2.4. Претензії, що випливають із договору перевезення
Відповідно до ст. 925 ЦК до пред’явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, обов’язковим є пред’явлення йому претензії в порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами) (додатки Ц, Ш).
Це означає встановлення претензійного порядку врегулювання спорів, що випливають із порушення перевізником договору перевезення. У разі недотримання цього порядку позови відповідних осіб до перевізника не підлягають розгляду у судовому порядку.
Згідно з транспортним законодавством претензії можуть пред’являтися впродовж шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій – впродовж 45 днів. Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її впродовж трьох місяців, а щодо претензії з перевезення, здійснюваного перевізниками різних видів транспорту за одним документом, – упродовж шести місяців і претензії щодо сплати штрафу або премії – впродовж 45 днів.
Транспортні статути і кодекси передбачають імперативне правило, відповідно до якого передача права на пред’явлення претензії іншим юридичним особам або громадянам не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником одержувачу, вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником і вантажоодержувачем своїм вищим організаціям (ст. 133 Статуту залізниць України, ст. 160, 163 Статуту автомобільного транспорту Української РСР).
Спеціальні нормативно-правові акти, що регулюють перевезення на окремих видах транспорту, визначають момент початку перебігу претензійних строків, а також особу, яка має право пред’являти претензію до перевізника, і порядок пред’явлення претензій.
Так, згідно зі ст. 130 Статуту залізниць України право на пред’явлення претензій і позовів до залізничного перевізника мають: у разі втрати вантажу – відправник (за умови пред’явлення вантажної квитанції і документів із відміткою станції про неприбуття вантажу і документів, що свідчать про кількість і вартість вантажу); у разі нестачі, псування або пошкодження вантажу – одержувач (за умови подання накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість вантажу); у разі прострочення доставки вантажу – одержувач (за умови подання накладної).
У разі прострочення доставки вантажу право на пред’явлення до залізниці претензій і позовів має зазначений у накладній одержувач вантажу.
Згідно з ч. 2 ст. 925 ЦК позов до перевізника може бути пред’явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від останнього відповіді у місячний строк.
Це правило деталізоване в транспортних статутах і кодексах. Зокрема ст. 136 Статуту залізниць України передбачає, що позови до залізниць можуть бути пред’явлені лише або в разі повної чи часткової її відмови задовольнити претензію, або в разі неотримання від залізниці відповіді у встановлений строк – у двомісячний термін з дня одержання відповіді залізниці або з дня закінчення строку, встановленого для відповіді.
До вимог, що випливають з договору перевезення вантажу, застосовується позовна давність в один рік з моменту, який визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів) – ч. 3 ст. 925 ЦК.
Позовна давність, порядок пред’явлення позовів у спорах, пов’язаних із перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).
Спори, що виникають з договору перевезення, у тому числі в прямому міжнародному залізничному сполученні, у яких одним із відповідачів є орган транспорту, вирішуються господарським судом за місцезнаходженням органу транспорту, на якого Статутом і Правилами пред’явлення та розгляду претензій покладено розгляд претензії. Згідно з параграфом 6 статті 29 Угоди претензії пред’являються компетентним органам залізниць, перелік яких наведений у додатку 19 до Угоди. Під терміном "залізниця" Угода розуміє всі залізниці однієї держави. Додаток № 19 до Угоди визначає таким компетентним органом в Україні Головне комерційне управління Укрзалізниці. Водночас необхідно мати на увазі, що наведений у п. 19 названого додатка перелік претензій, які розглядаються цим компетентним органом, є невичерпним. Отже, претензії та позови, що виникають з інших правових підстав, ніж зазначені в згаданому п. 19 (зокрема, про стягнення в порядку регресу на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" виплаченої страховиком суми відшкодування за договором страхування вантажу в міжнародному перевезенні), мають пред’являтися та подаватися до відповідних залізниць, а не до органу, зазначеного в додатку 19 до Угоди.
Радою з питань залізничного транспорту держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав 26–27 травня 1994 р. затверджено Інструкцію з актово-претензійної роботи на залізницях держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки. Відповідно до параграфа 133 Інструкції з актово-претензійної роботи в разі, коли згідно з транспортними документами вантажоодержувачем (вантажовідправником) є структурна одиниця об’єднання (підприємства), яка не має статусу юридичної особи, з претензією до залізниці має право звернутись об’єднання (підприємство) без оформлення переуступки такого права переуступним написом. Згадана Інструкція не вимагає наявності переуступного напису і в тих випадках, коли з претензією до залізниці за дорученням об’єднання (підприємства) звертається структурний підрозділ, який не є юридичною особою. Такий підрозділ разом із документами, що обґрунтовують претензію, повинен додати до претензії належним чином завірений витяг із положення про структурний підрозділ, доручення або нормативний акт об’єднання (підприємства), які свідчать про надання підрозділові права на пред’явлення претензії до залізниці.