Варто зазначити, що факторами, які сприяють формуванню (виникненню) кризових явищ на підприємстві, насамперед потрібно вважати фактори ризику, тобто такі процеси та явища, які негативно впливають на діяльність підприємства, призводять до розбалансованості виробничо-управлінської системи та частих збоїв і подальшого формування кризових ситуацій у різних підсистемах підприємства та за його межами — у зв’язках з агентами зовнішнього середовища. Вплив на ці фактори в принципі може попередити розвиток криз на підприємстві або пом’якшити вплив кризових явищ на його діяльність.
Кризова ситуація в діяльності підприємства не виникає раптово, вона має свої причини. Причина появи кризових явищ прихована в самому ринковому господарстві, викликана постійною зміною ринкових орієнтацій споживачів, невизначеністю ринкової поведінки контрагентів, необхідністю постійного коригування основних елементів та функціональних підсистем підприємства, несприятливим впливом зовнішнього оточення.
Як відомо, поняття „фактор" - одне з основних у будь-якому економічному дослідженні. Виходячи зі змісту даного терміна, фактор (лат. faktor - той, що робить, обумовлює) - рушійна сила будь-якого процесу (явища), яка визначає його характер або характерні ознаки. У економічних дослідженнях під фактором прийнято розуміти умови, що є необхідними та визначальними для даного процесу (явища), а також причини, що безпосередньо обумовлюють його виникнення або отриманий результат.
Питання стосовно факторів розвитку кризових явищ (далі - кризові фактори) є одним з найбільш розроблених як у зарубіжних дослідженнях, так і у вітчизняних виданнях, присвячених даній проблемі.
Виділяють такі загальні ознаки класифікації кризових факторів:
1. Залежно від місця виникнення кризових факторів:
- внутрішні, виникнення та інтенсивність прояву яких залежить від діяльності підприємства, провокується певними рішеннями, подіями або внутрішнім станом системи;
- зовнішні, виникнення та інтенсивність прояву яких обумовлюється станом зовнішнього оточення.
2. Залежно від наслідків виявлення окремих факторів:
- загальні кризові фактори, дія яких призводить до погіршення загальних умов ведення підприємницької діяльності;
- специфічні кризові фактори, дія яких погіршує перспективи підприємств окремого профілю діяльності;
- індивідуальні кризові фактори, дія яких призводить до банкрутства конкретного підприємства.
3. Залежно від ступеня впливу в межах кожної групи:
- основні;
- другорядні.
4. Залежно від ступеня взаємообумовленості:
- незалежні;
- похідні.
5. Залежно від часу дії:
- постійні;
- тимчасові.
6. Залежно від підходу до визначення:
- потенційні;
- фактичні.
Найбільш важливою групою факторів кризових ситуацій серед перелічених є внутрішні та зовнішні фактори.
Зовнішні кризові фактори поділяються на:
- міжнародні кризові фактори, що обумовлюються ситуацією поза межами країни, станом і тенденціями у світовій економіці. Серед них виділяють:
загальноекономічні фактори;
політичні фактори;
фактори, які пов’язані з діяльністю окремих іноземних партнерів.
Міжнародні кризові явища мають найбільше значення для підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.
- національні кризові фактори.
Національні фактори розвитку кризових явищ формуються в межах країни та можуть бути агреговані в такі групи:
демографічні;
економічні;
політичні;
соціальні;
науково-технічні;
природні;
інші фактори (криміногенна ситуація, екологічні фактори, стихійні лиха тощо).
Найбільш негативний вплив на поглиблення кризи справляють економічні фактори. У складі економічних факторів традиційно відокремлюють:
загальноекономічні, що визначають загальні умови функціонування підприємств;
ринкові фактори, що пов’язані з негативними для даного підприємства тенденціями розвитку окремих ринків, з якими взаємодіє підприємство у процесі своєї діяльності.
Внутрішні фактори, що обумовлюють появу кризових явищ, також достатньо різноманітні.
Поглиблене вивчення ринкових факторів потребує розроблення їх класифікованого переліку за такими ознаками;
1) види ринків, з якими взаємодіє підприємство (фактори, що визначають кон'юнктуру споживчого ринку, ринку товарних та інших матеріальних ресурсів, ринку праці, ринку капіталів, у тому числі валютного, кредитного, страхового, фінансового та інших його сегментів);
2) чинники, що визначають кон'юнктуру окремих ринків (фактори попиту, пропозиції, конкуренції, державного регулювання).
