загрузка...
 
Неповна зайнятість та безробіття. Види і форми безробіття
Повернутись до змісту

Неповна зайнятість та безробіття. Види і форми безробіття

Окрім повної зайнятості та раціональної зайнятості, які передбачають відповідно:

суспільно корисний характер трудової діяльності;

оптимальну структуру національної економіки;

професійно-кваліфікаційну структуру трудових ресурсів (структура попиту та пропозиції у різних секторах інтегрованого ринку праці) виділяють також неповну зайнятість. Неповна зайнятість означає незайнятість частини ресурсу, як праця у суспільному виробництві. Неповна зайнятість пов’язана з категорією безробіття.

Безробіття – це вимушена незайнятість робочої сили, що виникає внаслідок постійного порушення рівноваги між попитом і пропозицією на ринку праці. Законодавство кожної країни встановлює, хто є безробітним. Згідно із Законом України “Про зайнятість населення ”, безробітний – це працездатна особа в працездатному віці, яка тимчасово не має джерела доходу (роботи), шукає роботу і готова приступити до неї, якщо з’явиться така можливість. Рівень безробіття визначається відношенням наявного числа безробітних до кількості робочої сили. До робочої сили включають усіх працездатних, у тому числі і безробітних, які активно шукають роботу (окрім дітей до 16 років, пенсіонерів, студентів денної форми навчання, інвалідів, ув’язнених, домогосподарок, недієздатних). До робочої сили включають і тих, хто працює неповний робочий день (тиждень, місяць, рік), тобто їх безробітними не вважають. Це явище називають прихованим безробіттям.

Виділяють такі сучасні форми безробіття:

добровільне (фрикційне);

структурне;

циклічне;

технологічне;

сезонне;

приховане  та ін.

Добровільне (фрикційне) безробіття пов’язане з професіональними, віковими, регіональними міграціями працівників. Це особи найманої праці, які, покинувши попереднє місце роботи, шукають собі інше. Сюди ж відносяться також і представники працездатного населення, які з різних причин тимчасово не працюють (зміни місця проживання, закінчення сезонної праці тощо).

До добровільного (фрикційного) також відносять так зване  інституціональне безробіття: небажання працювати в повну міру або зовсім не працювати завдяки відносно великим виплатам із соціального бюджету, зокрема високої допомоги по безробіттю.

Усі інші види безробіття називають вимушеними. Тобто такими, коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу, але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. До них відносять плинне, приховане, застійне, сезонне, технологічне та конверсійне безробіття.

(Див.: Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія: Підручник для студентів вузів.– К.: Ельта, Ніка-центр, 2002.– С. 465 – 499).

Структурне безробіття є однією з форм вимушеного безробіття внаслідок змін у технології, техніці і структурі виробництва, структурі споживчого попиту, що зумовлюють невідповідність структури робочих місць професіональній структурі робочої сили.

Цей вид безробіття пов’язаний із необхідністю здобуття нової професії тими особами, в яких вона застаріла через НТП. Структурне безробіття, як і фрикційне, є неминучим.

Циклічне безробіття виникає через спад виробництва у період циклічних криз і відповідне зменшення сукупного попиту на товари і послуги.

Одним із видів циклічного є технологічне безробіття, яке виникає через упровадження у виробництво нових технологій із меншим використанням людської праці.

Фрикційне і структурне безробіття як неминучі форми становлять природне безробіття.

Рівень природного безробіття нині оцінюють у 6 % від кількості працездатних, тоді як 30 – 35 років тому він становив 3%, що свідчить про зростаючу мобільність робочої сили (підвищення добровільного безробіття) і прискорення темпів НТП (збільшення структурного безробіття).

Таким чином, на стан економіки та зайнятість негативно впливає, насамперед, циклічне безробіття. Згідно із законом Оукена, якщо перевищення фактичного рівня безробіття над природнім становить 1 %, тоді виникає недовиробництво ВВП на 2,5 – 2,7 %. Закон Оукена водночас свідчить і про зворотний ефект. Він полягає у такому: якщо щорічний приріст національного продукту буде не меншим ніж 2,7 %, безробіття залишиться на природному рівні.

Серед соціально-економічних наслідків безробіття виділяють:

Знецінення, недовикористання трудового потенціалу праці.

Погіршення якості життя безробітних і членів їхніх сімей.

Посилення тиску на рівень заробітної плати зайнятих працівників з боку конкуруючих сил на ринку праці.

Збільшення затрат суспільства і окремих осіб на відновлення або зміну професіонального статусу і рівня продуктивності праці.

Зростання кількості людей, схильних до дій, що суперечать прийнятим суспільним нормам і цінностям.



загрузка...