загрузка...
 
Розділ 6 Особливості клініки, діагностики та інтенсивної терапії травматичного шоку
Повернутись до змісту

Розділ 6 Особливості клініки, діагностики та інтенсивної терапії травматичного шоку

Травма – дія зовнішніх агентів (механічних, фізичних, психічних), які викликають анатомічні, структурні, функціональні порушення в органах і тканинах і супроводжуються місцевою або загальною реакцією організму.

Ізольована травма – травматичне пошкодження у будь-якій анатомо-функціональній ділянці.

Множинна травма – декілька пошкоджень у межах однієї анатомо-функціональної ділянки.

Поєднана травма – декілька пошкоджень у межах різних анатомо-функціональних ділянок.

Згідно із класифікацією усі поєднані ушкодження розподіляють на три групи:

1) поєднанні ушкодження двох типів;

2) поєднанні ушкодження трьох типів;

3) поєднанні ушкодження чотирьох типів;

До поєднаних ушкоджень двох типів належать:

Череп, головний мозок – грудна клітка, органи плевральної порожнини.

Череп, головний мозок – черевна порожнина, органи черевної порожнини.

Череп, головний мозок – множинні пошкодження опорно-рухового апарату.

Грудна клітка, органи плевральної порожнини – черевна порожнина, органи черевної порожнини.

Грудна клітка – множинні пошкодження опорно-рухового апарату.

Черевна порожнина, органи черевної порожнини – множинні пошкодження опорно-рухового апарату.

Поєднані ушкодження трьох типів:

Череп, головний мозок – грудна клітка, органи плевральної порожнини.

Череп, головний мозок – грудна клітка, органи плевральної порожнини – пошкодження опорно-рухового апарату.

Череп, головний мозок – черевна порожнина, органи черевної порожнини – пошкодження опорно-рухового апарату.

Грудна клітка, органи плевральної порожнини – черевна порожнина, органи черевної порожнини – пошкодження опорно-рухового апарату.

Поєднані ушкодження чотирьох типів:

Череп, головний мозок – грудна клітка, органи плевральної порожнини – черевна порожнина, органи черевної порожнини – пошкодження опорно-рухового апарату.

Комбінована травма – пошкодження, що виникають у результаті одночасного або послідовного впливу на організм декількох травмуючих факторів (механічного, термічного, хімічного, радіаційного).

Політравма – тяжкі множинні і поєднані ушкодження при яких виникає травматична хвороба, які потребують надання медичної допомоги за життєвими показаннями.

Обов’язковою умовою для застосування терміна «політравма» є наявність травматичного шоку, а одне з ушкоджень або їх поєднання являють загрозу для життя та здоров’я постраждалого.

Для політравми характерно: синдром взаємного обтяження, атипова симптоматика ушкоджень, складність діагностики, необхідність постійної оцінки тяжкості стану постраждалого, термінова потреба в адекватних лікувальних заходах, розвиток травматичної хвороби, велика кількість ускладнень і висока летальність.

Травматична хвороба – фазний патологічний процес, що поступово розвивається при тяжких ушкодженнях, в основі яких лежать порушення гомеостазу, загальних та місцевих адаптаційних процесів, а клінічні прояви залежать від характеру, кількості та локалізації пошкоджень.

Дерябін І.І. та Насонкіна О.С. (1988 р.) виділяють такі стадії травматичної хвороби:

• шокова стадія – до 24 годин;

• стадія нестійкої адаптації – до 7-8 діб;

• стадія стійкої адаптації – від 8 діб до декількох тижнів;

• стадія реабілітації або відновлення функції організму, що може тривати досить довгий термін.

Травматичний шок – синдром, що виникає при тяжких травмах і характеризується критичним зниженням кровотоку в тканинах (гіпоперфузією) та супроводжується клінічно вираженими порушеннями кровообігу та дихання. Травматичний шок являє собою ускладнення травми, вага якої перевищує захисні можливості організму.