Внутрішні фактори є предметом досліджень провідних науковців різних країн світу. Так, англійські фахівці розглядають розвиток кризи як результат взаємної та комплексної дії трьох найважливіших чинників:
незадовільне керівництво;
недостатній контроль;
незбалансованість у діях.
Первинним внутрішнім фактором (першопричиною кризи) є погане керівництво. Команда, яка добре керує, реагує на несприятливі зовнішні обставини та може застосувати дії, які сприяють відродженню; погане керівництво зазнає краху. Виокремлюються такі недоліки керівництва, які зумовлюють кризовий тип менеджменту:
владний склад керівників;
недостатні знання керівництва;
незбалансована адміністративна команда;
команда, яка погано працює;
відсутність стратегічного підходу;
слабка дисципліна;
аморальність та недостатність ентузіазму тощо.
Погане керівництво посилює дію такого фактора кризи і банкрутства, як недостатній контроль. Даний фактор виявляє себе у трьох найважливіших царинах:
відсутність планування та необґрунтоване прийняття рішень;
недостатній фінансовий контроль;
недостатність маркетингових зусиль.
Типовою причиною краху підприємств є погане планування та прийняття рішень. Якщо керівники не планують роботу своєї компанії, то проблеми виникають „сьогодні на сьогодні". Неправильні рішення або їх відсутність свідчать про неможливість реагувати на зміну ділової кон'юнктури.
Доведено, що для ефективної роботи підприємства керівник повинен: оцінювати кон'юнктуру, в якій діє компанія, приділяючи першочергову увагу зовнішнім факторам; оцінювати наявність ресурсів; встановлювати цілі та визначати стратегію діяльності підприємства; розроблювати довгострокові та короткострокові програми дій для досягнення поставлених цілей. Незнання або неспроможність якісно та своєчасно виконувати ці функції підштовхують підприємство до неминучого краху.
Недостатній контроль обумовлює ситуацію, за якої підприємство не знає про свій стан, не має необхідної інформації, щоб визначити напрям та шлях руху. Типовими помилками у цій сфері визнаються: недостатній бюджетний контроль; невикористання планів руху готівки; неповна інформація про рентабельність виробництва та реалізацію окремих продуктів (робіт, послуг, напрямів діяльності); поганий контроль за кредиторами; надмірні витрати; недостатність маркетингових зусиль для розширення обсягів збуту.
Недостатній контроль зумовлює включення до процесу розвитку банкрутства третього фактора, який названо дисбалансом дій. Зовнішнім проявом дії цього фактора є:
1) недостатність власного капіталу у зв'язку з обмеженістю фінансових ресурсів засновників та (або) нездатністю до самофінансування;
2) надмірна залежність від кредитних ресурсів або перевищення кредиту як джерела капіталу та можливу втрату контролю над частиною бізнесу;
3) „глибока залученість", під якою розуміється висока питома вага умовно-постійних витрат насамперед на оплату позикового капіталу; за цих умов підприємства змушені значну частину валового доходу спрямовувати на фінансування позикового капіталу, в результаті чого підприємство стає вразливим через погіршення умов торгівлі (зниження обсягу товарообороту);
4) високий рівень витрат на одиницю обороту; якщо підприємство з високим рівнем витрат встановлює ціни, близькі до цін конкурентів, то норма отримуваного прибутку буде нижчою, з'явиться необхідність додаткових позик;
5) неефективна структура витрат (перевага умовно-постійних витрат) унаслідок високих відсотків, низької продуктивності праці або надмірної інвестиції в основні фонди (постійні активи), негативної дії ефекту операційного важеля при скороченні обсягів виробництва;
6) „перерозвиток бізнесу", тобто ситуація, за якої бізнес розширюється швидше, ніж його спроможність фінансувати себе; вартість залучення позик в умовах критичної структури капіталу критично зростає, що і може зумовити збитковість діяльності;
7) здійснення великих інвестиційних проектів, особливо тоді, коли у випадку невдачі ставиться під удар весь власний капітал підприємства;
8) отримання значних форс-мажорних збитків за результатами проведення окремих господарсько-фінансових операцій, які зумовлюють одночасну втрату великого обсягу власного капіталу, яка не може бути швидко відновлена.
