загрузка...
 
Розділ 10 ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ І ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОПЕРАТОРСЬКОЇ ПРАЦІ; 10.1. Суть, види і особливості операторської праці; Типи систем «людина—машина» та місце в них людини; Фізіологія і психологія праці - Крушельницька Я.В.
Повернутись до змісту

Розділ 10 ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ І ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОПЕРАТОРСЬКОЇ ПРАЦІ

10.1. Суть, види і особливості операторської праці

Типи систем «людина—машина» та місце в них людини

Характерною особливістю науково-технічного прогресу на сучасному етапі є створення автоматизованих систем управління на основі впровадження електронно-обчислювальної техніки, наслідками чого є:

  • збільшення кількості об’єктів і їх параметрів, якими необхідно управляти;
  • розвиток системи дистанційного управління об’єктами, про динаміку яких судять на основі сприйнятих сигналів від засобів відображення інформації;
  • ускладнення і збільшення швидкості перебігу виробничих процесів;
  • зміни в умовах праці;
  • зміни в структурі і характері трудової діяльності, поява професії оператора, основними функціями якого є управління, налагодження і контроль роботи різноманітних автоматизованих систем;
  • створення різних типів систем «людина-машина», функціонування яких залежить від взаємодії технічних пристроїв і діяльності людини в єдиному контурі регулювання.

Під системою «людина—машина» розуміють систему, яка включає людину-оператора (групу операторів) і сукупність технічних засобів, за допомогою яких здійснюється трудова діяльність. За структурою машинного компонента системи «людина-машина» можуть бути різного рівня складності [18]:

  • інструментальні системи «людина—машина», в яких тех-нічними пристроями є інструменти і прилади;
  • прості системи «людина—машина», які включають стаціонарні і нестаціонарні технічні пристрої і людину, що використовує ці пристрої;
  • складні системи «людина—машина», в яких людина управляє сукупністю технологічно взаємопов’язаних, але різних за функціональним призначенням апаратів, пристроїв і машин. Керування технологічним процесом забезпечується локальними системами автоматичного управління;
  • система «людина—машина» у вигляді системотехнічних комплексів. Це складні системи, в яких людина взаємодіє не тільки з технічними пристроями, але й іншими людьми. Системотехнічні комплекси можна подати як ієрархію більш простих людино-машинних систем.

За типом взаємодії людини і машини виділяються системи неперервної та епізодичної взаємодії.

Незалежно від рівня автоматизації системи «людина—машина» основною ланкою є людина, яка ставить мету, планує, направляє і контролює весь процес її функціонування.

Особливості діяльності оператора такі:

  • керування великою кількістю об’єктів і параметрів, що зумовлює значні навантаження на нервово-психічні функції;
  • сприймання, переробка інформації і прийняття рішень є суттю діяльності;
  • необхідність декодування інформації, отриманої в закодованому вигляді від приладів, і співвіднесення її зі станом реального процесу або об’єкта;
  • висока точність дій і швидкість прийняття рішень та здійснення управлінських функцій;
  • висока відповідальність за дії і прийняті рішення;
  • висока готовність до екстрених дій;
  • обмежена рухова активність, незначні м’язові навантаження;
  • сенсорна монотонія або політонія;
  • сенсорні, емоційні та інтелектуальні перенавантаження.

Ефективність роботи оператора, як і всієї системи в цілому, залежить від раціонального розподілу функцій між людиною і машиною, виходячи з врахування їх переваг і обмежень.

В одних випадках можливості людини набагато більші, ніж у машини, в інших, навпаки, машина має переваги над людиною. Так, людина здатна працювати в несподіваних ситуаціях, їй властива висока гнучкість і адаптивність до мінливих зовнішніх впливів, може працювати по багатьох програмах. Для машини неможливо запрограмувати всі випадковості; їй властиві мала гнучкість і висока ціна багатоваріантної роботи. Людина здатна створити повне уявлення про події, явища за неповної інформації. У машини така можливість обмежена. Людина має великі можливості для вибору способів дії, може швидко використовувати резерви, виправляти помилки. У машини ці можливості обмежені. В той же час у людини обмежена «пропускна здатність» щодо сприймання і переробки інформації. У машини — навпаки. У людини зменшується працездатність внаслідок розвитку втоми, розсіюється увага, з’являються різні емоційні стани і переживання. Машина має практично постійну роботоздатність. Людина порівняно повільно і неточно виконує обчислювальні операції, в той час як для машини характерні висока швидкість і точність обчислень. У зв’язку з цим необхідна автоматизація тих функцій, які можуть бути виконані без участі людини. За людиною залишаються функції щодо прийняття рішень, що і зумовлює більшу ефективність праці людини порівняно з роботою автоматичних пристроїв. Мислячий оператор посідає центральне місце у великих системах управління.

До взаємодії людини і технічних засобів ставляться підвищені вимоги, що вимагає пристосування техніки до людини (конструювання машин з врахуванням людських можливостей) і людини до машини (відбір і підготовка спеціалістів).

Зазначені особливості операторської праці дозволяють виділити її в специфічний вид професійної діяльності.




загрузка...