Учасники господарського процесу – це особи, які здійснюють при вирішенні господарських спорів господарським судом передбачені законом процесуальні дії. До складу учасників судового процесу входять сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК України, зокрема, судові експерти, перекладачі, посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для надання пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.
Учасники господарського процесу – це суб'єкти, дії яких можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту прав та інтересів, що охороняються законом, суб'єктів господарювання. За змістом господарського процесуального права особами, які беруть участь у справі, вважаються ті учасники процесу, що безпосередньо зацікавлені в результаті розгляду справи, беруть участь у процесі від свого імені, здатні впливати на його перебіг, оскільки наділені комплексом прав, які надають їм таку можливість. Інші автори визначають учасників як осіб, що мають у справі юридичну зацікавленість і з огляду на зазначене наділені правом впливати на рух господарського процесу. Їх інтерес у процесі може бути спрямований на захист своїх прав чи охоронюваних законом інтересів або на захист прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб у передбачених законом випадках. За цим критерієм виділяють матеріально-правовий інтерес та суспільний інтерес (державний, службовий, функціональний).
Інтерес кожного учасника у справі є юридичним, тобто таким, що є підставою для участі в справі і водночас відрізняється від інтересу інших учасників, що передбачає наділення особи специфічним комплексом процесуальних прав і обов'язків. Цю обставину слід ураховувати при вирішенні питання про місце в процесі тієї чи іншої особи.
Матеріально-правовий інтерес до процесу існує об'єктивно й означає можливість впливу судового рішення на права, обов'язки учасників. Відсутність можливості такого впливу свідчить про те, що особа не має юридичного інтересу до процесу і відповідно не може в ньому брати участь.
З усіх учасників судового процесу лише сторони, треті особи і прокурор, який бере участь у процесі, наділені правом заявити відвід судді за наявності підстав та в порядку, зазначених у ст. 20 ГПК України, у тому числі у випадках, коли суддя бере участь у перегляді в апеляційному чи в касаційному порядку рішення, ухвали, прийнятих ним або за його участі, а також у новому розгляді справи в разі скасування рішення, ухвали, прийнятих ним чи за його участі.
Склад учасників судового процесу визначений розділом IV ГПК України. Залежно від виконуваних у судовому процесі функцій і мети вступу або залучення до процесу учасників можна поділити на три групи:
1) особи, які залучаються до процесу із метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів (сторони, треті особи);
2) особи, які залучаються до процесу із метою захисту державних і суспільних інтересів (прокурор, державні та інші органи);
3) особи, які залучаються до процесу для надання пояснень і висновків (посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, експерт).
У юридичній літературі залежно від правового стану учасників господарського процесу поділяють також на три групи. Перша група – господарські суди (судді), які безпосередньо вирішують господарську справу. Друга група – учасники господарського процесу, яких закон визначає особами, що беруть участь у справі: сторони (позивач і відповідач), треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор, державні та інші органи, які виступають на захист чужих інтересів відповідно до покладених на них законом функцій. Третя група – особи, які сприяють здійсненню правосуддя, вони не є учасниками господарського процесу, і закон визначає їх як інших осіб, які беруть участь у справі. Це посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, у разі коли їх викликано для надання пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, представники та інші особи. Існують й інші підходи щодо класифікації учасників судового процесу, наприклад: сторони, треті особи, прокурор, державні та інші органи, які беруть участь у справі внаслідок покладених на них обов'язків, заявники та інші заінтересовані особи, що беруть участь у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, а також у справах про банкрутство.
Кожен учасник господарського процесу наділений правами і обов'язками відповідно до мети його участі в процесі.
Серед учасників виокремлюються особи, без яких процес у конкретній господарській справі неможливий. Обов'язковими учасниками господарського процесу є господарський суд (суддя), який здійснює судову владу, і сторони. Саме наявність двох сторін, між якими виник спір щодо оспорюваного чи порушеного права, є характерною і визначальною ознакою судового провадження. Сторонами є особи, між якими виник спір щодо матеріальних господарських правовідносин. Як зазначалося вище, важливою ознакою сторін є юридична заінтересованість. Так, відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Але законодавець не визначає, у чому може полягати цей інтерес. Досліджуючи категорію інтересу в праві, багато авторів доходять висновку щодо існування матеріально-правового інтересу і зумовленого ним процесуального інтересу, які разом і визначають юридичну заінтересованість особи в процесі.
