загрузка...
 
Джерела дослідження проблем з історії української культури.
Повернутись до змісту

Джерела дослідження проблем з історії української культури.

1. Писемні джерела: згадки античних авторів перших сторіч нової ери (І і ІІ ст. н.е.) Плінія Старшого, Корнелія Тацита, Клавдія Птолемея (в перших писемних згадках слов’яни виступають під ім’ям венедів), повідомлення візантійських істориків VI –VII ст. – Йордана, Прокопія Кесарійського та ін., повідомлення про слов’ян у давньоруських літописах.

2. Лінгвістичні джерела: порівняльне мовознавство як метод дослідження історії мов, вивчення території поширення архаїчних слов’янських географічних назв, вивчення етнічних назв.

3. Археологічні джерела: дослідження археологічних культур і визначення серед них тих, які пов’язані з етногенезом слов’ян, реконструкція матеріальної і духовної культури слов’ян, їх господарства й суспільного устрою. На сучасному етапі досить повно досліджена картина етногенезу слов’ян упродовж І тис. н.е.

4. Антропологічні.

5. Етнографічні.

За такого становища необхідним виявляється реконструкція культури слов’янських племен на основі вивчення письмових та речових джерел.

Письмові джерела фіксують культуру стародавніх слов’ян досить виразно і прив’язано до певної території. Але фіксація починається з того часу, коли наші далекі предки вийшли на історичну арену Європи як більш-менш сформована суспільно-політична сила (приблизно середина І тис. н. е.).

Візантійські вчені в VI ст. н.е. (зокрема Йордан, Менандр Протиктор, Прокопій Кесарійський, Маврикій Стратег) пишуть про слов’ян, називаючи їх антами, венедами і склавінами. Вони характеризують слов’ян як численний, культурний і соціально активний народ, який бере участь у політичному й культурному житті Південно-Східної Європи.

У дослідженні культури слов’янських народів важливе місце належить лінгвістичній науці, оскільки вивчення мови нерозривно пов’язане з історією народу. Особливе місце в лінгвістиці має картографування архаїчних слов’янських гідронімів і топонімів, що дозволяє визначити шляхи і райони розселення стародавніх слов’ян.

Отже, територія формування слов’янської етнокультурної спільноти була досить великою.

Археологічні дослідження стародавньої культури допомогли розкрити складність процесів етнокультурного розвитку на території Південно-Східної Європи на рубежі І тисячоліття до н. е. – І тисячоліття н. е. Цей період характерний безперервним заселенням слов’янськими племенами територій і розвитком їх культур, а також зовнішніми впливами на слов’янську культуру (зокрема іранського, фракійського, германського, балтського і тюркського культурних компонентів).



загрузка...