Планування діяльності підприємства і його підрозділів ґрунтується на системі техніко-економічних норм і нормативів використання всіх матеріально-технічних, трудових і грошових ресурсів. Порядок і методи розроблення планів підрозділів підприємства передбачають створення системи техніко-економічних норм і нормативів, які виступають основою нормативної бази планування.
У практиці планової роботи терміни «норма» і «норматив» чітко не розмежовуються, але при цьому ототожнювати ці поняття неправомірно.
Норма - це максимально припустимий абсолютний розмір витрат сировини, матеріалів, а також витрат живої праці на виготовлення одиниці продукції.
Наприклад, норма витрат матеріалів на виготовлення продукції, норма ремонту, норма витрат робочого часу на виготовлення продукції тощо.
Норматив характеризує ступінь використання знарядь і пред-метів праці, витрат живої праці; до нормативів можна віднести коефіцієнт використання металу, відсоток чаду металу і т.п.
Наприклад, норматив величини партій, норматив періодичності поставок, норматив тривалості робочої зміни, норматив перерви на обід та відпустку тощо.
Уся сукупність норм і нормативів підприємства створює його нормативну базу. Із прискоренням науково-технічного прогресу ускладнюється нормування й одночасно зростає його роль в обгрунтованості та збалансованості планів. Це пов'язано із зростаючою динамічністю виробництва під впливом науково-технічного прогресу, що проявляється у швидкій зміні виготовлюваної продукції, прискоренні поновлення засобів виробництва, появі нових матеріалів і технологічних процесів. Підвищення динамічності виробництва відповідно впливає на динамічність усієї нормативної інформації, ускладнює її організацію.
Система техніко-економічних норм і нормативів є основою для розроблення й організації усієї виробничо-господарської діяльності підприємства і повинна цілком охоплювати виробничий процес щодо всіх його елементів.
Ця система включає такі основні групи норм:
норми праці;
- норми використання знарядь праці;
норми використання матеріально-енергетичних ресурсів;
норми організації виробничого процесу в цілому;
норми якості готових виробів.
Метою створення системи техніко-економічних норм і нормативів є посилення наукової обґрунтованості, пропорційності й збалансованості планів, виявлення і використання резервів виробництва, підвищення його ефективності.
Система техніко-економічних норм і нормативів повинна створюватися й функціонувати на основі дотримання таких принципів:
забезпечення методичної єдності формування за рівнем планування норм і нормативів, що використовуються при розробленні планів;
систематичне відновлення й забезпечення високого ступеня прогресивності існуючих норм і нормативів на основі максимального відображення в них досягнень науково-технологічного прогресу;
- комплексного формування нормативної бази всіх розділів планів підрозділів та підприємства;
забезпечення порівнянності та взаємозв'язку норм і нормативів, що формувалися на різних рівнях планування й у різних підрозділах підприємства;
застосування автоматизованої системи збору, нагромадження, розроблення й оновлення норм і нормативів.
Розроблення техніко-економічних норм і нормативів складається, як правило, за таких етапів:
аналізу рівня норм і їх виконання в попередньому плановому періоді;
проектування організаційно-технічних удосконалень, що дають економію ресурсів;
установлення прогресивних норм, обговорення працівниками підприємства проектованих нормативів;
установлення термінів здійснення заходів щодо удосконалювання техніки й організації виробництва;
визначення на новій технічній базі термінів упровадження нових норм;
доведення норм до робітників;
- перевірка норм у ході виробництва;
- контроль за дотриманням норм.
У плановій діяльності підрозділів і підприємств знаходять широке застосування різні норми і нормативи. Вони дозволяють точніше встановлювати оптимальні значення обмежених ресурсів, науково обґрунтовані й ефективні співвідношення між окремими видами ресурсів, основними елементами процесу праці і всіх ланок виробничо-господарської системи підприємства.
Система техніко-економічних норм і нормативів - це складна система, яка може охоплювати десятки, сотні норм і нормативів. Норми і нормативи класифікують за різними ознаками.
За сферою поширення виділяють міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі, регіональні, місцеві.
За виконуваними функціями норми і нормативи поділяються на економічні, технічні, організаційні, соціальні, екологічні, фінансові.
За ступенем агрегування об'єктів нормування норми поділяють на норми і нормативи на операцію (поопераційні) деталь (подетальні), вузол або комплект (складальну одиницю), готовий виріб. Такий поділ необхідний для планування на різних рівнях у підрозділах і на підприємстві.
За терміном дії норми і нормативи поділяють на постійні та змінні.
Постійні норми і нормативи - залишаються незмінними впродовж тривалого періоду (кількох років), до них належать передусім норми і нормативи, що встановлюються державою. Наприклад, це ставки оподаткування, обов'язкових відрахувань, норми амортизації тощо.
Змінні норми і нормативи - це ті, які коригуються підприємством або замінюються новими при зміні умов зовнішнього і внутрішнього середовища унаслідок удосконалення техніки, технологій, організації виробництва та праці.
Залежно від номенклатури виробів розрізняють індивідуальні і групові норми.
Індивідуальні норми встановлюються на конкретну одиницю виробів, що випускаються на підприємстві, вони враховують особливості виробництва і конструкції виробу.
Групові норми встановлюються за укрупненою номенклатурою спожитих матеріальних ресурсів, ці норми визначаються на групу однорідних видів виробів або робіт, виконуваних на різних підприємствах або на різному устаткуванні.
Такі норми розробляються на галузевому рівні. Наприклад, до них належать: витрати матеріалів на 1 т сталі на підприємствах чорної металургії або витрата палива на 100 кВт*ч енергії по районних паливних електростанціях. Групові норми можуть визначатися на умовний вид продукції у більш збільшеному вигляді. Наприклад, у важкому машинобудуванні застосовуються норми витрат праці на 1 т продукції, що випускається.