Юридичну заінтересованість у процесі має не лише позивач, для якого вона полягає в отриманні того блага, яке принесе йому рішення господарського суду про задоволення позову (матеріально-правовий інтерес) і у винесенні господарським судом відповідного рішення про задоволення позову (процесуальний інтерес). Так само юридичну заінтересованість, але протилежну за змістом, має відповідач, для якого матеріально-правовий інтерес полягає у встановленні рішенням господарського суду відсутності будь-яких правових обов'язків перед позивачем, а процесуальний – у винесенні господарським судом рішення про відмову в позові. Стосовно правосуддя в господарських відносинах юридичну заінтересованість підприємств та організацій необхідно розглядати як об'єктивно існуюче явище, за яким права й обов'язки сторін залежать від рішення господарського суду. Саме в поширенні дії рішення господарського суду на права й обов'язки сторін і полягає сутність юридичної заінтересованості.
Господарське процесуальне законодавство не містить загального визначення поняття сторін, але визначає, хто може бути кожною з них: позивачами й відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені в ст. 1 ГПК України. Це підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Позивачами в господарському процесі є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушуваного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Позивач – це особа, яка передбачувано є володарем спірного права або інтересу, що охороняється законом, і яка звертається до господарського суду за захистом, оскільки вважає, що її право порушене або необґрунтовано оспорюється відповідачем. Таким чином, виходячи з аналізу ст. 1, 2 ГПК України, розрізняють:
- заінтересовані підприємства та організації, що звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів (цим поняттям охоплюються також і громадяни-підприємці);
- державні та інші органи, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.
Відповідачами в господарському процесі є підприємства та організації, фізичні особи – підприємці, яким пред'явлено позовну вимогу. Відповідач – це особа, яка, за ствердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано оспорює його права, вона внаслідок цього притягується до відповідальності за позовом і проти неї порушено справу. Чинне законодавство також передбачає, що відповідачами в господарському суді можуть бути, зокрема, державні та інші органи в разі подання заяви про визнання недійсними виданих ними актів.
Ст. 21 ГПК України визначає, що сторонами в судовому процесі – позивачами й відповідачами – можуть бути підприємства та організації, зазначені в ст. 1 ГПК України. Позивач і відповідач є суб'єктами спірних матеріальних господарських правовідносин, але доки не прийняте рішення з приводу їх прав і обов'язків, господарський суд виходить із наявності спірного права в однієї сторони та обов'язків в іншої сторони. Тому сторони є тільки передбачуваними суб'єктами спірних матеріальних господарських
правовідносин, що будуть предметом розгляду в господарському суді.
Права та обов'язки сторін у господарському процесі визначає ст. 22 ГПК України, згідно з якою сторони користуються рівними процесуальними правами, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи й міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому ГПК України порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Рівність правових можливостей сторін полягає в тому, що вони мають однакові можливості використання процесуальних засобів свого захисту.
Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Крім загальних прав, якими наділені сторони, слід мати на увазі, що позивач має право до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України в цій частині, відмовитися від позову чи зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково.
Господарське процесуальне законодавство припускає можливість участі у справі кількох позивачів і відповідачів (ст. 23 ГПК України), що визначається в юридичній літературі як процесуальна співучасть. Кожен із позивачів чи відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.
Господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучати за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Таке клопотання може бути задоволене за умови вживання щодо іншого відповідача заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України. Залучення до участі у справі відповідача з ініціативи господарського суду може здійснюватися незалежно від додержання порядку досудового врегулювання спору.
Однак ст. 24 ГПК України не зобов'язує господарський суд задовольняти клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача. Відхилення такого клопотання і задоволення позову за рахунок неналежного відповідача можуть бути підставою для скасування рішення згідно з ч. 3 ст. 104 ГПК України.
