Залежно від місцеперебування суб’єкта, конвертованість може бути зовнішньою та внутрішньою.
При зовнішній конвертованості повна свобода обміну зароблених у певній країні грошей для закордонних розрахунків надається лише іноземним фізичним і юридичним особам (нерезидентам), тоді як громадяни і юридичні особи цієї країни (резиденти) такою свободою не володіють. Світовий досвід показує, що перехід до конвертованості, як правило, розпочинається із зовнішньої конвертованості. Річ у тім, що саме зовнішня конвертованість стимулює активність іноземного капіталу, формує більш-менш стійкий міжнародний попит на валюту певної країни та зміцнює міжнародний престиж національної валюти.
За режиму внутрішньої конвертованості свободою обміну національних грошей на іноземні валюти користуються лише резиденти. Запровадження внутрішньої конвертованості вимагає від країни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринках тощо. Тому після її запровадження створюються необхідні умови для переходу до часткової та повної конвертованості. від зовнішньої до внутрішньої, кожна з яких є особливою формою часткової конвертованості національної валюти.
Нині налічується близько 70 конвертованих валют, а резервних – лише декілька: долар США, євро, японська єна, англійський фунт стерлінгів та деякі інші. Водночас функцію світових грошей певною мірою виконує лише одна валюта – долар США.
Конвертованість валюти не може бути зведена лише до актів купівлі-продажу (обміну) валют, що інколи створює враження про можливість існування так званої планової конвертованості, як, наприклад, у колишньому СРСР.
Конвертованість рівнозначна свободі й багатосторонності зовнішньоекономічного обміну, при якому зовсім не обов’язково, щоб певна валюта досить широко використовувалася за межами національних кордонів або щоб у ній виражалася світова ціна. Для цього досить легальної можливості використовувати цю валюту в міжнародних платежах як резидентами, так і нерезидентами, а також відносної свободи придбання за неї іноземної валюти на зовнішніх і внутрішніх ринках та обміну на будь-яку іншу валюту згідно з ринковим курсом.
Загалом для досягнення істинної конвертованості необхідно дотримуватись, принаймні, двох умов: по-перше, мати внутрішній ринок товарів, послуг, валюти і капіталів, до якого мали б вільний доступ нерезиденти; по-друге, створити всі необхідні умови для виникнення зацікавленості в іноземних покупців до придбання національної валюти за іноземну.
Рішення уряду про введення конвертованості замало. Необхідно, щоб ця валюта викликала довіру як у даній країні, так і за кордоном, що може бути забезпечено високою якістю та багатим асортиментом товарів, які стоять за валютою. Адже перехід більшості країн до конвертованості своїх валют був здійснений лише після їх виходу на світові ринки з якісними товарами широкого асортименту.
Отже, конвертованість національної валюти – необхідний елемент розвинутої і відкритої ринкової економіки. Хоча слід зауважити, що повної конвертованості в широкому економічному розумінні немає навіть у країнах, де відмінено всі валютні обмеження. Адже й у них залишається більш-менш інтенсивне регулювання зовнішньої торгівлі, порядку міжнародних розрахунків, внутрішнього економічного життя. Тому, зрештою, ступінь і характер конвертованості валюти пов’язані із системою державного регулювання економіки кожної країни.
Конвертованість національної валюти ставить країну в якісно нові умови вільної багатосторонньої торгівлі й міжнародної конкуренції. Економіка постійно відчуває на собі тиск світового ринку за рахунок коливання цін, валютних курсів, процентних ставок та інших елементів кон’юнктури під дією ринкових сил. Якщо до запровадження конвертованості товаровиробники працювали на внутрішній ринок під захистом торговельних і валютних обмежень, то тепер вони можуть стати перед фактом зростання припливу конкурентоспроможних товарів із-за кордону. У цьому випадку країні необхідно буде збільшувати обсяги виробництва, розширювати ринки збуту своєї продукції для покриття за рахунок доходів від експорту витрат з імпорту. Інакше режим конвертованості національної валюти може поставити під загрозу рівновагу платіжного балансу.
Тому для нормального функціонування механізму конвертованості національної валюти країна повинна мати:
достатні валютні резерви; більш-менш вільний доступ до надійних джерел позичкових коштів, за рахунок яких вона могла б витримувати фінансові напруження рівноваги свого платіжного балансу.
Так, основна група західноєвропейських країн змогла взяти на себе зобов’язання утримуватися від застосування торговельних і платіжних обмежень за поточними комерційними операціями згідно зі Статутом Міжнародного валютного фонду (стаття VII) лише в лютому 1961 р. Це Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Ірландія і Люксембург. Тобто лише через 15 років після закінчення Другої світової війни цим країнам вдалося відновити конвертованість своїх валют.