Незважаючи на виняткову важливість у патогенезі травматичного шоку крововтрати, все ж таки не слід ототожнювати травматичний і геморагічний шок. Травматичний шок завжди більш важкий у порівнянні з «чистою» крововтратою в еквівалентному обсязі.

Головними превалюючими етіологічними та патогенетичними чинниками, що відрізняють травматичний шок від чисто геморагічного, є:

•             сильний біль та інші види аферентної імпульсації з місця травми;

•             токсемія, інтоксикація за рахунок всмоктування продуктів розпаду ішемізованих і розчавлених тканин;

•             жирова емболія;

•             травматичне ушкодження життєво важливих органів із розладом їхніх функцій.

Найчастіше до розвитку травматичного шоку призводять проникаючі поранення грудної клітки та черевної порожнини, переломи кісток таза та хребта, відриви та травматичні ампутації кінцівок (див. додатки – таблицю В.7).

Імовірність розвитку травматичного шоку залежить від:

•             тяжкості травми, сили і тривалості больового подразнення;

•             ділянки поранення (шокогенні зони);

•             обтяжуючої дії комбінованих ушкоджень (напр., проникаюче поранення + інтоксикація).

• тривалості догоспітального періоду;

•             повторної травматизації при транспортуванні;

•             впливу другорядних чинників (вік, зневоднення, охолодження, виснаження, перенесені або наявні захворювання);

Критерії діагностики:

перелік компонентів обстеження включає:

1 Огляд постраждалого з травматичним шоком. Для своєчасного виявлення життєнебезпечних порушень та стабілізації вітальних функцій алгоритм надання невідкладної медичної допомоги травмованим розпочинають з первинного огляду за схемою АВСС” (англ.), де:

А (airways) – прохідність дихальних шляхів;

B (breathing) – дихання;

С (cіrculation) – кровообіг;

С” (cervical spine) – спостереження за шийним відділом хребта та накладання шийного коміра.

Надання невідкладної медичної допомоги має здійснюватися паралельно.

2 Вимірювання артеріального тиску, частоти дихання, частоти серцевих скорочень, визначення індексу Альговера або оцінювання величини крововтрати емпірично.

Треба пам’ятати, що гіпотензія у потерпілих з травматичними пошкодженнями може бути зумовлена не тільки крововтратою, а й розвиватися в результаті ушкоджень шийного та грудного відділів хребта та при черепно-мозковій травмі.

3 Огляд зовнішніх пошкоджень (кваліметрія травм).

4 Рентгенографія, томографія опорно-рухового апарату.

5 Ультразвукове дослідження ОГК, ОЧП.

6 Клінічний аналіз крові, сечі.

7 Визначення гематокриту.

8 Поширені біохімічні дослідження крові (коагулограма, протеїнограма, альфа-амілаза, осмолярність та ін.)

9 Дослідження газів крові та кислотно-лужного стану крові.

10 Консультації хірурга, травматолога, нейрохірурга.

Вторинний огляд травмованого виконують за схемою “ABCDE”, тобто “з усіх боків, з голови до п’ят”, де D (disability or neurologist status) – визначення змін в неврологічному статусі внаслідок травми, а E (exposure (undress) with temperature control – огляд роздягнутого постраждалого.

Для ідентифікації травми, об’єктивізації тяжкості стану, оцінки сумарного ризику для травмованого використовують індекси та шкали, що базуються на анатомічних, функціональних ознаках або на їх поєднанні. Найбільш відомі це AIS – Abbreviated Injury Scale; CRIS – Comprehensive Research Injury Scale; ISS – Injury Severity Score; AI – Anatomical index; PTS – Polytrauma schlussels TSTriage Score; TI – Trauma Index; шкала CRAMS; TS – Trauma Score; RTS – Revized Trauma Score; індекс CHOP; ATI – Acute Trauma Index; АРАСНЕ – Acute Physiology and Chronic Health Evaluation; шкала Глазго (Glasgow Coma Scale) (див. додатки В.2–В.6).



загрузка...