§ 1. Натуральна форма суспільного виробництва, умови її виникнення, основні риси та історична обмеженість
Історично первинною формою господарської діяльності людини є натуральна форма. Вона виникла в глибоку давнину, в період існування первіснообщинного устрою, коли люди вже не могли задовольнитися тими продуктами, які брали безпосередньо у природи, і почали займатися землеробством, а згодом – і тваринництвом. Натуральна форма господарства базується на нерозвинутому поділі суспільної праці (такий поділ, як правило, має місце в межах первинної господарської одиниці і залежить від статі працівника та його віку), а також на низькому рівні розвитку продуктивних сил.
Мета натурального господарства – задоволення власних потреб виробника та членів його родини. Тут виробник безпосередньо володіє засобами виробництва, які йому потрібні для здійснення процесу праці та виробництва засобів існування. Засоби виробництва – примітивні (в сільському господарстві це – заступ, мотика, граблі, зроблений власними силами плуг тощо, в сфері ремісництва – найпростіший інструмент, як правило, власного виробництва). В основі такого виробництва – ручна праця, праця малопродуктивна, одноманітна, виснажлива, а результати праці – продукти – не набувають суспільної форми, вони створюють фонд життєвих засобів для самого виробника, членів його родини і споживаються не після обміну, а після розподілу. Тобтоё в умовах натурального господарства обмін результатами праці, як правило, відсутній, рух продуктів здійснюється за схемою виробництво – розподіл — споживання. Поодинокі, спорадичні випадки прямого обміну продуктів виробництва однієї господарської ланки на продукти виробництва іншої господарської ланки не можуть змінити зазначеної схеми по суті.
Не випадково натуральне господарство виникає і набуває найбільшого поширення в сфері сільського господарства, яке забезпечує людство основною масою продуктів, потрібних для його існування. При цьому виробництво сільськогосподарської продукції (зерна, овочів, фруктів, соняшникового насіння, винограду, м’яса тощо) поєднується з її домашньою переробкою (примітивна домашня промисловість). Інакше кажучи, окреме натуральне господарство являє собою уособлений, замкнений, самозабезпечуючий гурт людей, а саме натуральне господарство в цілому складається з маси роздріблених, відокремлених і однорідних господарських одиниць – окремих родин, сільських общин, маєтків.
У найбільш чистому вигляді натуральне господарство існувало тільки в первісному суспільстві, яке ще не знало суспільного поділу праці, обміну і приватної власності і було найбільш поширеним в державах Давнього Сходу. В античних рабовласницьких державах Європи (Древній Греції, Римській імперії) поряд з натуральним господарством вже тоді існували досить розвинені товарні господарства, засновані на праці рабів, але вони не відігравали провідної ролі у згаданій системі господарювання, яка залишалась переважно натуральною. Натуральне господарство також залишається домінуючим в епоху феодалізму, де натуральну форму мав навіть прибутковий продукт, що виступав у вигляді багатьох натуральних повинностей. Натурального характеру набувало і господарство самого кріпосного (залежного від феодала) селянина. Він та його родина займались землеробством, тваринництвом, прядінням, виготовленням лляних та вовняних тканин, чиненням шкір, будівництвом та ремонтом житла, виготовленням примітивних інструментів і знарядь праці. В таких умовах зв’язок між виробництвом і споживанням у межах господарства набував безпосереднього характеру, що забезпечувало йому стійкість.
Натуральному господарству притаманні традиційність виробництва, постійний асортимент продукції, незмінні галузеві пропорції. Сам процес відтворення здійснювався без істотних змін на існуючих засадах протягом століть і виступав для виробників як обов’язкова, освячена звичаєм господарська норма.
Відокремлення ремесла від землеробства не підірвало і не могло підірвати панування натурального господарства, бо воно здебільшого також мало натуральний характер.
