загрузка...
 
2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ; Освіта; Розміщення продуктивних сил України - Дорогунцов С.І.
Повернутись до змісту

2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ

Соціальна сфера складається з двох комплексів: соціально-культурного і матеріально-побутового. Соціально-культурний комплекс включає галузі, пов’язані з відтворенням головної продуктивної сили суспільства, відновленням її працездатності і зміцненням здоров’я, з формуванням людського капіталу. Для цього комплексу характерним є переважання безплатних послуг та їх загальнодоступність. Галузі цього комплексу є важливим фактором підвищення продуктивності праці в усіх сферах господарського і культурного життя.

Освіта

Освіта. Забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили.

Першою освітянською ланкою є дошкільні заклади. Наприкінці 1997 р. в Україні налічувалось понад 18 тис. постійних дошкільних закладів, у яких перебувало близько 1,2 млн. дітей, що становило 33% загальної чисельності дітей. Значна частина дітей дошкільного віку не відвідує ці заклади. Вищий рівень забезпеченості дітей дошкільними закладами спостерігається у південних та східних областях України, нижчий — у західних регіонах.

Співвідношення рівнів охоплення дітей дошкільного віку суспільним вихованням, наприклад між такими областями, як Волинська, Рівненська, Чернігівська, з одного боку, і Автономна Республіка Крим та Дніпропетровська область — з іншого, становить 1:3. Зберігаються розбіжності і в розрізі груп населення з різними прибутками. Так, за даними соціологічних досліджень, рівень охоплення дітей цими закладами у більш забезпечених сім’ях у 1,5—3 рази вищий, ніж у менш забезпечених.

Різке скорочення темпів спорудження дошкільних закладів в окремих сільських районах стало головною причиною того, що тут ще не повною мірою задовольняються потреби населення в послугах дошкільного виховання. Це негативно впливає на закріплення кадрів на селі, на продуктивність праці сільськогосподарських працівників. Тому подальше розширення мережі дитячих садків у сільській місцевості, створення необхідних умов для дошкільників у кожному населеному пункті не втрачає свого соціально-економічного значення. Досвід роботи Хмельницької, Дніпропетровської та ряду інших областей показав, що відкриття в невеликих населених пунктах дитячих дошкільних закладів як самостійного об’єкта чи в комплексі зі школою дає позитивні результати. Збільшення показника охоплення дітей постійними дитячими садками і яслами продовжує залишатися актуальною проблемою, особливо в західних регіонах. Зокрема, у Львівській, Івано-Франківській областях лише 16% дітей охоплено постійними дошкільними закладами освіти. Це найнижчий показник по Україні, майже втричі нижчий, ніж у Черкаській області.

Основним видом навчально-виховних закладів в Україні є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший — початкова, другий — основна, третій — старша школа, які відповідно забезпечують початкову, неповну середню і повну загальну середню освіту. У 1998 р. їх налічувалось 21246*1. Для розвитку природної обдарованості дітей створюються спеціалізовані школи і профільні класи.

*1: {Державні навчальні заклади (без спеціальних шкіл). Для дітей з вадами розумового або фізичного розвитку функціонувало 389 навчальних закладів. Крім державних, працювало 187 приватних навчальних закладів.}

Формування шкільної мережі в Україні відповідає основним принципам системи народної освіти, сформульованим у Законі України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» та інших законодавчих документах.

На початок 1999/2000 навчального року в Україні функціонувало 21,9 тис. шкіл, у яких навчалося понад 7 млн учнів. Більше половини учнів денних шкіл (55,2%) навчається українською мовою, решта — вивчає українську мову як предмет. 44,5% учнів денних шкіл навчаються російською мовою, є також школи чи класи з молдавською, угорською, румунською, польською, словацькою, англійською, болгарською та кримсько-татарською мовами навчання*2.

*2: {Без учнів спеціальних та приватних закладів.}

Останнім часом активно розвиваються нові види навчальних закладів — гімназії, ліцеї та колегіуми, де поряд із загальноосвітніми поглиблено вивчаються технічні та гуманітарні предмети. У 1998 р. в Україні функціонувало 224 гімназії, 206 ліцеїв, у тому числі 20 колегіумів, де навчалось понад 200 тис. учнів.

Серед денних загальноосвітніх шкіл майже половину (48%) становлять середні, третину (33%) — неповні середні, 14% — початкові і 2% — школи для дітей з вадами розумового і фізичного розвитку та загальноосвітні школи соціальної реабілітації. В одну зміну працюють лише 80% шкіл; значна частина учнів відвідує заняття у другу зміну. У 1998 р. таких учнів налічувалось понад 653 тис., що становило 9,7% до їх загальної кількості. Найбільше відвідувань школи у другу зміну в Автономній Республіці Крим, Луганській, Донецькій, Запорізькій, Харківській, Рівненській областях, найменше — у Черкаській, Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській та Івано-Франківській областях.

У 1998 р. в Україні працювало 246 вечірніх (змінних) шкіл, у яких навчалося майже 140 тис. учнів.

Розгалуженою є мережа дитячих музичних шкіл, а також мистецьких, художніх та хореографічних шкіл, у яких навчається більш як 300 тис. учнів. У освітянських закладах України працює понад 500 тис. учителів (включаючи керівників шкіл). З них вищу освіту мають 83%, незакінчену вищу — 3%, середню педагогічну — 13%.

