Створення великої машинної індустрії зумовило розвиток і такої форми міжнародних економічних відносин, як міжнародна міграція робочої сили. Вона виявляється в еміграції (відтік робочої сили за кордон) та імміграції (приплив робочої сили з-за кордону). Звичайно, на міжнародну міграцію робочої сили впливають національні, політичні та ідеологічні чинники. Проте визначальними виступають чинники економічні.
Необхідність міжнародної міграції робочої сили зумовлена нерівномірністю нагромадження капіталу в різних країнах та регіонах; існуванням відносного перенаселення (безробіття) як постійного джерела надлишкових робочих рук в одних країнах і недостача дешевої робочої сили в інших; різницею в заробітній платі та іншими чинниками.
Характерною рисою міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах є рух двох різних типів мігрантів із відсталих країн у розвинуті. Один тип – це наукові кадри й спеціалісти (так звана “втеча розуму ”), інший тип – це некваліфікована або малокваліфікована робоча сила, основною сферою зайнятості якої є галузі, де переважає важка ручна праця.
У сучасних умовах у процес міграції робочої сили втягнута більшість країн світу. Серед них свого часу виділяли п’ять основних центрів, що визначають сучасні напрями міжнародної міграції:
Північно та Південно американський регіон;
Західноєвропейський регіон;
Південно-Східна та Західна Азія;
Африканський регіон.
Серед традиційних постачальників робочої сили на міжнародний ринок праці вважались Туреччина, Греція, Португалія, Югославія, Мексика, Пуерто-Рико, Пакистан, Марокко, Туніс, найбідніші країни Центральної Африки та ін.
У даний час з’явився новий регіон, який умовно можна назвати європейським: країни, що з’явились при розпаді колишнього СРСР.
При цьому слід виділити два потоки: один – у напряму з постсоціалістичних країн до інших країн (зокрема, Україна – Чехія; Україна – Португалія); другий – усередині регіону – між країнами СНД (Україна – Росія).
Головною причиною міжнародної міграції робочої сили є економічні умови трудящих – матеріальна незабезпеченість, зубожіння, безробіття. Як зазначалось вище, на міжнародне переміщення робочої сили впливає також різниця у рівнях заробітної плати. Чим же приваблює підприємців іноземна робоча сила, в той час як свої національні ринки праці переповнені безробітними? Перш за все тим, що робітники-мігранти вимушені погоджуватись на будь-яку найтяжчу, найбруднішу, непрестижну роботу і за значно нижчу, ніж у місцевих робітників, заробітну плату. По-друге, використовуючи іноземну робочу силу, підприємці значною мірою звільняються від витрат на її відтворення (освіту, медичне обслуговування, професійну підготовку, пенсії по старості та інвалідності, допомога у зв’язку з безробіттям тощо). По-третє, іноземна робоча сила використовується в найпродуктивнішому віці, а в разі втрати працездатності повертається на батьківщину, і підприємці країн еміграції не зазнають ніяких збитків щодо неї. По-четверте, за рахунок вищої заробітної плати країни еміграції заохочують прилив кваліфікованої робочої сили та спеціалістів найвищої кваліфікації.
Поряд із цим існує ряд економічних переваг і для країн – донорів робочої сили: можливість зменшити напругу на національних ринках праці і зменшити кількість безробітних усередині країни; створити собі фонд життєвих засобів (відтворення діючої робочої сили) за рахунок країни перебування; переведення частини заробітку на батьківщину і за рахунок цього – поліпшення добробуту членів своїх сімей; набуття іноземного досвіду високопродуктивної праці, підвищення свого кваліфікаційного рівня до рівня, що відповідає сучасним технологіям. Звичайно, для кожної країни в різні періоди часу складаються певні відповідні співвідношення збитків та здобутків від еміграції вітчизняних працівників за кордон.
Однак слід вважати, що міжнародна міграція робочої сили є нормальною формою міжнародних економічних відносин, складовою всесвітнього господарства.