§ 5. Управління підприємством (фірмою) в умовах ринку. Менеджмент та маркетинг
В сучасних умовах результативність, ефективність будь-якого підприємства значною мірою залежить від рівня управління. Зміст управління полягає у цілеспрямованому, впорядкованому впливі на процес виробництва, який має організувати, погодити, регулювати та контролювати цей процес з метою досягнення заздалегідь визначених результатів.
Процес управління можна розглядати з різних сторін: з одного боку, воно виконує завдання організації та упорядкування спільної праці працівників, з другого – виконує важливу функцію, функцію реалізації власності на засоби виробництва та забезпечення її власнику отримання прибутку (доходу). Як різновид трудової діяльності, управлінська праця виникла та відокремилась на індустріальній стадії виробництва.
До особливостей управлінської праці слід віднести те, що її предметом є інформація, необхідна для керівництва процесом виробництва, продуктом праці управлінські рішення, а об’єктом впливу – колектив працівників, який бере безпосередню участь у виробництві товарів або наданні послуг. Ефективність управлінської праці можна визначити опосередковано – шляхом оцінки загальних показників роботи підприємства (фірми), а саме – шляхом зіставлення витрат і результатів при інших рівних умовах, які було досягнуто раніше, з тими, які отримані після реалізації нового важливого управлінського рішення.
Управлінська праця охоплює два основних види діяльності: безпосередньо управління та підготовку до його здійснення. Управлінням безпосередньо зайняті керівники господарства: директор підприємства, його заступники, головні спеціалісти, начальники відділів (цехів), диспетчери. Їхня робота полягає в тому, щоб прийняти оптимальні (найкращі) рішення з точки зору завдання, яке треба виконати.
Підготовку до управління проводять плановики, бухгалтери, економісти, секретарі, референти, робітники, які обслуговують комп’ютерні системи, що використовуються для переробки інформації.
Згодом, у зв’язку з ускладненням процесу виробництва, зі зміною ролі управління, його змісту та характеру виникла потреба наукового обгрунтування цього напрямку діяльності. В міру накопичення наукових знань про управління воно перетворилося в особливу галузь, яка отримала назву “менеджмент” (в перекладі за англійської – “управління”).
Під менеджментом розуміють систему теоретичних і практичних знань про принципи, методи, засоби та форми управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та збільшення прибутку.
В процесі становлення та розвитку менеджменту виділяють такі етапи:
1) школа наукового управління (1885-1920 рр.), засновником якої був американський інженер Ф.Тейлор;
адміністративна школа (1920-1950 рр.), яскравим представником якої був француз А.Файоль;
школа людських відносин (1930-1950 рр.), яку представляють американські вчені М.Фоллет та Е.Мейо;
школа науки поведінки (1950 р. до цього часу).
Використовуючи досягнення психології та соціології, були розроблені цінні методичні рекомендації щодо широкого залучення працівників у процес управління підприємством, поліпшення змісту та якості трудової діяльності, більш повного використання кожного працівника відповідно до потенціалу, який йому притаманний. Це дозволило менеджменту науково відбити основні принципи та засоби організації виробництва на підприємстві (фірмі), визначити функції управління, методи діяльності керівника та шляхи забезпечення ефективної діяльності господарюючого суб’єкта. Виникла така міждисциплінарна сума знань, яка охоплювала відомості з економіки, організації та управління виробництвом на підприємстві, з права, психології тощо як результат – виник особливий сплав – сплав науки, досвіду керівної діяльності, мистецтва управління.
В сучасних умовах найістотнішими функціями менеджменту вважаються планування, організація, мотивація і контроль.
Планування передбачає відпрацювання рішення про те, якими мають бути цілі і що мають робити члени організації, щоб досягти задуманого.
Організація означає створення певної структури підприємства (фірми) та підбір кадрів, які, маючи повноваження та права на використання ресурсів, здатні вирішити конкретні завдання.
Мотивація призначена для того, щоб члени організації виконували роботу у відповідності з делегованими обов’язками в погодженні з планом. Основа мотивації – врахування інтересів працівника-виконавця.
Контроль – це процес забезпечення організацією досягнення своїх цілей, який передбачає:
1) встановлення стандартів (визначення цілей організації на певний період часу, які випливають з плану);
визначення того, що було справді досягнуто у відповідний період, і порівняння досягнутого з очікуваними результатами;
дії, які необхідно здійснити, — це передусім, перегляд цілей, щоб вони були більш реалістичними і відповідали ситуації.
Відповідно до змісту менеджменту менеджер, тобто людина, яка здійснює управління, повинен мати такі індивідуальні властивості, як здатність керувати собою; розумні особисті цінності; чітко визначені особисті цілі; спрямованість на постійне особисте зростання; навички розв’язувати проблеми; винахідливість та здатність до інновацій (нововведень); висока здатність впливати на людей, які його оточують; знання сучасних управлінських підходів (методів); здатність керувати; вміння навчати та сприяти розвитку підлеглих; здатність формувати і розвивати робочі групи. У підсумку, менеджер повинен бути професіоналом, здатним управляти підприємством (фірмою), спираючись на суворо наукові основи.
У тісному зв’язку з менеджментом перебуває маркетинг (в перекладі з англійської – “управління в сфері ринку”). Це – різновид підприємницької діяльності, а саме така діяльність, яка являє собою цілісну систему організації, управління діяльністю підприємства (фірми), спрямовану на забезпечення максимуму збуту продукції і збільшення прибутку. Зміст такої діяльності полягає в тому, щоб на підставі інформації про потреби споживачів і відповідно до цих потреб просувати товари (послуги) від виробника до споживача. Якщо менеджмент представляє пропозицію, то маркетинг – попит. Його мета полягає в тому,щобпідпорядкуватидіяльністьпідприємства(фірми)вимогамринку,створити систему випереджаючого оперативного виконання даним виробництвом запитів ринку.
