По готовності до роботи командир взводу управління доводить завдання з розвідки методом віддання усного бойового наказу.
Перед доведенням завдання командир взводу управління вказує умовні найменування місцевих предметів і орієнтири. Умовні найменування місцевим предметам призначаються з метою полегшення цілевказівки і підтримання більш тісної взаємодії між механізованими (танковими) та артилерійськими підрозділами. Вони повинні відповідати зовнішньому вигляду і розміщенню предметів.
За орієнтири вибирають окремі, добре спостережні місцеві предмети, які противник не може знищити і стосовно яких легко можна передати цілевказівки. Всі орієнтири старшого начальника, спостережувані з даного СП, є для цього спостережного пункту обов’язковими. Загальна кількість орієнтирів не повинна бути більшою 10.
Орієнтирам присвоюються номери: у батареї – 40-49, у дивізіоні – 30-39.
Орієнтири вибирають справа наліво за рубежами від себе до противника.
У ході наступу, у міру просування вперед, вибирають нові орієнтири. В обороні орієнтири вибирають як перед переднім краєм, так і в ближній глибині оборони своїх військ.
У бойовому наказі командир взводу управління вказує:
1 Відомості про противника.
2 Завдання загальновійськового підрозділу.
3 Завдання батареї і взводу, місце КСП, ВП, маршрут і порядок переміщення, основний напрямок стрільби, час готовності до відкриття вогню.
4 Після слова „НАКАЗУЮ”:
- завдання з розвідки і зв’язку.
5 Сигнали і порядок дій за ними.
6 Час готовності.
7 Своє місце і заступника.
8 Об’єкти, позначені знаками червоного хреста і півмісяця, цивільної оборони; культурні цінності, устаткування, споруди, які не мають небезпечних сил; порядок супроводження військовополонених на пункти їх збору, вказані старшим начальником.
Варіант бойового наказу командир взводу управління в наступі наведено в додатку А.
Під час перевірки готовності до ведення розвідки командир взводу управління повинен перевірити:
– орієнтування приладів;
– знання розвідниками умовних найменувань місцевих предметів та орієнтирів;