Після переходу до загальної середньої освіти в Україні скоротилася мережа малокомплектних початкових і неповних середніх шкіл, які не забезпечували належної якості навчання і були низькоефективними з економічної точки зору.

У 1998 р. професійно-технічна освіта нараховувала 995 закладів*3, чисельність учнів у яких становила 526,5 тис. чол. Професійно-технічні училища працюють на базі неповної середньої і середньої освіти. Практично всі профтехучилища готують кваліфікованих робітників з середньою освітою. У 1997 р. випуск робітників в училищах становив 263,6 тис. чол.

*3: {На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 1997 р. № 526 відбулось вдосконалення мережі професійно-технічних закладів освіти шляхом об’єднання однопрофільних та малокомплектних закладів і створення на їх базі спеціалізованих ПТУ.

У 1997 р. у 8 базових ПТУ при підприємствах, міністерствах, відомствах і галузевих (відомчих) ПТУ підприємств і організацій було підготовлено 1,0 тис. робітників, вищими закладами освіти різних рівнів акредитації — 7,9 тис.}

Профтехучилища готують робітничі кадри для машинобудівної, радіоелектронної, нафтогазової, вугільної, хімічної, деревообробної, легкої і поліграфічної промисловості, залізничного транспорту, зв’язку, будівництва, комунального господарства, водного господарства, сільського господарства, галузей сфери послуг. Територіально училища розосереджені переважно в міських поселеннях і великих селах. Максимальна кількість училищ знаходиться в обласних центрах та інших великих містах. Професійно-технічні навчальні заклади сільськогосподарського профілю розміщені, як правило, у малих та середніх містах; навчальні заклади з спеціальностей гірничої, нафтової, хімічної промисловості — у районах видобутку гірничо-хімічної сировини.

Реформа загальноосвітньої і професійної школи передбачає перегляд профілю підготовки масових робітничих професій, збільшення числа училищ з підготовки кваліфікованих робітників, насамперед для малого і середнього підприємництва та галузей соціальної сфери.

Вища освіта України представлена 660 навчальними закладами І—ІІ рівнів акредитації, в яких навчається близько 526 тис. студентів, з них на денному відділенні — близько 400 тис. (табл. 39).

Таблиця 39
ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ В УКРАЇНІ у 1985—1998 рр.*


Показники

І—ІІ рівнів акредитації

ІІІ—ІV рівнів акредитації

1985/86

1990/91

1996/97

1997/86

1985/96

1990/91

1996/97

1997/98

Кількість закладів

731

742

790

660*

146

149

274

280*

В них студентів, тис. чол.

808,9

757,0

595,0

526,4

853,1

881,3

970,9

1110,0

у тому числі
навчалися на відділеннях денних

517,5

510,7

448,5

399,8

457,6

520,0

656,2

732,6

вечірніх

74,0

44,9

14,1

7,6

97,0

66,5

19,5

16,7

заочних

217,4

201,4

132,4

119,0

298,5

294,8

301,2

360,7

Прийнято, тис. чол.

264,6

241,0

183,4

166,2

181,7

174,5

221,5

264,7

у тому числі
на відділення денні

166,3

155,8

139,0

123,3

106,8

110,9

158,1

171,8

вечірні

20,4

13,6

2,4

1,0

19,6

12,6

1,3

1,8

заочні

77,9

71,6

42,0

41,9

55,3

51,0

62,1

91,1

Випущено, тис. чол.

236,9

228,7

185,8

162,2

150,6

136,9

155,7

186,7

у тому числі тих,
які навчалися на відділеннях
денних

146,7

143,9

129,8

118,3

94,5

73,3

101,3

124,4

вечірніх

18,5

14,3

5,9

4,0

14,3

11,7

5,0

5,0

заочних

71,1

70,5

50,1

39,9

41,8

51,9

49,4

57,3

* Статистичний щорічник України за 1997 р. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 438.

Крім того, в Україні функціонує 280 вищих навчальних закладів ІІІ—ІV рівнів акредитації, в яких навчається більш ніж 1,1 млн. студентів, з них 732,6 тис. — на денному відділенні, 360,7 тис. — на заочному, 16,7 тис. — на вечірньому.

Серед галузевих груп навчальних закладів України найбільше студентів вчиться у закладах, що готують спеціалістів для промисловості та будівництва, освіти, сільського господарства, охорони здоров’я, економіки та права, транспорту та зв’язку.

Педагогічні та медичні освітні заклади розміщені рівномірно по території країни, обласних центрах та містах обласного підпорядкування. Профіль підготовки спеціалістів для інших галузей відповідає переважно регіональній спеціалізації господарства України. Найбільше закладів вищої освіти, зокрема ІІІ—ІV рівнів акредитації, сконцентровано у Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Львові, Донецьку. У 1997 р. вищими навчальними закладами України різних рівнів акредитації було підготовлено майже 4 тис. магістрів, 147 тис. бакалаврів, 173 тис. молодших спеціалістів.

На початок 1997/1998 навчального року у вузах І—ІІ рівнів акредитації працювало 47,2 тис. викладачів, з них 1,4 тис. кандидатів наук; у вузах ІІІ—ІV рівнів акредитації — 71,9 тис. професорсько-викладацького персоналу, з них 6,6 тис. докторів та 36,5 тис. кандидатів наук, 6,6 тис. професорів та 28,2 тис. доцентів*4.

*4: {На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 1997 р. № 256 відбулось вдосконалення мережі вищих закладів освіти різних рівнів акредитації шляхом їх ліквідації та об’єднання.}




загрузка...