Отже, аналіз основних рис натуральної форми господарювання дає змогу характеризувати цю форму як:
замкнену, консервативну, примітивну систему економічних відносин, в якій були відсутні змагальність між виробниками, стимули до удосконалення знарядь праці і підвищення її продуктивності;
таку, джерелом функціонування якої є ручна праця, її матеріальною основою – найпростіші знаряддя праці та рутинна техніка;
форму, для якої притаманний прямий економічний зв’язок (обминаючи обмін, через розподіл) між виробництвом і споживанням, що не спонукало виробників окремих господарств до обміну досвідом, до зниження витрат виробництва (обмін, якщо і мав тут місце, то він мав випадковий, спорадичний характер і не відігравав істотної ролі);
таку, що гальмувала становлення та розвиток різних форм власності (зокрема, такої ключової як приватна), що, в свою чергу, позбавляло людину можливості реалізувати власний інтерес, реалізувати себе як особистість;
форму, яка не сприяла подальшому розвитку, поглибленню суспільного поділу праці, підвищенню її продуктивності, не створювала умов до задоволення постійно зростаючих потреб людини.
Тому цілком обґрунтовано можна дійти висновку, що натуральна форма суспільного господарства не має майбутнього, перспектив до подальшого розвитку і є формою історично обмеженою.
Ось чому закономірно, що на зміну натуральній формі господарювання приходить товарна, яку слід розглядати за своїм змістом як протилежну натуральній. Умови для такого переходу поступово виникають в надрах самого натурального господарства. Це відбувається шляхом поширення товарно-грошових відносин, перетворення натуральної феодальної ренти в грошову, позбавлення людини від кайданів прямої залежності від феодала.
Проте натуральна форма господарювання не зникає повністю, а тривалий час співіснує поряд з товарною. Особливо це спостерігається в країнах, що розвиваються, де товарні, ринкові відносини ще не набули домінуючого характеру. Наочним прикладом такого співіснування може бути економіка нашої держави – України, де натуральна форма господарювання (особливо в аграрному секторі) досить поширена. Більше того, за певних надзвичайних обставин питома вага натуральної форми господарювання може навіть зростати, що ще раз доводить її стійкість і живучість.
Таку ситуацію, зокрема, ми спостерігаємо протягом останніх 10 років в Україні. На перший погляд, зростання питомої ваги натуральної форми господарювання в сучасних умовах, коли здійснюється демонтаж основ командноадміністративної системи та закладаються підвалини економіки товарної (ринкової), виглядає явищем парадоксальним. Проте, виявляється, воно має об’єктивне підгрунтя і обумовлене: 1) глибокою економічною кризою, яка, починаючи з початку 90-х років минулого століття, охопила всі галузі народного господарства України; 2) руйнуванням економічних зв’язків між суб’єктами господарської діяльності та окремими регіонами колишнього СРСР; 3) зростанням рівня безробіття; 4) істотним зниженням життєвого рівня значних верств населення; 5) серйозним розладом грошового обігу (високим рівнем інфляції в 1992-1996 рр. ), що, в свою чергу, призвело до натуралізації (демонетизації) обміну, у тому числі бартеру.
Вищезазначене, взяте разом, призвело до того, що більшість населення, не маючи стабільних джерел до існування, віддала перевагу самозабезпеченню основними продуктами харчування і вдалася до натуральної форми господарювання: в сільській місцевості селяни значну частку свого часу проводили на присадибних ділянках, а жителі міст – на садово-городніх.
При цьому слід зауважити, що не можна штучно обмежувати сферу функціонування натурального господарства, а тим більше вживати адміністративних заходів, спрямованих на його руйнування, як це мало місце в колишньому СРСР наприкінці 50-х років ХХ століття. Такий підхід буде мати тільки негативні наслідки для аграрного сектора економіки, де воно займає поки що досить міцні позиції. Єдиний шлях – створити відповідні економічні умови для подальшого розвитку товарної форми господарства, і вона неодмінно доведе, що є прогресивною, динамічною і поступово зведе до мінімуму натуральну форму господарювання, довівши в реальних обставинах її історичну обмеженість.
Отже, з’ясуємо сутність товарної форми господарства, яка прийшла на зміну натуральній, визначимо її основні риси та рушійні сили розвитку.