирішення досягається в результаті проб і помилок, потім лягає в основу плану повторних дій; реалізуючи це завдання, вона вже співвідносить кожну дію з умовами задачі. На п'ятому та шостому рівнях повністю розвивається ця здат­ність, вже немає потреби користуватися шляхом проб і помилок, людина аналізує внутрішню структуру задачі й на цій основі скла­дає план її розв’язання, якому підпорядковує свої подальші дії.

 У системно-структурному підході на першій фазі творчого процесу переважають вищі (п'ятий та шостий) рівні психо­логічного механізму творчості, які співвідносяться з аналогічними етапами онтогенезу психологічного механізму поведінки. На другій фазі домінує нижчий (перший) рівень, і тільки на останньому етапі цієї фази домінуюча роль переходить до другого рівня. На третій фазі домінують середній (третій та четвертий) рівні. І на четвертій, останній, фазі знову домінують вищі (п'ятий і шостий) рівні психологічного механізму творчості.

В.О.Моляко [3] в багаторічних дослідженнях творчого процесу на матеріалі проектно-конструкторської діяльності виділяє п'ять важливих стратегій – пошуку аналогів, реконструювання, комбінування, універсальну, випадкових підстановок. Процес творчої проектно-конструкторської діяльності, відповід­но до стратегічної концепції організації, можна умовно поділити на три взаємопроникаючі основні цикли: еталонування, проектування та апробування.

Вчений доводить, що стратегії реалізуються в результаті конкретних дій, які в сукупності створюють мислительну тактику. В професійній діяльності конструктора можна виділити 16 тактик: інтерполяції, екстраполяції, редукції, гіперболізації, дублювання, розмноження, заміни, модернізації, конвергенції, деформації (трансфор­мації), інтеграції, а також тактика базової деталі, автономізації, послідовного підпорядкування, зміни (перестановки) та диферен­ціації.

Вченим була запропонована методика, за якою школярів навчали розв'язання творчих завдань, до якої входили методи акти­візації творчого мислення, система творчого тренінгу КАРУС, що передбачає навчання зазначених стратегій та використання ускладнюючих умов, творчі ігри школярів (наприклад, гра “Конструкторське бюро”) [4].

Д.Фельдман [6] пропонує модель креативного про­цесу, яка містить три пов'язані між собою складові:

1) рефлексивність як основний процес, що відрізняє людину від тварин, дозволяє формувати самосвідомість, самооцінку, за допо­могою мови планувати, відтворювати й аналізувати світ;

2) цілеспрямованість, чи інтенціональність, яка дозволяє орієнту­вати досвід, що пережитий усередині й зовні організму та разом із вірою в можливість змін на краще дозволяє реально змінити середовище;

3) володіння способами трансформації й реорганізації, які пропонуються культурою та обумовлюють індивідуальні відмінності.

Х.Гарднер [6] запропонував класифікацію, яка описує 7 видів інтелекту (окрім традиційних за Л. Терстоуном). Вона "швиде співвідноситься з видами обдарованості, а отже, що і креативності, тому що розуміє під вираженим видом інтелекту творчі досягнення в даних сферах” [8]. Він виділив 7 відносно незалежних інтелектуальних компетенцій, визначених як навички, відповідні двом базовим стандартам: формулювання й творчого вирішення проблем чи нового підходу до вирішених проблем, широкого використання й високої оцінки суспільством: лінгвістичний інтелект; логічно-математичний інтелект; просторовий інтелект; тілесно-кінестатичний інтелект; музичний інтелект; інтраперсональний інтелект; інтерперсональний інтелект. Частіше за все вони виступають разом, наприклад, просторовий і кінестетичний інтелект дають компетентність у сфері механіки. Є експериментальні докази існування багатьох видів креативного процесу, залежно від сфери застосування.

Суперечливим є питання про те, чи є креативний процес "нормативним” з більшою чи меншою силою прояву, чи він доступний лише певним індивідам (Едісону, Моцарту, Пікассо) у певні моменти часу. Прихильники є як у одної, так і в іншої точки зору. Якщо креативність визнається нормативним процесом, то вона наявна в будь-кого – дорослого, дитини чи навіть комп'ютера. З цієї точки зору вважається, що креативний процес можна тренувати. Інші дослідники (Т.Амабель, Ф.Баррон, С.Девіс, Б.Хеннесі) вважають, що креатив­ний процес виникає лише в результаті сприятливих сполучень багатьох факторів: структури індивідуальності, необхідних навичок, наявності проблем, спеціального оточення.