Таким чином, якими б не були „наочні" причини та зовнішні передумови погіршення стану підприємства, першопричиною будь-якої кризи є діяльність або бездіяльність керівництва та менеджменту підприємства, неспроможність забезпечити належну якість управління в існуючих умовах господарювання.
Визначені таким чином внутрішні кризові фактори необхідно розглядати як концептуальні, що обумовлює доцільність їх подальшої класифікації.
1. Залежно від джерела формування грошового потоку прийнято виокремлювати кризові фактори, що пов'язані з:
- операційною діяльністю: неефективний маркетинг, неефективна структура поточних витрат (висока частка постійних витрат), низький рівень використання основних фондів, високий розмір страхових та сезонних запасів, недостатньо диверсифікований асортимент продукції, неефективний виробничий менеджмент;
- фінансовою діяльністю: неефективна фінансова стратегія, неефективна (з точки зору ліквідності) структура активів, надмірна частка позикового капіталу, висока частка короткострокових джерел залучення позикового капіталу, перевищення допустимих меж фінансових ризиків, неефективний фінансовий менеджмент тощо.
Запропонована класифікація враховує взаємозв'язок між розгортанням кризи та джерелами формування грошових потоків, що дає можливість визначити „зони уваги" - окремі напрями діяльності підприємства, неефективність проведення яких призводить до неплатоспроможності підприємства.
2. Залежно від виду ресурсів, що використовуються підприємством та обумовлюють результати його господарсько-фінансової діяльності, виокремлюються кризові фактори, що пов'язані зі станом:
- технічних ресурсів - незадовільний стан та якість використання основних фондів, матеріально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсів, велика матеріаломісткість виробництва, високий рівень матеріальних втрат;
- технологічних ресурсів - застаріла Технологія виробництва (операційної діяльності); трудових ресурсів - низька якість кадрів управлінського, виконавчого та технічного персоналу, дефіцит та висока плинність кадрів, втрата ключових працівників;
- інформаційних ресурсів - відсутність доступу до стратегічної та оперативної інформації, незадовільний стан системи інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень;
- організаційних ресурсів - незадовільний стан організаційної структури управління, стилю та засобів управління, неадекватний та несвоєчасний управлінський вплив на розвиток ситуації;
- фінансових ресурсів - недостатність власного капіталу та (або) його недостатня мобільність, неможливість отримання та (або) обслуговування позикового капіталу, збитковість діяльності;
- просторових ресурсів - неможливість територіальної диверсифікації діяльності, зміни району збуту продукції;
- товарних ресурсів - невідповідність товарних запасів попиту споживачів, неспроможність закупівлі товарів, що користуються попитом (організаційна та (або) фінансова неефективність каналів закупівлі товарів) тощо.
Такий підхід до аналізу факторів дає можливість визначити: неефективність залучення чи використання яких видів ресурсів зумовлюють кризу.
3. Залежно від функціонального спрямування менеджменту, якість якого зумовила появу кризових явищ у діяльності підприємства, доцільним є виділення кризових факторів, що обумовлені станом:
- загального менеджменту - невідповідність сучасним вимогам загальних принципів управління підприємством, відсутність стратегічного підходу, не використання сучасних методів аналізу, планування, прийняття рішень;
2) операційного (виробничого) менеджменту неоптимальність виробничої програми, збитковість випуску окремих видів продукції (товарів), високий рівень накладних (постійних) витрат, неефективна закупівельна діяльність та організація виробничого процесу;
3) фінансового менеджменту - неефективне управління формуванням та використанням окремих видів активів, неефективність формування власного та залучення позикового капіталу, високий рівень фінансового ризику тощо;
4) маркетингу - неефективність товарної, цінової, збутової та комунікаційної політики, незадовільне вивчення та прогнозування попиту;
5) інвестиційного менеджменту - неефективність відбору та реалізації окремих інвестиційних проектів, незбалансованість інвестиційних потреб та можливостей, збитковість та неліквідність інвестиційного портфеля підприємства в цілому тощо.
Предметом багатьох дискусій є співвідношення впливу внутрішніх та зовнішніх факторів, ступінь їх „відповідальності" за розгортання кризи на рівні підприємства.
