загрузка...
 
§ 2. Сутність нагромадження, структурні зрушення в пропорціях суспільного відтворення
Повернутись до змісту

§ 2. Сутність нагромадження, структурні зрушення в пропорціях суспільного відтворення

Одним із висновків Марксової теорії суспільного відтворення, що зберігає своє значення й сьогодні, є висновок про необхідність нагромадження при відтворенні у розширеному масштабі. В чому ж полягає сутність процесу нагромадження?

Як нам уже відомо з першого параграфа, — розширене відтворення можливе лише за умови такого поточного виробництва, що перебільшує поточне споживання (як виробниче, так і невиробниче). Тобто, у даному разі частина суспільного продукту виступає як надлишок стосовно до всієї виробленої та спожитої протягом року продукції. Саме цей “надлишок” і утворює фонд нагромадження, без якого процес розширеного відтворення неможливий.

З погляду матеріально-речового складу фонд нагромадження включає у себе: засоби виробництва, вироблені понад те, що потрібно для забезпечення простого відтворення, та новозбудовані капітальні об’єкти невиробничої сфери. З погляду вартості — це частина вартості національного доходу країни.

За сучасною методикою розрахунку макроекономічних показників національний дохід (НД) розраховується за формулою:

НД = ВНП — НП — А,

де

ВНП — валовий національний продукт;

НП — непрямі податки;

А — амортизаційні відрахування.

Інакше кажучи:

НД = ЗП + ДВ,

де:

ЗП — заробітна плата;

ДВ — доходи від власності усіх видів.

Як було зазначено вище, нагромадження здійснюється за рахунок частки національного доходу — тож останній, з точки зору його використання, розпадається на фонд споживання та фонд нагромадження:

НД = ФС + ФН,

де:

ФС — фонд споживання;

ФН — фонд нагромадження.

Фонд споживання відображає ту частину доходів найманих робітників та власників матеріальних ресурсів, що витрачається ними на особливе споживання. Відповідно, інша частина доходів населення утворює фонд нагромадження. Тут слід відзначити, що хоча якась частка загального фонду заробітної плати і може бути використана на цілі нагромадження (якщо заробітну плату не зведено до прожиткового мінімуму і вона не використовується, таким чином, тільки на споживання), все ж таки, в основному, фонд нагромадження формується за рахунок доходів власників засобів виробництва. Використання доходів частково на особисте споживання, а частково на нагромадження (що відбувається переважно у вигляді капіталовкладень у виробництво товарів та послуг), дозволяє власникам ресурсів, з одного боку, створювати умови для розширеного суспільного відтворення, а з другого — збільшувати обсяг власності, що належить їм особисто.

Тож, підсумовуючи сказане, можна визначити суть нагромадження як використання частини національного доходу для розвитку виробництва та збільшення обсягу фондів у невиробничій сфері.

Відповідно до наведеного визначення нагромадження поділяють на виробниче та невиробниче.

Виробниче нагромадження на практиці проявляє себе у вигляді капіталовкладень (інвестицій) у розвиток сфери матеріального виробництва. Тобто це та частина національного доходу (а точніше — фонду нагромадження), що перетворюється у нові заводи та фабрики, додаткові технологічні лінії та устаткування, йде на збільшення запасів сировини, палива тощо.

Інша частина фонду нагромадження використовується на виробниче нагромадження — розширення, реконструкцію та оновлення житлового фонду, будівництво лікарень, навчальних закладів, об’єктів культури, спорту, науки.

Співвідношення між виробничим та невиробничим нагромадженням визначає структуру фонду нагромадження. В умовах адміністративно-командної системи мала місце недооцінка значення невиробничого нагромадження. Зменшення частки невиробничої сфери у загальній кількості капітальних вкладень в економіку країни відбивало політику “залишкового” фінансування потреб розвитку соціальних об’єктів. Пріоритет виробничого споживання над невиробничим обгрунтовувався на теоретичному рівні. Тим часом, як показує практика економічно розвинутих країн — капітальні вкладення у розвиток соціальної інфраструктури мають величезне значення для темпів зростання їхнього виробничого потенціалу. Для успішного розвитку економіки треба мати не лише сучасні засоби виробництва, а й здорових та освічених людей, які здатні ефективно їх використовувати.

Загальна ефективність нагромадження визначається відношенням зростаючих реальних доходів населення до фонду нагромадження:

де

Ен — ефективність нагромадження;

дДр — приріст реальних доходів населення;

ФН — фонд нагромадження.

Існує й інша формула, що характеризує ефективність нагромадження з точки зору віддачі від зроблених капіталовкладень:

де

Екв — ефективність капітальних вкладень;

дНД — приріст національного доходу;

КВ — капітальні вкладення.

Підвищення ефективності капіталовкладень означає збільшення випуску потрібної суспільству продукції при зменшенні суми вкладень, або зменшення питомих капітальних вкладень на одиницю продукції.

Загальний обсяг нагромадження визначається, з одного боку, розміром отриманого національного доходу, з другого — пропорцією, в якій національний дохід розподіляється на фонд споживання і фонд нагромадження.