Окремі види мислення особливо важливі в процесі творчого інсайту. Для оцінки людей, що мають екстраординарні здібності у вирішенні складних аналі­тичних проблем, можуть бути запропоновані два механізми. Перший – янусианські розумові процеси, другий – здатність генерувати "одночасне бачення", необхідне для вирішення складних причинно-наслідкових проблем. Янусианське мислення передбачає здатність активно обмірковувати дві протилежні речі одночасно і через це відпрацьовувати дві несумісні точки зору на предмет паралельно [8]. Другий психометричний підхід оцінює здатність людей генерувати вид інсайту, зв’язаний із суперсучасними навичками вирішення проблеми.

Цікавими є погляди на роль уяви в креативності. Так, виявлено, що люди з рівнем інтелекту вище середнього частіше мають бідну конкретну уяву чи не мають її взагалі, ніж люди з середнім інтелектом. С.М.Косслін відмічає, що дуже багато яскравих людей не можуть брати участь у дослідженні візуальної уяви, тому що вона в них незначна. Ф.Гальтон відзначав, що більшість учених, яких він досліджував, говорили про незначну чи повну відсутність візуальної уяви, і в той же час скромні інтелектуально люди говорили про яскраву й детальну конкретну уяву. Х.Гарднер відзначав, що конкретна уява більш наявна у представників оглядових наук (ботаніка, зоологія, геологія), ніж соціальних і поведінкових [8].

Важливість пам'яті в процесі творчого інсайту відзначають П.Ленглі і Р.Джонс [7]. Доступність інформації дозволяє створювати неочевидні асо­ціації і приходити до оригінальних вирішень проблеми. К.Джорджтаун відмічав зв'язок креативності з пору­шеннями уваги. Він досліджував 87 семикласників із порушеною увагою та інтелектом не менш 115 і помітив у них набагато вищу креативність за фігурною формою тесту Торранса, ніж у контрольної групи з рівним інтелектом, але без таких порушень. Ці дані  говорять про залежність креативності від інших когнітивних процесів, а також від індивідуальної спе­цифіки їх розвитку у сфері творчої активності.

     Розуміння креативного продукту дуже широке – це технічні інновації, нові ідеї, нові стилі в мистецтві, нові парадигми в науці тощо. Нас цікавило питання, чи можна розглядати креативний продукт і креативний процес незалежно один від одного, та підходи до його розв’язання.

Ф.Баррон вводить визначення креативності як “внутрішнього процесу, який продовжується спонтанно в дії” [9], і стверджує, що з цієї точки зору відсутність продукту не говорить про відсутність креативності. Він стверджує, що неможливо дати певне визначення креатив­ності, як й іншого процесу, що відбувається в центральній нерво­вій системі, без доказів у поведінці та суб'єктивних знань про нього.

Більшість учених надають перевагу судженням про наявність креативного процесу за наявністю продукту. Тут постає питання про критерії. Одним із критеріїв креативності є нестандартність.   Р. Лірі припускає визначення креативних проявів чи продуктів креативності подати як "комбінацію елементів, які не комбінувалися раніше" [9]. Однак нетривіальні відповіді та оригінальні запитання не завжди збігаються, як помітив ще П.Торранс. "Відбувається необґрунтоване змішування змісту понять: здатність до творчості ототожнюєть­ся з нестандартністю, нестандартність – з оригінальністю, а остання – з нетривіальними відповідями в даній групі досліджуваних. Нестандарт­ність – поняття більш широке, ніж оригінальність. До проявів креативності (якщо користуватися критерієм нестандартності) можна віднести будь-яку девіацію: від акцентуацій до проявів аутичного мислення" [10].

На сучасному етапі дослідження творчості  проводяться в двох головних аспектах – процесуальному та особистісному. В процесуальному аспекті визначаються особливості перетворення суб'єктом предмета творчості, об'єкта, об'єктивної дійсності в ці­лому. Тому фази, стадії, етапи та результати такого перетворення виступають на передній план. В особистісному аспекті головне місце займають якості, здібності особистості як суб'єкта творчої діяльності, її потреби, мотиви, інтереси, знання, уміння, навички, властивості характеру, самосвідомість, емоції, по­чуття індивіда.

У дослідженні проблем творчості останнім часом все виразніше виявляється тенденція до зближення, поєднання процесуального та особистісного аспектів. Розгортання та впровадження системного підходу до вивчення цього питання сприяє цьому процесу. Внаслідок цього думка про творчу особистість як цілісного регулятора творчого процесу індивіда, як важливу складову ланку суспільно налагодженого процесу творчого перетворення світу звучить все виразніше.