Як свідчать результати багатьох досліджень, проведених у різних країнах, розгортання кризи є результатом спільної й водночас негативної дії обох видів факторів, частка впливу яких може бути різною. Як свідчать зарубіжні дослідження, у розвинених країнах зі стійкою економічною і політичною системою до банкрутства на третину призводять зовнішні фактори і дві третини - внутрішні.
Для України та країн СНД, що перебувають в умовах становлення ринку, економічної і політичної нестабільності, наведена вище кількісна оцінка різноманітних факторів-ініціаторів кризи не є адекватною. У перебігу соціологічних досліджень зовнішні фактори традиційно визнаються респондентами і є більш вагомими, якщо не переважними. Понад 80 % реципієнтів визнають головною причиною кризового стану та (або) банкрутства саме дію зовнішніх факторів, а не власну неспроможність до ефективного ведення бізнесу, що віддзеркалює їх підприємницький менталітет та стан менеджменту на українських підприємствах.
Як свідчать дані Міжнародного центру перспективних досліджень, серед внутрішніх факторів, які обмежують збільшення виробництва в Україні, на думку опитаних керівників підприємств, основне місце посідають:
брак обігових коштів;
недостатні обсяги реалізації;
відстала технологія;
нестача кваліфікованих працівників і виробничих потужностей.
Однак поряд із комплексом об'єктивних причин у неплатоспроможності й кризовому стані багатьох вітчизняних підприємств винна недостатня компетентність вищого керівництва самих підприємств. Так, чверть опитаних керівників підприємств не знає, яких заходів треба вживати для подолання кризового стану, а майже 4% опитаних не збираються вдаватися до них.
Взаємодія між виникненням кризових явищ та етапами життєвого циклу підприємства
Значущість впливу окремих внутрішніх та зовнішніх факторів у часі не є константою, вона суттєво змінюється залежно від стадії життєвого циклу, на якій знаходиться певне підприємство.
У сучасній економічній літературі прийнято використовувати різні підходи до періодизації життєвого циклу підприємства (традиційний - дитинство, юність, зрілість, старість) та життєвого циклу конкурентної переваги (зародження, прискорення зростання, уповільнення зростання, зрілість, спад (втрата) конкурентного статусу).
Кожному з етапів відповідають певні особливості стану соціально-економічної системи підприємства, а отже, і індивідуальна типова система внутрішніх та зовнішніх факторів, кожен з яких має різну дестабілізуючу силу.
Кризові точки – визначені в організації слабкі місця, на які ще й негативно впливають фактори зовнішнього середовища. Для забезпечення своєчасної реакції для них встановлюються відповідні нормативні параметри, що постійно відстежуються.
Кризові явища в діяльності підприємства є моментом різкого загострення суперечностей, які зароджуються у процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної системи між собою та із зовнішнім середовищем. Такі суперечності виникають між:
1) кількісними та якісними характеристиками продукції (товарів, послуг) та відповідними характеристиками ринкового попиту;
2) можливою та необхідною потужністю підприємства;
3) необхідним обсягом ресурсів, що споживає підприєство, та можливістю їх залучення, цінами пропозиції та попиту на них;
4) ринковою вартістю продукції та обсягом витрат, які з'являються у процесі виробництва й мають бути компенсовані за рахунок отриманого доходу;
5) між фактичним та плановим розподілом прибутку підприємства на виробничий та соціальний розвиток.
Накопичення суперечностей призводить до порушення рівноваги економічної системи, поступово втрачається життєздатність підприємства, виникає дефіцит ресурсів або можливостей підприємства для подальшого розвитку. Створюється кризова ситуація.
Кризова ситуація – це не тільки збіг несприятливих факторів, а й загальна тенденція, притаманна суб’єктам, що функціонують у ринковій економіці.
Кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства, причому кожна наступна фаза стає можливою тільки в результаті подолання кризових явищ. У протилежному разі традиційна послідовність фаз розвитку може бути порушена достроковим спадом, закриттям підприємства або його переходом до нового власника. Взаємозв'язок розвитку життєвого циклу підприємства з причинами появи кризових ситуацій ілюструє рис. 3.1.
