Стимул — зовнішнє збудження з певною метою. Тому можна вважати, що стимулювання здійснюється з метою мотивації потрібної поведінки працівників. Мотив — це внутрішня спонукальна сила, прагнення. Поряд із матеріальним заохоченням широко застосовуються різні форми соціально-психологічного (неекономічного) стимулювання, яке в нас традиційно називають моральним. З підвищенням освітньо-кваліфікаційного рівня працівників та якості їх життя роль соціально-психологічних чинників мотивації зростає. Проте ця форма заохочення за будь-яких умов не знижує ефективності й універсальності дії матеріальних важелів стимулювання, тому останнім приділяється основна увага в системі управління. Матеріальне стимулювання потребує належних коштів, які формуються з певних джерел. Для підприємства таким загальним джерелом є дохід від його операційної (основної), інвестиційної та фінансової діяльності.
Коротко розглянуті питання щодо форм і джерел матеріального стимулювання узагальнено. Вони стосуються як підприємства в цілому, так і окремих його підрозділів незалежно від того є останні центрами витрат чи прибутку. Щоправда у підрозділах, у яких формується прибуток, механізм стимулювання в межах підприємства, як правило, більш автономний і дієвий, що і спонукає до їх предметної структуризації і за відповідних умов перетворення центрів витрат у центри прибутку. Оплата праці, як відомо, виконує дві основні функції: відтворювальну і стимулювальну. Тобто вона повинна забезпечити відтворення здатності до праці та якість життя на нормальному рівні й водночас спонукати працівника до оптимальних дій у межах своєї компетенції. Ці функції тісно поєднані й реалізуються одночасно. Проте, природно, з позиції роботодавця (підприємства) стимулювальна функція сприймається як основна, оскільки вона безпосередньо сприяє досягненню його мети. Найбільш поширеними, досить ефективними і легко впроваджуваними є системи оплати праці, у яких прості форми почасової та відрядної зарплати доповнюються преміюванням. Показники й умови преміювання вибираються такими, щоб нейтралізувати певною мірою недоліки простих форм оплати праці й підвищити їх стимулювальну роль у певному напрямку. Показники преміювання визначають величину премії за певною шкалою, а умови є достатньою підставою для її виплати.