загрузка...
 
2.8 Поділ права на галузі й інститути
Повернутись до змісту

2.8 Поділ права на галузі й інститути

Питання про критерії поділу права на галузі й інститути постійно перебуває в центрі уваги вчених-юристів і є предметом обговорення ряду наукових дискусій.

У ході першої дискусії (1938-1941) була відзначена важливість ви­ділення об'єктивного критерію розподілу права на галузі й інститу­ти, яким є предмет правового регулювання, тобто певна сукупність однорідних суспільних відносин. Предмет правового регулювання — це та сфера, на яку поширюється право. Це — матеріальний критерій розподілу права на структурні елементи.

Однак класифікація галузей права тільки за предметом регулюван­ня зводить дискусію про систему права лише до питання про систему суспільних відносин. Тому в ході другої дискусії (1955-1958) було ви­знано необхідним, крім основного критерію (предмета правового ре­гулювання), виділити додатковий юридичний критерій — метод пра­вового регулювання, під яким розуміється сукупність прийомів, спо­собів і засобів впливу права на суспільні відносини. Специфіка суспільних відносин, регульованих нормами однієї галузі права, обу­мовлює необхідність використання при цьому певного методу, що у кожній окремій галузі буде специфічним.

Метод правового регулювання — це система юридичних засобів і прийомів, за допомогою яких держава впливає на поведінку людей. Якщо предмет правового регулювання відповідає на запитання, що регулює право, то метод — на запитання, як воно регулює. Метод по­єднує об'єктивні й суб'єктивні моменти і має щодо предмета до­датковий характер.

Основними методами правового регулювання є імперативний (на­казовий, авторитарний, централізований) і автономний (диспозитив­ний, децентралізований, ґрунтується на добровільності, юридичній рівності й вільному волевиявленні). Вони мають універсальний ха­рактер.

До неосновних методів відносять заохочувальні, рекомендаційні, переконання і примусу, методи дозволу, зобов'язання і заборони. Усі зазначені методи при усій своїй розмаїтості і відносній самостійності взаємозалежні і, як правило, використовуються у поєднанні один з одним, їхнє застосування залежить від змісту відносин, розсуду зако­нодавця, правозастосовчої практики, рівня правової культури насе­лення.

В адміністративному і конституційному праві діє метод суборди­нації і владного наказу, що дозволяє ефективно регулювати управ­лінську, службову, оперативну й іншу діяльність державних органів і посадових осіб. Виконавська дисципліна, підпорядкованість одних суб'єктів іншим, обов'язковість рішень і розпоряджень вищестоящих ланок держапарату для нижчестоящих — основні риси зазначеного методу.

Методи заохочення притаманні в основному трудовому праву, де діють різного роду преміальні системи, спрямовані на стимулювання моральної і матеріальної зацікавленості в зростанні продуктивності праці, підвищенні працівниками своєї кваліфікації, здобутті нових професій тощо. Норми, що встановлюють порядок нагородження громадян орденами і медалями, присвоєння почесних звань, також вважаються за­точувальними, але вони належать до адміністративного права.

Метод автономії і рівності сторін типовий для процесуальних галузей права, де позивач і відповідач, інші учасники судового процесу перебувають в однаковому процесуальному становищі. Рівністю суб’єктів відрізняються також цивільні відносини.

У сільськогосподарському праві застосовується метод рекомендацій, обумовлений тим, що фермерські господарства в умовах ринкової економіки — недержавні організації і стосовно них імперативні засоби впливу не прийнятні.

Співвідношення предмета і методу правового регулювання полягає у наступному. Предмет є головним матеріальним критерієм розме­жування норм права за галузями, оскільки він має об'єктивний зміст. Метод є додатковим, юридичним критерієм, бо він похідний від предмета, самостійного значення він не має. Однак у сполученні з предметом він сприяє точнішій градації права на галузі й інститути. Адже наявність різних видів суспільних відносин ще не створює саму по собі систему права, не породжує його галузей. Саме предмет на­самперед диктує необхідність виділення тієї чи іншої галузі, а коли галузь виділяється, з'являється відповідний метод регулювання, що значною мірою залежить від волі законодавця.



загрузка...