Можливість кризового стану підприємства (або підвищення вірогідності) виникає в перехідні періоди його розвитку - між етапами циклу. Так, кризи можливі в періоди переходу стану підприємства:
1) з області зародження і накопичення потенціалу в область зростаючого розвитку;
2) з області зростаючого розвитку в область стабілізації;
3) з області стабілізації в область циклічної кризи;
4) з області циклічної кризи в область посткризового стану.
Виникнення кризових явищ на будь – якій стадії життєвого циклу підприємства може призвести як до позитивних наслідків і як результат до зростання, так і до негативних (руйнування, знищення системи).
Фактори кризи діють не ізольовано, а системно, що посилює негативні наслідки дії окремо взятого фактора. Як свідчать дослідження більшості фахівців з корпоративного банкрутства, поглиблення кризи до стадії юридичного банкрутства не є результатом дії одного із зазначених вище факторів.
1 – поріг нечутливості (виникнення);
2 – становлення (впровадження);
3 – розвиток (зростання);
4 – зрілість;
5 – насичення;
6 – спад;
7 – крах (банкрутство);
8 – ліквідація;
– кризові явища;
розвиток підприємства під впливом кризових явищ (реструктуризація, реорганізація) занепад підприємства під впливом кризових явищ (банкрутство, ліквідація)
Рисунок 3.1 - Взаємодія між виникненням кризових явищ та етапами життєвого циклу підприємства
За наявності достатнього рівня надійності усього економічного механізму підприємство протистоїть поглибленню кризи. Однак комбінація причин, взаємно посилюючи їхній вплив на ситуацію, а також ефект „доміно", що виникає, підривають життєздатність підприємства і призводять до катастрофічних наслідків. Дія кожного кризового фактора обумовлює певні причинно-наслідкові зв'язки, вивчення та формалізація яких може стати підґрунтям моделювання процесу розгортання кризи. Розуміння цього дозволяє дослідникам виокремити типові стани підприємства, що прямують до банкрутства.
Таким чином, існує типовий перелік факторів, які підвищують імовірність виникнення та розвитку кризових явищ. Ці фактори слід назвати факторами потенційної загрози, або факторами-провокаторами. Набір факторів, що зумовили виникнення кризових явищ та банкрутство окремого підприємства, завжди індивідуальний, він залежить від внутрішніх можливостей підприємства протидіяти факторам потенційної загрози. Система кризових факторів не є постійною, вона змінюється у часі залежно від етапу життєвого циклу підприємства та стадії циклу конкурентної переваги. Фактори кризи, як правило, діють у комплексі, що посилює їх негативний вплив на підприємство. Жоден із факторів розвитку кризи, а також їхній сумісний вплив не мають фатального характеру, його прояву можна та потрібно протидіяти. Засобом такої протидії є спеціальним чином організоване антикризове управління.
У розумінні кризових явищ велике значення мають не тільки причини, але й можливі наслідки, до яких вони призводять (рис. 3.2).
Наслідки кризових явищ можуть призвести до різких змін чи м'якого тривалого і послідовного виходу. Післякризові зміни в розвитку організації бувають довгостроковими і короткостроковими, якісними і кількісними, оборотними і необоротними, можуть викликати оновлення організації або її руйнування, оздоровлення або виникнення нової кризи. Причому усі зазначені вище наслідки кризових явищ на підприємстві можуть мати як позитивний, так і негативний характер (рис.3.3).
Вихід із кризи не завжди пов'язаний з позитивними наслідками. Кризи можуть виникати як ланцюгова реакція, тоді лавиноподібне наростання кризових причин призводить до такого стану, коли підприємство власними зусиллями не спроможне подолати кризу. Основною причиною цього є низька адаптація підприємства до змін, яку визначає людина, її інтелектуальні, професійні та інші характеристики.
Рисунок 3.3 - Типологія наслідків кризових явищ
Доволі поширені випадки, коли вплив факторів, які спричинили кризу, припинився, а кризові явища не зникають. Це можна пояснити тим, що виникає замкнене коло між причинами та наслідками кризових явищ, де наслідки породжують нові причини. Тому для ефективного розвитку підприємства, недопущення виникнення кризових ситуацій, своєчасної ідентифікації симптомів кризи необхідно впроваджувати на підприємстві систему антикризового управління.