Основою для організації і планування роботи підприємства повинні бути індивідуальні норми, обумовлені обліком умов виробництва і передового досвіду даної галузі. Групові норми застосовуються тільки для спрощення розрахункової роботи як середньозважені показники на основі індивідуальних норм, розрахованих на даний період з обліком номенклатури виробів. Вони також можуть застосовуватися при збільшеному аналізі використання матеріальних ресурсів.
Систему техніко-економічних норм доповнюють внутрішні нормативи, що встановлюються залежно від призначення і характеру використання норм. У роботі підприємств за часом дії розрізняються такі види нормативів: оперативні, середньорічні та перспективні.
Оперативні нормативи є основою оперативної роботи підрозділів та підприємства у даний період часу. На основі цих нормативів підрозділам підприємства відпускаються матеріали на місяць, декаду і зміну, затверджуються розцінки по заробітній платі, будуються поточні графіки виробництва, оцінюються результати праці робітників.
Нормативи повинні бути технічно обґрунтованими, прогресивними, відбивати передовий досвід.
Середньорічні нормативи є базою для розрахунку річних планів підприємства, на їх основі розробляються плани з норм праці і заробітної плати, використання виробничих потужностей підприємства і його підрозділів, матеріально-технічного постачання та ін.
Вони повинні враховувати ефективність плану організаційно-технічних заходів, передовий виробничий досвід і його поширення на підприємстві, служити для працівників стимулом у підвищенні продуктивності праці, повному використанні устаткування і виробничих площ і у більш ефективному використанні матеріальних ресурсів.
Перспективні нормативи визначають найбільш ефективне в даних умовах використання ресурсів підприємства на майбутні планові періоди, подальші перспективи в роботі і визначають наявні на підприємстві резерви.
Ці нормативи застосовуються при розробленні планів на три – п’ять років і більш тривалий терміни. Більшість підприємств обмежується визначенням тільки показників виробничої потужності через те, що розроблення перспективних норм використання всіх ресурсів виробництва вимагає значних витрат праці. Але відмова від перспективних норм може привести до помилок і прорахунків при обґрунтуванні стратегічних планів підприємства.
Застосовувані норми й нормативи мають бути прогресивними, відповідати сучасному рівню техніки, технології, організації виробництва та праці. Обґрунтованість норм залежить від методів їх розроблення та своєчасної зміни згідно зі зміною умов діяльності. Конкретна методика обчислення норм і нормативів залежить від виду нормованих ресурсів. Але, незважаючи на специфіку нормування окремих видів ресурсів, можна виокремити три основні методи розроблення норм і нормативів: розрахунково-аналітичний, дослідно-аналітичний і дослідно-статистичний.
Розрахунково-аналітичний метод полягає в тому, що норми і нормативи встановлюються на основі аналізу можливостей найкращого використання ресурсів з одночасними інженерними обчисленнями на підставі технічної документації. Цей метод найбільш обґрунтований, але досить трудомісткий і потребує кваліфікованих нормувальників, тому не може застосовуватись усіма підприємствами самостійно. Розширенню сфери його застосування, особливо в серійному та одиничному виробництві, сприяє централізоване розроблення нормативів на типові елементи робіт, які виконуються на різних підприємствах однієї чи ряду галузей промисловості. Збірники таких галузевих і міжгалузевих нормативів повинні розроблятися відповідними дослідними центрами (організаціями), що істотно полегшує підприємствам установлювати розрахунково-аналітичні норми в конкретних умовах виробництва.
Дослідно-аналітичний метод передбачає встановлення норм і нормативів на основі вивчення дослідного виконання нормованого процесу у виробничих або лабораторних умовах. Наприклад, визначення норм затрат енергії чи допоміжних матеріалів на одиницю часу роботи машини відповідними замірами їх витрачання при встановлених режимах навантаження, установлення норм часу шляхом хронометражних спостережень тощо. Цей метод вважається науково обґрунтованим і доповнює розрахунково-аналітичний метод.
Згідно з дослідно-статистичним методом норми і нормативи встановлюються на підставі досвіду виконання аналогічних робіт у попередніх періодах (статистично опрацьовані дані звітів). Недолік цього методу полягає в тому, що він орієнтується на минулий, іноді застарілий досвід і не враховує прогресивних змін у техніці та організації виробництва. Цей метод придатний для орієнтовних, прогнозних обчислень, коли неможливо або недоцільно встановлювати норми іншими способами.
Нормативна база підприємства — це складна система, що охоплює десятки, а іноді й сотні тисяч норм і нормативів. Цією системою слід ефективно управляти. Непростим завданням тут є оформлення, зберігання, пошук і оновлення норм і нормативів. Усе це здійснюється на основі єдиної автоматизованої системи управління. Коригування й заміна норм і нормативів виконуються систематично, у міру змін умов, що впливають на їх величини. Загальна принципова схема використання і зміни норм показана на рис. 7.3.
Поточні специфіковані (первинні) норми і нормативи обчислюються і коригуються відповідними функціональними службами (відділами) підприємства. Але запис норм і нормативів на певних носіях інформації, їх систематизація, зберігання, внесення змін, обчислення зведених норм централізовані у межах усього підприємства. На середніх і великих підприємствах ця робота доручається спеціальному органу — бюро нормативного господарства (БНГ). Цей орган може здійснювати також методичне управління розробленням окремих груп норм.
Рисунок 7.3 - Схема використання і зміни норм у процесі розроблення та реалізації планів на підприємстві