Господарський суд, установивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. При залученні іншого відповідача чи заміні неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.
Від залучення іншого відповідача та заміни неналежного відповідача слід відрізняти процесуальне правонаступництво, тобто заміну сторони, яка вибула, її правонаступником (ст. 25 ГПК України). У разі вибуття однієї зі сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього тією самою мірою, якою вони були обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу. Процесуальне правонаступництво завжди є загальним: універсальний правонаступник продовжує брати участь у процесі правопопередника за повним обсягом його процесуальних прав та обов'язків незалежно від того, правонаступництво в матеріальному праві є універсальним чи сингулярним. Види правонаступництва в матеріальному праві мають значення лише як його підстава, тоді як заміна неналежного відповідача не передбачає будь-якого матеріально-правового зв'язку між особами, які змінюють одне одного.
Господарський процесуальний кодекс України передбачає участь у процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 26 ГПК України) і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК України).
У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. З метою захисту свого права така юридична особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, із заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою. Вступ цієї особи в справу можливий на будь-якій стадії провадження справи в господарському суді, але до прийняття ним рішення. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу виноситься ухвала. Вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її заяви, а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (ст. 26 ГПК України).
Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, але рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (ст. 27 ГПК України). Така третя особа виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Відповідно до ст. 27 ГПК України така третя особа може бути притягнута до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується ухвалою до прийняття господарським судом рішення з урахуванням того, чи є в цієї особи юридичний інтерес до такої справи.
Справи юридичних осіб у господарському суді ведуть органи, що діють у межах своїх повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Питання представництва сторін і третіх осіб визначені ст. 28 ГПК України. Керівники підприємств і організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що засвідчують їх службове становище. Представниками сторін можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації, яка видається за підписом керівника та засвідчується печаткою цього підприємства, організації.
У випадках, коли відокремленому структурному підрозділу, створеному юридичною особою, статутом, положенням або довіреністю надане право здійснювати в господарському суді повноваження сторони у справі, такі підрозділи мають право від імені юридичної особи здійснювати всі процесуальні дії. Але стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь.
Громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку, набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а також громадяни-кредитори у справах про банкрутство можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджується довіреністю.
Стаття 29 ГПК України передбачає участь прокурора в розгляді справи, а також обсяг і межі його повноважень. Повноваження прокурора в судовому процесі визначені Законом України "Про прокуратуру" та Господарським процесуальним кодексом України. Відповідно до ст. 29 ГПК України та ст. 35 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право брати участь у судовому процесі, вступаючи у справу в будь-якій стадії, якщо цього потребує захист інтересів держави або суспільства. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються чинним законодавством. Вступати в справу на будь-якій стадії процесу прокурор може на підставі відповідного письмового повідомлення господарського суду, якщо справу вже призначено до розгляду, або з власної ініціативи. Стаття 31 ГПК України визначає правовий статус експерта як учасника судового процесу. Але при встановленні його статусу слід також керуватися й Законом України "Про судову експертизу" у редакції 1994 р. Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про судову експертизу" експертами можуть бути особи, які мають вищу освіту, пройшли відповідну підготовку й атестацію як судові експерти певної спеціальності. Реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур веде Міністерство юстиції України. У випадку, якщо господарський суд доручає проведення судової експертизи підприємницькій структурі або громадянину, йому слід пересвідчитися, чи можуть вони здійснювати таку діяльність згідно з вимогами статей 7 та 10 Закону України "Про судову експертизу". Суд зобов'язаний перевірити повноваження експерта, наявність у підприємця ліцензії на право здійснювати експертну діяльність та свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта за відповідною спеціалізацією в безпосереднього виконавця експертизи.
Особа набуває права та виконує обов'язки експерта після оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог робить неможливим використання висновку експерта як доказу у справі. Тому не можуть розглядатися як висновок експерта і бути підставою для відмови у призначенні експертизи акти ревізії, калькуляції, інші висновки спеціалістів, навіть якщо вони надані на запит суду, адвоката, сторони. За необхідності з'ясування зазначених у таких документах обставин судом може бути призначена експертиза, яка буде вважатися первинною.