Технічна діагностика визначає технічний стан машини за прямими і непрямими (побічними) діагностичними параметрами або ознаками і проводиться без її розбирання. Діагностика (від грецького) - властивість розпізнавати. Основна мета діагностики полягає у підвищенні ефективності використання машин, збільшенні їх надійності та ресурсу роботи шляхом виявлення дефектів і несправностей або причин їх виникнення. Це дозволяє запобігати і усувати відмови до аварії машин. Діагностику широко застосовують в авіаційній і ракетній техніці, автомобілебудуванні, а також у транспортних машинах, сільськогосподарській техніці. Останнім часом вона впроваджується і в машинобудуванні.
Технічна діагностика дозволяє зменшити простоювання техніки з причин несправностей у 1,5-2 рази, а затрати на ремонт - у 1,3-1,5 раза.
Технічна діагностика застосовується під час експлуатації машин, експериментального відпрацювання їх конструкції і вихідного контролю при серійному виробництві.
Основне завдання технічного діагностування – це збереження високої надійності машин (їх безвідмовності і довговічності).
У загальних виробничих системах машина під час роботи перебуває під наглядом оператора. Він визначає несправність машини і виключає її з виробничого циклу. В автоматизованій системі контроль за роботою машини покладають на автоматизовану технічну систему, тобто технічну діагностику.
Діагностика зводиться до аналізу стану машини, вибору методів його перевірки, розроблення технічних засобів і видачі рекомендацій на проведення ТО і ремонту.
Кожна машина може бути в робочому (справному) або в неробочому (несправному) стані.
Завдання діагностики – визначити за комплексом ознак стан системи (справний чи несправний) і таким чином з’ясувати діагноз.
Стан системи (машини) можна описати моделлю
К= F(k1, k2, k3,…, kn), (7.1)
де К –комплекс ознак; кі – окремі ознаки (температура, витоки, вібрація і т.п.).
За одержаним комплексом ознак визначають дійсний стан машини. Діагноз («Д1» - справний стан; «Д2» - несправний ) кожної машини оцінюють визначеними для неї параметрами. Це різні фізичні величини, що характеризують її працездатність.
Методи діагностики поділяють на 2 групи: суб’єктивні та об’єктивні (інструментальні).
До суб’єктивних відносять прослуховування, огляд, перевірку на дотик (відчуття) і нюх.
За допомогою прослуховування виявляють місця несправностей за характером сторонніх стуків, шумів і перерв у роботі. За допомогою огляду встановлюють місця підтікання води, масла, биття обертальних елементів машин та ін. На дотик визначають місця і ступені ненормального нагріву, биття, вібрації та ін.
За допомогою нюху( за характером запаху) визначають відмову муфт зчеплення, порушення електропроводки, витікання бензину та ін.
Об’єктивні або інструментальні методи застосовують для вимірювання і контролю параметрів технічного стану за допомогою засобів технічної діагностики.
За характером вимірювання параметрів методи діагностики поділяють на прямі і непрямі.
Прямі характеризуються безпосереднім прямим вимірюванням параметрів технічного стану. До них відносять зазори в підшипниках, розміри деталей та ін.
Непрямі – це визначення технічного стану за непрямими параметрами. При цьому діагностичні прилади встановлюють зовні без розбирання механізмів машини. Непрямі методи базуються на вимірюванні фізичних величин (тиску, температури, витрат газу і мастил, рівня вібрації та ін.).
Технічне діагностування поділяють на декілька видів:
а) тестове – технічний стан оцінюють за спеціальними тестовими сигналами, які подають на вхід машини;
б) функціональне – технічний стан визначають за функціональними параметрами: тиском, витратами, к.к.д., витіканнями та ін.;
в) віброакустичне – технічний стан визначають за непрямими ознаками:за шумом, вібрацією, стуком та ін.
Засоби діагностування розглянемо на прикладі гідравлічних машин (насосів).
Технічний стан насоса визначається низкою діагностичних параметрів: тиском, подачею, частотою обертання, температурою, вібрацією, шумом та ін. Ці параметри є неелектричними. Для зручності вимірювання і опрацювання діагностичні параметри перетворюють в електричні сигнали за допомогою датчиків. Датчики – це технічні пристрої, що складаються з вимірювачів і перетворювачів вимірюваної величини у величину, яку зручно передавати по лініях зв’язку, підсилювати та реєструвати.
Розглянемо основні засоби вимірювання при діагностуванні.
Вимірювання тиску. Застосовують датчики, в яких деформація вимірювального елемента (мембрани, пружини, струни та ін.) спричинена зміною тиску, і перетворюється в електричний сигнал за допомогою різних перетворювачів. Це тензометричні та електричні датчики.
Вимірювання подачі та швидкості рідини. Найбільш простими є методи, що базуються на вимірюванні об’ємів або різниці тисків за допомогою спеціальних засобів. При об'ємному способі використовують турбінні датчики, а за різницею тисків вимірюють витрати на діафрагмах і соплах. Ці витратоміри мають малу швидкість і не застосовуються в технічній діагностиці.
Перспективним є використання термоанемометрів, чутливим елементом яких є металева нитка. Вона охолоджується рідиною, що протікає, а це спричиняє зміну електричного опору. За вихідні параметри використовують температуру, силу струму або напругу. Крім витрат, цими приладами можна вимірювати температуру.
Вимірювання частоти обертання. Частоту обертання вимірюють за допомогою механічних, електричних, магнітоіндуктивних, фотоелектричних та інших тахометрів. Для виміру частоти в недоступних місцях іноді використовують стробоскопічні тахометри.
Вимірювання вібрації. Для її вимірювання застосовують віброперетворювачі, що перетворюють механічні коливання в електричні сигнали. Це індукційні та п’єзометричні перетворювачі.