Економічна відсталість окремих, особливо слаборозвинутих, країн є своєрідною глобальною проблемою. Її появу пов’язують з існуванням так званої колоніальної системи імперіалізму, коли всі країни світу були поділені на дві групи:
Держави-метрополії ( Велика Британія, Франція, Іспанія, Царська Росія, Японія та ін.), які володіли колоніями в Африці, Австралії, Південно-Східній Азії та ін.
Країни-колонії. Вважають, що саме слаборозвинуті країни (так званий “третій світ”) з’явились унаслідок отримання незалежності колишніми колоніальними територіями в процесі краху колоніальної системи імперіалізму.
До економічно відсталих країн належать 109 країн, серед них – 67 із середнім доходом (ВНП) на душу населення приблизно в 10 разів нижчим, ніж у розвинутих 23 країнах, та 42 країни – із низьким доходом (в 60 разів нижчим, ніж у розвинутих).
Суть проблеми – у зростаючому розриві в доходах між багатими й бідними націями. Наприклад, у другій половині XX ст. абсолютна різниця у доході на душу населення між найбагатшими 20 % і найбіднішими 20 % населення світу збільшилася від 1854 дол. у 1960 р. до 15149 у 1989 р.
Щоденний доход понад 1 млрд чол., що проживає саме в цих країнах (20 % населення планети) не перевищує 1 дол. на день.
Серед причин відсталості окремих країн виділяють:
відсутність в окремих країнах родовищ корисних копалин, нестача орних земель та енергетичних ресурсів, теплий і вологий клімат у багатьох з них є збудниками поширених хвороб серед людей, тварин і рослин, а бур’яни й комахи-шкідники є лихом для сільського господарства. Одночасно в окремих країнах, багатих на промислові родовища бокситів, олова, міді, вольфраму, нітратів, нафти та ін., спостерігається неефективне їх використання;
перенаселення, широке поширення безробіття й недовикористання ресурсів, низька продуктивність праці;
нестача капітальних благ – виробничих будівель і споруд, машин, устаткування, державних об’єктів інфраструктури через мізерні заощадження, а то й відсутність їх, “втечу” капіталів за кордон, брак інвесторів та відсутність стимулів до інвестування, низький рівень технічного прогресу;
соціально-культурні та інституційні чинники: патріархальне мислення людей, їхня психологія, поведінка та спілкування між собою; племінні та етнічні відмінності, міжплемінна ворожнеча, наявність кастової системи, релігійні звичаї та обряди, корупція, хабарництво, слабкість державного управління, недосконалість земельних реформ тощо;
загострення боргової кризи економічно відсталих країн. За останні два десятиліття зовнішній борг економічно відсталих країн (тобто їх заборгованість іноземним урядам, фірмам, приватним особам та фінансовим інституціям) зріс у 13 разів – із 100 млрд. дол. в 1970 р. до, приблизно, 1350 млрд. дол. у 1990 р.
Таким чином, країни “третього світу ” потерпають від:
нееквівалентного обміну власних сировинних продуктів на готові вироби розвинутих країн;
диктату гігантських ТНК, які зосередили у своїх руках контроль за природними багатствами країн “третього світу”;
зростання боргів слаборозвинутих країн розвинутим країнам та міжнародним фінансово-кредитним організаціям;
зав’язування політики жорсткої економії з боку міжнародних економічних організацій, що веде до скорочення внутрішнього споживання найбідніших верств населення;
тягаря гонки озброєнь, що лежить на цих країнах. У них проживає 80 % населення планети, їх частка у світовому виробництві – 20 %, однак військові витрати цих країн досягають 25 % витрат усього світу;
однобічної орієнтації економіки на первинну обробку мінеральної сировини.
Розв’язання проблем розвитку слаборозвинутих країн пропонується в рамках установлення “нового світового порядку ”, який передбачає поділ “дивідендів миру ” на користь країн “третього світу ”, завдяки закінченню “холодної війни ”, реформу іноземної допомоги, полегшення боргового тягаря, полегшення доступу на світові ринки, лібералізацію імміграційної політики розвинутих країн, припинення економічного неоколоніалізму.