Стосовно впливу на обсяг нагромадження величини національного доходу, — то цілком зрозуміло, що за умови збереження незмінної пропорції між фондами споживання і нагромадження, останній буде збільшуватись разом із зростанням національного доходу країни. Більше того, загальний обсяг отриманого національного доходу може вплинути й на саму пропорцію його розподілу на споживання і нагромадження. Так, найбільші країни світу, отримуючи відносно невеликий національний дохід, змушені витрачати на нагромадження лише незначну частину від нього, або й взагалі “проїдати” його увесь, забезпечуючи тим самим лише просте відтворення суспільного виробництва. Чим більш економічно розвинутою є країна, тим більший вона отримує національний дохід (в тому числі й на душу населення), що дозволяє їй збільшувати ту його частину, яка використовується на потреби нагромадження. Але сказане означає лише можливість, а не загальне правило чи економічний закон. Усе ж таки розподіл національного доходу на споживання та нагромадження більшою мірою залежить від державної економічної політики ніж від абсолютної величини національного доходу.

Співвідношення між фондами споживання та нагромадження у складі національного доходу відображує норма нагромадження. Цей показник розраховується за формулою:

де

Нн — норма нагромадження;

ФН — фонд нагромадження;

НД — національний дохід.

Як уже зазначалося, цей показник найбільше залежить від обраної урядом стратегії і тактики економічного розвитку країни. Так, за часів існування Радянського Союзу для збереження динамічного розширення відтворення вважалось за необхідне використовувати на нагромадження близько четвертої частини національного доходу. Тобто норма нагромадження дорівнювала 25% (причому під час індустріалізації країни та в перші післявоєнні роки вона була ще вищою). Водночас, в економічно більш розвинутих країнах Західної Європи при загальній тенденції норми нагромадження вона не перевищувала 20%. Це свідчить про те, що СРСР, порівняно з західноєвропейськими країнами, значно більше уваги приділяв проблемі підтримки високих темпів нагромадження, ніж поточному споживанню населення. Близько 70% виробленої у Радянському Союзі продукції належало до засобів виробництва і лише 30% до предметів споживання, тоді як в економічно розвинутих країнах — навпаки.

Надто висока норма нагромадження обмежує поточне споживання населення, але занадто занижена означає тупцювання економіки на місці, відсутність умов для її розширеного відтворювання. Так, після розпаду СРСР норма нагромадження в Україні впала нижче за 10%, що разом з недостатніми амортизаційними відрахуваннями призвело до стану звуженого відтворення суспільного виробництва у ній протягом перших 7 років незалежності.

Розглядаючи процес нагромадження, слід підкреслити його безпосередній зв’язок із структурними зрушеннями в пропорціях суспільного відтворення. Структура економіки кожної країни поступово змінюється під впливом вимог нових часів та відповідно до конкретних завдань, що вирішує держава на певному етапі свого розвитку. Темп і напрямок структурних зрушень повністю залежать від обсягу та структури здійснюваних капіталовкладень.

Об’єктивною основою структурних змін в економічних системах виступає науково-технічний прогрес. Наукові відкриття та запровадження їх у виробництво не тільки змінюють вигляд традиційних галузей промисловості, а й приводять до утворення принципово нової галузевої структури суспільного господарства. Традиційні галузі постійно модернізуються та поступово зменшують свою питому вагу у загальному обсягу виробництва, поступаючись місцем новим, більш сучасним галузям, породженим науково-технічним прогресом. Така еволюція структури суспільного господарства можлива тільки завдяки змінам, що відбуваються у процесі нагромадження. Коригуючи структуру капіталовкладень, держава має змогу поступово змінювати обличчя своєї економіки.

Загальною тенденцією структурних зрушень, що відбуваються в економічно розвинутих країнах, є зменшення питомої ваги галузей сфери матеріального виробництва стосовно до сфери нематеріального виробництва. Висока продуктивність праці в цих країнах дозволяє дедалі меншою кількістю працюючих задовольняти існуючий попит на продукти, що є результатом матеріального виробництва. Відповідно дедалі більша частка працездатного населення залучається у сферу нематеріального виробництва, що веде до змін у співвідношенні між галузями цих сфер на користь останньої.

Оскільки державна інвестиційна політика значною мірою визначає структуру капіталовкладень, майбутні зміни в економічній структурі можуть бути прогнозованими. Тобто, відповідно до своїх цілей, держава має змогу впливати на процес нагромадження, спрямовуючи інвестиції у потрібному напрямку. Так можна прискорювати розвиток одних галузей та гальмувати інших.

Необхідність структурних змін визнано сьогодні і для економіки України. Отримана у спадщину від СРСР галузева структура не відповідає сучасним вимогам економічного розвитку. Передусім привертає нерозвинутість соціальної сфери порівняно із сферою матеріального виробництва. В самому матеріальному виробництві переважають галузі, що виробляють засоби виробництва, а не предмети споживання. Велика питома вага традиційних галузей, що використовують в основному застарілі технології виробництва.

Пріоритетними, за таких умов, з точки зору інвестиційної політики є: галузі соціальної сфери; галузі, що виробляють предмети споживання для населення; галузі, здатні виробляти (за умови їх модернізації) конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію. Отже, до найперспективніших галузей сьогодні в Україні відносять: охорону здоров’я та навколишнього середовища, сільське господарство, харчову та текстильну промисловість, машинобудування, металургію, кораблебудування та аерокосмічний комплекс. Першочергова увага з боку держави до вищеназваних галузей може прискорити вихід України із стану кризи, у якій вона перебуває сьогодні, та забезпечити її економічне зростання у майбутньому.



загрузка...