Система маркетингу включає в себе вивчення ринку і планування продукції.
Вивчення ринку передбачає збір та аналіз інформації про кон’юнктуру ринку певного товару (групи товарів), динаміку попиту на товар, який випускається даним підприємством. Вивчення ринку також включає аналіз потенційних доходів споживачів, динаміки зміни цін на дану продукцію, можливостей конкурентів.
Виходячи із системи маркетингу, можна виділити такі його функції: дослідницьку, управлінську, збутову та стратегічну.
Дослідницька функція полягає в тому, що реалізація стратегії фірми відбувається на основі попередніх досліджень і водночас процес дослідження продовжується з метою пошуку нових стратегічних рішень. Суб’єктами та об’єктами маркетингового дослідження є споживачі, товари, конкуренти, ціни, прибуток, витрати, ресурси, оргструктура, кадри та ін.
На основі відповідних досліджень підприємство (фірма) приймає стратегічне рішення і тим самим маркетинг виконує управлінську функцію. Розробкою програми дій займається служба маркетингу. Ця програма є базою для оперативних дій усіх інших служб підприємства (фірми). Реакція ринку на товар (послуги) якраз і визначає обсяг, види, типи і структуру виробництва, а не навички.
Одне з центральних місць у системі маркетингу займає збутова функція, бо саме в системі збуту концентрується результат усієї маркетингової діяльності, і тому навіть добре відпрацьована і правильно розрахована маркетингова стратегія може бути нереалізована, якщо система збуту не відповідає запланованим завданням. У процесі реалізації цієї функції треба передусім, забезпечити нормальний товарорух, відпрацювати відповідні канали товарів (прямі контакти із споживачами, контакти через місцеві роздрібні магазини, оптова торгівля), а також сформувати імідж товару і фірми, інформувати про місцезнаходження продукції, про її розпродаж, споживчі якості, цінові параметри тощо.
Стратегічна функція маркетингу реалізується в комплексній системі заходів з виробництва і збуту продукції в конкретній і довгостроковій перспективі. Стратегія маркетингу визначається із пріоритетом збутових завдань, тобто потребами споживачів. Відпрацювання і реалізація маркетингової стратегії зумовлена вирішенням двох завдань:
1) вибір варіантів стратегії та
2) організація і планування маркетингу.
Управління маркетингом розглядається як процес, що включає в себе такі складові частини:
аналіз можливостей. Це – система маркетингових досліджень і маркетингової інформації;
вибір цивільних ринків. Сюди відносяться заміри обсягів попиту, сегментування ринку (групування споживачів даного товару за різними ознаками віковими, психологічними, економічними тощо), вибір цільових сегментів, позиціювання (визначення позиції) товару на ринку;
розробка комплексу маркетингу, тобто розробка товару, встановлення цін на нього, передбачення методів поширення товарів та стимулювання їх збуту;
втілення в життя маркетингових заходів, що передбачає відпрацювання стратегії та її реалізацію, планування і контроль.
Знання менеджменту і маркетингу потрібні не тільки підприємцям, комерсантам, які прагнуть досягти успіху в підприємницькій діяльності, а й працівникам правоохоронних органів, особливо тим, хто спеціалізується на запобіганні та розкритті злочинів у сфері економіки.
Отже, у ринковій економіці будь-якої країни підприємництво – основа процвітання і людей, і держави. Тому для України, яка стала на шлях розбудови ринкової економіки, становлення та розвиток підприємництва – одна з найважливіших та насущних проблем.
В сучасній економічній літературі підприємництво розглядається як невіддільний елемент ринкової системи. Воно являє собою діяльність самостійну, ініціативну, пов’язану з ризиком і спрямовану на отримання прибутку.
Підприємництво може здійснюватись у будь-яких організаційних формах і сферах на вибір підприємця, якщо це не суперечить чинному законодавству. В процесі своєї діяльності підприємець виконує відповідні функції і має керуватись певнимипринципами.ПідприємницькадіяльністьрегулюєтьсяЗакономУкраїни “Пропідприємництво”.
Головною ланкою економіки на мікрорівні є підприємство (фірма). Той чи інший вид підприємництва визначається відповідною формою власності (приватною, колективною, державною, змішаною), на якій все базується. Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, торговельну та інші види діяльності і утворювати об’єднання, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.
Для того, щоб підприємства (фірми) мали змогу здійснювати той чи інший вид діяльності, вони повинні мати певні ресурси (матеріальні, грошові), які отримали назву фондів (капіталу). Фонди мають постійно перебувати в русі, переходячи з грошової форми в товарну, з товарної – у виробничу, з виробничої – знову в товарну і з товарної – в грошову.
Процес, коли фонди послідовно змінюють три стадії руху (грошову, виробничу, товарну і повертаються на вихідну позицію), отримав назву кругообігу, а кругообіг, що здійснюється послідовно – обігу фондів. Показниками ефективного використання фондів підприємства є швидкість їх обороту, а також фондовіддача і фондомісткість.
В сучасних умовах ефективність діяльності того чи іншого підприємства значною мірою залежить від рівня управління ним, від менеджменту, а його положення на ринку – від маркетингу, тобто діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення максимуму збуту продукції і збільшення прибутку.