загрузка...
 
Межі ринку та межі державного втручання в економіку
Повернутись до змісту

Межі ринку та межі державного втручання в економіку

Найхарактернішою рисою змішаної економічної системи є поєднання в економіці стихійного (ринкового) та свідомого (державного) елементів.

Ринкова складова економіки спирається на приватну власність, особистий інтерес; державна складова – на державну власність та суспільний інтерес. Найефективніше функціонує змішана економіка, коли досягається оптимальне співвідношення вказаних складових: узгоджуються особистий і суспільний інтереси через найповніше задоволення як особистих так і суспільних інтересів.

Якщо абсолютно переважає приватна, ринкова складова, тобто на перший план висувається особистий, егоїстичний інтерес, то виявляються риси так званого дикого, варварського капіталізму вільної конкуренції з його аномаліями, зокрема, глибокою диференціацією населення за доходами, кризами, інфляцією та безробіттям.

Якщо ж абсолютно переважає державна складова, то найповніше виявляються риси централізованої (планової, тоталітарної, командно-адміністративної) економічної системи: незацікавленість окремої особи у високопродуктивній праці, а звідси і низький рівень останньої; економічне неприйняття досягнень НТП, повільне впровадження його досягнень у виробництво, низький рівень добробуту, життя населення тощо. Таким чином, йдеться про оптимальні межі ринку та державного впливу на економіку. Основні критерії цих меж:

свобода підприємницької діяльності у вирішенні питань “Що”?, “Скільки”?, “Як”?, “Кому”? при виробництві так званих індивідуальних благ і послуг; обов’язковість (потреба) виробництва державою суспільних благ та послуг;

максимальне сприяння та підтримка позитивних і виправлення негативних рис (наслідків) ринку з допомогою держави;

створення державою умов для нормального функціонування ринку: грошей, банків, інших елементів ринкової інфраструктури; розробка і контроль за виконанням відповідних законодавчих актів.

Теоретично можна говорити про мінімально необхідні і максимально допустимі межі державного регулювання, хоч на практиці їх реалізувати неможливо. Навіть система вільної конкуренції не «працює», якщо держава не бере на себе відповідальність за правильну організацію грошового обігу, задоволення частини колективних потреб людей, компенсацію, ліквідацію та недопущення негативних ефектів ринкової поведінки. У цілому про межі такого регулювання можна мати уяву, наприклад, з таких суджень:

Ринок визнає лише один варіант розподілу доходів, один критерій справедливості. Справедливим визнається будь-який доход, отриманий унаслідок конкуренції. Справедливими є низькі доходи тих, хто зазнав невдачу. До уваги при цьому не беруться ті обставини, що збанкрутувати можна не лише в результаті своєї малоефективної праці, а й унаслідок прорахунків уряду, структурної перебудови економіки, незахищеності від іноземної конкуренції тощо. Тобто винуватцем у ринковій складовій може виступати сама державна складова.

Однак зворотний напрям безпідставний: невдачі в державній складовій не можуть бути списані на ринкову складову, тому що остання діє стихійно, об’єктивно, тоді як державна – свідомо,  суб’єктивно.

Ринок, висунувши на перший план особисту вигоду, не гарантує невід’ємного соціально-економічного права людини на певний стандарт добробуту, який забезпечує їй достойне існування незалежно від форм і результатів її діяльності. А без дотримання прав людини не може бути ні сучасного демократичного суспільства, ні його економіки. Останнє забезпечується за допомогою державної складової. Однак слід відрізняти формальні і реальні права людини. Держава часто формально проголошує ці права, а вони не реалізуються і часто з вини самої держави.

Ринкова складова, як правило, орієнтується на поточні наукові досягнення, однак стратегічні прориви в галузі науки і технології, глибока структурна перебудова виробництва їй не під силу. Тому держава бере на себе вирішення стратегічних завдань розвитку економіки, і насамперед, розвитку фундаментальних наук тощо.

Одночасно рамки таких завдань обмежені, оскільки ресурси для цих цілей держава може черпати, в основному, з ринкової складової.

У “генах” ринкової складової закладена така вада, як монополізм. Держава, допомагаючи усувати її за допомогою антимонопольного законодавства, сама повинна не допускати надмірного власного монополізму в економіці.

Таким чином, при вирішені проблеми меж ринку і держави слід виходити з того, що об’єктивно існує ринок (товарне виробництво), він в основному визначає обсяг і характер виробництва, а держава:

допомагає йому успішно реалізовувати свою роль;

виліковує, певною мірою, хвороби ринку;

бере на себе те, в чому ринок не зацікавлений.



загрузка...