загрузка...
 
§ 3. Витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періодах
Повернутись до змісту

§ 3. Витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періодах

Відповідно до цієї ознаки, а саме залежно від часового інтервалу, протягом якого формуються витрати виробництва, вони поділяються на “витрати виробництва у короткостроковому періоді” та “витрати виробництва у довгостроковому періоді”.

Це обумовлено тим, що підприємство (фірма) в процесі виробництва певного обсягу продукції має витрати, які залежать від можливих змін кількості використаних ресурсів. Але різні ресурси можуть бути замінені в процесі виробництва в різний термін (період) часу: одні (сировина, матеріали, паливо, джерела енергіі, трудові ресурси тощо) можуть бути замінені швидко і відносно легко, інші (нові виробничі площі, устаткування, технологічні лінії тощо) – потребують значного відрізку часу. Виходячи із тривалості часу (періоду), необхідного для залучення тих чи інших ресурсів у виробництво, і виділяють такі періоди як короткостроковий і довгостроковий.

Короткостроковий період визначається таким відрізком часу, якого замало, щоб підприємство (фірма) встигло змінити свої виробничі потужності, але достатньо для зміни інтенсивності використання цих фіксованих потужностей. У межах короткострокового періоду виробничі потужності підприємства (фірми) залишаються незмінними, але обсяг виробництва може бути змінений шляхом залучення більшої чи меншої кількості ресурсів, необхідних для досягнення такої мети (сировина, матеріали, паливо, додаткові трудові ресурси тощо). Це, в свою чергу, може привести до більш інтенсивного використання у короткостроковому періоді існуючих виробничих потужностей.

Довгостроковий період визначається таким відрізком часу, який достатній для підприємства (фірми), аби змінити кількість всіх зайнятих ресурсів, включаючи і виробничі потужності. Такий період має бути достатнім для господарюючого суб’єкта, щоб він мав змогу залишити одну галузь і перейти в іншу (змінити спеціалізацію виробництва), а також для того, щоб могли виникнути і вступити до галузі нові підприємства (фірми). Інакше кажучи, короткостроковий період можна розглядати як період фіксованих виробничих потужностей підприємства (фірми), тоді як довгостроковий – це період змінних потужностей.

Не слід вважати, що короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються один від одного певною кількістю років, бо такий поділ визначає концептуальний підхід щодо формування витрат виробництва в часі. У зв’язку з цим доречно зазначити, що малі підприємства можуть збільшити свої виробничі потужності за досить короткий час (від кількох тижнів до кількох місяців) і ця їх здатність має велике значення для підвищення ефективності всієї економіки. Ось чому так званий “малий бізнес” відіграє провідну роль в економіці розвинутих країн і користується постійною, всебічною підтримкою держави. В той же час галузям важкої промисловості (металургія, машинобудування, енергетика тощо) для цього потрібні роки.

Крім того, слід мати на увазі, що витрати виробництва в короткостроковому періоді залежать не тільки від цін на необхідні (змінні) ресурси, а й від засобу їх обробки та переробки, тобто від вибору, застосування відповідної технології. Це – технологічний підхід щодо формування витрат виробництва.

Звичайно, підприємство (фірма) протягом короткострокового періоду може змінити обсяг виробництва шляхом поєднання різної кількості з наявними, фіксованими потужностями. Тому цілком доречно може виникнути запитання: яким чином буде здійснюватись обсяг виробництва, якщо більша кількість змінних ресурсів буде приєднуватись до фіксованих ресурсів виробництва? Виявляється, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання кожної наступної одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає спадний додатковий або граничний продукт у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Ця закономірність отримала назву закону спадної віддачі (спадного граничного продукту). Закон спадної віддачі – один із законів ринкової економіки, зміст якого полягає в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне поєднання одиниці змінного ресурсу дає додатковий або граничний продукт, який зменшується у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Крім того, граничні і середні витрати, про які вже йшла мова раніше, відіграють вирішальну роль при виборі підприємством (фірмою) обсягу виробництва. Особливо це треба враховувати в умовах відчутних коливань попиту, бо якщо підприємство (фірма) сьогодні здійснює випуск продукції у такому обсязі, коли граничні витрати різко зростають, то невизначеність попиту в майбутньому може примусити підприємство (фірму) змінити виробничий процес і, можливо, вдатись до додаткових витрат сьогодні, щоб уникнути зростання витрат завтра.

На відміну від короткострокового у довгостроковому періоді підприємство (фірма) може міняти всі чинники виробництва, які ним використовуються. У зв’язку з цим будуть змінюватись і середні загальні витрати: спочатку якийсь час розширення виробничих потужностей буде супроводжуватись зниженням середніх загальних витрат, але після введення певних додаткових потужностей приведе врешті-решт до зростання середніх виробничих витрат. Тому підприємець, щоб забезпечити найменші витрати на одиницю продукції має враховувати цю закономірну залежність і зробити оптимальний вибір щодо обсягу виробничих потужностей (розміру підприємства).

Зазначену закономірність не можна пояснити дією закону спадної віддачі, бо він діє лише за незмінної кількості одного з використовуваних у виробництві ресурсів, тоді як у довгостроковому періоді допускається зміна кількості всіх ресурсів, що використовуються. Цю залежність між довгостроковими середніми витратами і обсягами виробництва економісти називають позитивним і негативним (від’ємним) ефектами зростання масштабів виробництва, або ефектами маштабу.

Позитивний ефект масштабу виробництва полягає в тому, що в міру зростання розмірів підприємства (фірми) ціла низка чинників починає діяти в напрямку зниження середніх витрат виробництва. До таких чинників відносять, зокрема, спеціалізацію праці, ефективне використання капіталу, виробництво побічних продуктів тощо.

Щодо негативного (від’ємного) ефекту масштабу виробництва, то його вирішальною причиною є труднощі управлінської діяльності, які виникають при намаганні ефективно контролювати і координувати діяльність підприємства, що переросло “критичну масу” і стало некерованим. За таких умов слід брати до уваги і можливі негативні наслідки існування такого “монстра-виробника” для навколишнього середовища. Результати конкретних досліджень свідчать про те, що у більшості випадків існуючий рівень промислової концентрації не може бути виправданим ефектом масштабу і потребує конкретного критичного не тільки економічного, соціального, а й екологічного аналізу.

Розгляд питань, що характеризують з різних сторін багатофакторний процес формування витрат виробництва, є необхідною передумовою з’ясування змісту кінцевих результатів підприємницької діяльності, їх оцінки.



загрузка...