загрузка...
 
ХРОНІЧНИЙ МІЄЛОЇДНИЙ ЛЕЙКОЗ
Повернутись до змісту

ХРОНІЧНИЙ МІЄЛОЇДНИЙ ЛЕЙКОЗ

Хронічний мієлолейкоз (ХМЛ) – злоякісна пухлина кровотворної тканини, яка виникає із клітини-попередника мієлопоезу, загальної для гранулоцитарного, еритроцитарного та мегакаріоцитарного ростків кровотворення.  Підтвердженням цього є знаходження  патогномонічної для ХМЛ аномальної Ph1 (філадельфійської) хромосоми майже в усіх клітинах мієлопоезу (гранулоцитах, моноцитах, мегакаріоцитах, еритроцитах) у більшості хворих на хронічний мієлолейкоз (88-97%). У лімфоцитах Ph1 – хромосома відсутня. Філадельфійська хромосома виникає внаслідок транслокації генетичного матеріалу між 9 і 22 хромосомами.

     Незважаючи на залучення до патологічного процесу усіх трьох ростків, все таки основним проліферуючим ростком при даному захворюванні є гранулоцитарний. Підвищення продукції мегакаріоцитів і еритроцитів менш виражена і спостерігається рідко.

Захворюваність на ХМЛ у більшості країн Європи складає 3-6,5 на 100000 населення.

 Етіологія. Причини розвитку ХМЛ є загальними для всіх лейкозів,  проте очевидно доведена лише роль одного етіологічного фактору у розвитку захворювання – іонізуючого випромінювання. Це підтверджується таким:

серед потерпілих від атомного бомбардування  міст Японії - Хіросими і Нагасакі - лейкоз розвинувся через 11 років у 30% осіб;

серед хворих, які отримували променеву терапію з приводу анкілозивного спондилоартриту,  ХМЛ розвинувся через 4 роки у 20% осіб;

серед жінок, які отримували променеву терапію з приводу раку шийки матки, ХМЛ діагностувався через 9 років у 30% осіб.

Маркерами генетичної схильності до ХМЛ є наявність  HLA-антигенів CW3 та CW4.

 Патогенез визначається клоновим характером захворювання. Розвивається клональна мієлопроліферація, спостерігається надмірне утворення гранулоцитів не тільки в кістковому мозку,  але й екстрамедулярно (в печінці, селезінці, інших органах і тканинах). Відповідно до цього виділяють основні патогенетичні стадії: розгорнуту (доброякісну, моноклонову) і термінальну (злоякісну, поліклонову). На певному етапі захворювання відбувається  нестабільність клону клітин, що призводить до бластного кризу.

 Класифікації: 1 Згідно із МКХ 10 ХМЛ має шифр С 92.1 і входить до групи лімфоїдних лейкозів.

2 Класифікація за стадіями (Воробйов А. І., Бриліант М. Д., 2001)

I   -   Початкова (доклінічна).

II -  Розгорнутих клініко-гематологічних проявів (моноклонова).

III -  Прискорення (перехідний період, фаза акселерації).

IV -  Термінальна (бластичний криз, поліклонова).

Клініка. Захворювання спостерігається переважно у зрілому віці.  Початкова стадія діагностується досить рідко. Скарги хворих неспецифічні, клінічні прояви на цій стадії відсутні. Іноді діагноз встановлюють випадково під час профілактичного огляду, коли в клінічному аналізі крові спостерігається помірний нейтрофільний лейкоцитоз з ядерним  зсувом вліво до поодиноких метамієлоцитів, мієлоцитів. Підтвердити діагноз на цій стадії можливо лише за допомогою цитогенетичного аналізу.

Прогресування захворювання, перехід в розгорнуту клініко-гематологічну стадію супроводжується фізичною втомою, болем у кістках, пітливістю, втратою апетиту, безпричинним субфебрилітетом, важкістю у лівому підребер'ї, збільшенням об'єму живота, підвищеною кровоточивістю після порізів і екстракції зубів. Збільшуються розміри печінки та селезінки. Захворювання часто ускладнюється інфекційними процесами.

У клінічному аналізі крові – високий лейкоцитоз, наявність незрілих форм гранулоцитів (промієлоцитів, мієлоцитів, метамієлоцитів – не більше 1-5%, мієлобластів), зменшення кількості зрілих форм нейтрофільного ряду, збільшення кількості базофілів і еозинофілів (базофільно-еозинофільна асоціація як ознака “передбластного”стану). Специфічною ознакою розгорнутої стадії ХМЛ є зменшення кількості лужної фосфатази у зрілих гранулоцитах. Кількість гемоглобіну, еритроцитів і тромбоцитів на початковій стадії нормальна, в деяких випадках навіть підвищена, в розгорнутій  і особливо в термінальній стадії знижена.

У мієлограмі збільшується кількість мієлокаріоцитів,  переважають незрілі гранулоцити: промієлоцити, мієлоцити, метамієлоцити, підвищується відсоток еозинофілів та базофілів, збільшується кількість мегакаріоцитів.

У трепанаті пахвинної кістки – виражена гіперплазія елементів гранулоцитопоезу за рахунок незрілих форм; зменшення аж до повного щезнення, жирової тканини; збільшення кількості мегакаріоцитів. Для тривалого перебігу захворювання характерні ділянки фіброзу.

У фазу акцелерації приєднуються блідість шкіри, схуднення, виражена  гепато- і спленомегалія (селезінка може досягати великих розмірів, займаючи більшу частину черевної порожнини), підвищення темпе­ратури тіла до фебрильних чисел, анемія і тромбоцитопенія. Хворі є резистентними  до попе­реднього лікування.

У термінальній стадії процес набуває злоякісного характеру – моноклонова пухлина перетворюється в поліклонову. Змінюється клінічна симптоматика, хвороба набуває ознак гострого лейкозу (бластичний криз).  Посилюються біль в кістках та симптоми інтоксикації, швидко збільшуються розміри печінки та селезінки. Часті  інфаркти, периспленіти, можливі розриви селезінки. Приєднуються виражена анемія, тромбоцитопенія, екстрамедулярні вогнища гемопоезу (у лімфовузлах, шкірі, мигдаликах, ЦНС). У деяких хворих, як у фазу акселерації, так і у фазу бластичного кризу, розвивається синдром Світа (Sweet) – гострий нейтрофільний дерматоз з високою температурою тіла. Синдром Світа є результатом периваскулярної нейтрофільної інфільтрації в дермі, представлений болючими шкірними вузлами, іноді досить великих розмірів з локалізацією на тулубі, руках, стегнах та обличчі. Внаслідок лейкемічної інфільтрації внутрішніх органів у клініці спостерігаються симптоми ураження легень, серця, нирок, нервової системи. В  крові також з’являються бластичні клітини у великій кількості, головним чином атипової форми мегалобласти, але можуть бути і монобласти, еритронормобласти,  недиференційовані бласти і навіть лімфобласти.

У третини хворих на  ХМЛ стадія бластичного кризу може трансформуватися в гострий лімфобластичний лейкоз. Стадія бластичного кризу триває лише декілька місяців. Хворі вмирають від тяжких інфекційно-запальних процесів (пневмоній та ін.), які іноді набувають септичного перебігу; тяжких кровотеч; інтоксикації; виражених дистрофічних уражень внутрішніх органів (легень, серця, нирок.).



загрузка...