Як відомо, відтворення – це безперервний динамічний процес виробництва із загальною тенденцією до економічного зростання. Однак останнє відбувається нерівномірно – зростання замінюється спадом і стагнацією, щоб потім знову відбулось ще більше зростання. Такі коливання економічного зростання набули циклічного характеру.
Економічну циклічність можна розглядати як один із способів саморегулювання ринкового господарства. Циклічність як економічне явище проявилося порівняно недавно – на початку XIX ст. Перше зниження обсягів виробництва спостерігалось у 1825 р., після чого воно повторювалось приблизно через 10 – 12 років. Періоди від одного спаду до іншого називали економічним циклом. До сьогоднішнього дня спостерігалось більше 20 подібних циклів із середньою тривалістю 8 років. Проте такий цикл виявився не єдиним. Економісти-теоретики виділяли кілька циклів різної столітні цикли (тривалістю понад 100 років); тривалості:
довгі, або великі цикли, – 50 – 60 років;
періодичні, або середні цикли, – 7 – 12 років;
короткі, або малі цикли, – 2 – 3 роки.
Крім того, виявлено циклічні коливання в окремих галузях ринкової економіки (у сільському господарстві, будівництві триває 18 – 25 років), специфічні коливання окремих економічних елементів (виробничих запасів тощо).
Отже, циклічність – це форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого, це постійне порушення і відновлення економічної рівноваги, рух від одного макроекономічного стану до іншого із загальною тенденцією до економічного зростання. Властивістю економічного розвитку є рух не по колу, а по зростаючій спіралі, тобто це форма прогресуючого розвитку, об’єктивний спосіб економічного саморегулювання.
Найбільший вплив на макроекономічний розвиток мають періодичний (промисловий) цикл та довгий цикл.
Майже для всіх промислових циклів характерним є проходження виробництва через чотири фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення.
Визначальною фазою економічного (промислового) циклу є криза. Кризою завершується один цикл і починається новий.
Основні риси економічної кризи:
Перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них. Однак перевиробництво є не абсолютним, а відносним, тобто надлишок товарів існує не для потреб суспільства, а щодо його платоспроможного попиту.
Різке падіння цін внаслідок перевищення пропозиції товарів над попитом на них.
Різке скорочення обсягів виробництва.
Масові банкрутства підприємств.
Значне зростання безробіття і зниження заробітної плати.
Потрясіння кредитної системи. Промислова криза породжує грошово-кредитну кризу, що виявляється в різкому вилученні вкладів і банкрутстві банків, падінні курсу акцій та облігацій, підвищенні ставки процента і т. д.
Основними рисами депресії (економіка “тупцює ” на місці ) є:
Поступове зменшення товарного надлишку внаслідок відновлення й реалізації товарів.
Припинення різкого падіння цін.
Припинення спаду виробництва.
Падіння процента.
У процесі пожвавлення і піднесення обсяг виробництва зростає. Під час пожвавлення відновлюється тільки той обсяг виробництва, який був досягнутий перед кризою, а під час піднесення обсяг виробництва перевищує докризовий рівень. Найважливішою з цих двох фаз є фаза піднесення, особливими рисами якої є:
швидке зростання виробництва;
значне підвищення товарних цін;
скорочення обсягів безробіття;
підвищення заробітної плати;
розширення розмірів кредиту, що надається банками. Механізмом виходу з кризи є заміна старих машин, обладнання й технології на нові, продуктивніші. Оновлення основного капіталу розглядається як матеріальна основа періодичності середніх циклів. Це в промисловості трапляється кожних 7 – 12 років.
За сучасних умов здійснюється деформація економічного циклу під впливом сучасної НТР, антициклічного регулювання та макроекономічного планування (програмування) з боку держави, інтернаціоналізації структури відтворення, збільшення питомої ваги II підрозділу та сфери послуг, впровадження ресурсозберігаючих технологій та ін.
Тому чотирифазовий цикл видозмінюється, часто депресія та пожвавлення відсутні, а падіння виробництва одразу ж замінюється на зростання.
Схематично економічний цикл можна представити у вигляді:
І – криза; ІІ – депресія;
ІІІ – пожвавлення; ІV – піднесення
Мал. 18. 1. Фази економічного циклу
Є багато теорій, за якими пояснюють причини циклічного розвитку (понад 200). Серед них: поява плям на сонці (У. Джевонс), зміни ритму руху планети Венери (Г. Мур), нерівномірність технічного процесу (А.Афталіан), недостатнє споживання населення (С. Сисмонді), диспропорційний розвиток окремих галузей економіки (М. Туган-Барановський ), використання у виробництві важливих нововведень (Й. Шумпетер), песимістичні або оптимістичні настрої населення (А. Пігу, Д. Кейнс).
П.Самуельсон виділяє серед різноманітних теорій економічних криз дві великі групи: ентернальні (зовнішні) теорії і інтернальні (внутрішні). Ентернальні –пояснювали чинниками, що лежать за межами системи: поява темних плям на сонці, війни й революції.
Послідовники інтернальних теорій вважали, що причини криються всередині економічної системи: недостатнє споживання населення, диспропорційність між галузями економіки, розширення або звуження банківського кредиту тощо.
К. Маркс циклічність економічного розвитку пояснював суперечностями ринкової економіки, серед яких виділяв основну суперечність – між суспільним характером виробництва та приватним привласненням його результатів, а також між працею і капіталом, між планомірною організацією виробництва на окремих підприємствах і відсутністю її в суспільстві; між виробництвом і споживанням; між виробництвом і обігом.
Д.Кейнс вважав, що ринковій економіці непритаманне саморегулювання, тому вона потребує зовнішнього впливу. Кейнс, а також його послідовники Харріс та Хансен причиною криз вважали недостатність попиту на товари. А це пояснювали психологією людей, які за своєю природою є дуже ощадливими й тому не використовують усі свої доходи на споживання, а частину їх витрачають на заощадження.
Кейнс та його послідовники бачили можливість запобігання економічним кризам у державному регулюванню економіки.
Монетаристська школа (М. Фрідмен) джерелом економічної нестабільності вважала коливання грошової маси.
