загрузка...
 
5.4.3. Типи планування
Повернутись до змісту

5.4.3. Типи планування

Планування може відноситись до того чи іншого типу, в залежності від ознаки, за якою відбувається класифікація. Ознаками, що визначають тип планування є:

-              ступінь невизначеності у плануванні;

-              часова орієнтація ідей планування;

-              горизонт планування.

Відповідно, існують чотири класифікації типів планування.

1.            В залежності від ступеня невизначеності у плануванні.

2.            В залежності від часової орієнтації ідей планування.

3.            За горизонтом планування.

4.            За ступенем значення для підприємства. Розглянемо детальніше кожен з них:

1. Ступінь невизначеності в плануванні.

В залежності від ступеня невизначеності у плануванні розрізняють:

1.            Детерміноване планування такий тип системи планування, який діє в повністю передбачуваному середовищі, чітко визначених рамках і не має нестачі інформації.

Відповідно, події у таких системах мають повну визначеність: можна дати 100 % гарантію, що якщо подія А відбудеться, то наступною буде подія Б, саме тому такі системи називаються детермінованими.

Схоластичними називаються системи планування, які діють у повністю передбачуваному середовищі.

Звичайно, виникає запитання, а чи можливе існування детермінованих систем на практиці? Якщо говорити про планування на рівні підприємства в цілому, то, безперечно, ні, тому що будь-яка організація функціонує в умовах невизначеного, змінного середовища і не може бути до кінця впевнена у певному результаті. А ось планування на рівні підрозділів (груп), як правило, має високу визначеність і точність у передбаченні результатів. Такі плани носять характер конкретних завдань.

У загальному розумінні це є штучне, модельне планування, яке майже не використовується лише в математиці.

2.            Імовірнісне планування тип систем планування, який передбачає нестачу визначеності у зовнішньому середовищі і нестачу інформації.

Здійснюючи загальне планування, практично кожне підприємство має справу з невизначеністю результатів, адже ми однозначно точно не знаємо, що буде через місяць, два, рік.

Варіантами ймовірнісних систем планування є наступні:

-              планування, побудоване на основі жорстких домовленостей таке планування підходить до ситуацій, в яких існує високий ступінь упевненості у результаті подій;

-              планування під особисту відповідальність прийнятне для протилежного першому типу ситуації ситуації повної невизначеностів цьому випадку менеджер не може взагалі у будь-чому бути впевненим і діє на свій страх і ризик, бере всю відповідальність на себе;

-              планування, пристосоване до випадкових обставин цей тип планування є проміжним між першими двома: з одного боку він має справу з постійною невизначеністю в діяльності підприємства (організації), а з іншого боку враховує можливі варіанти дій у невизначеному середовищі і цим самим збільшує їх передбачуваністьна практиці в середньому існує не більше трьох-чотирьох варіантів можливого розвитку подій.

Плани цього типу носять характер орієнтирів.

2. Часова орієнтація ідей планування.

Типи планування розрізняють також у залежності від того, чи орієнтовані основні ідеї планування в минуле, теперішнє чи майбутнє.

В цьому розумінні, в залежності від часової орієнтації ідей планування розрізняють:

1.            Реактивне ідеї, націлені в минуле (треба зробити, як колись було, бо там було краще, тобто ідемо проти течії, хочемо, щоб все було як раніше).

2.            Преактивне ідеї, націлені в майбутнє (прямування вперед не зупиняємося на місці і думаємо про завтра, тобто ставимо парусник і гребемо вперед течії).

3.            Інактивне ідеї, пристосовані лише до теперішнього (задовольняє теперішній стан і цей стан ми хочемо зберегти, тобто сидимо, течія сама нас несе).

4.            Інтерактивне орієнтовані на взаємодію всіх кращих ідей планування (поєднує 3 попередні методи, тобто міняємо русло річки, робимо щось інакше).

Зробимо на них акценти.

Представники реактивного планування свої ідеали і спосіб існування знаходять у минулому. Вони заперечують усі досягнення сьогоднішнього дня і з цієї точки зору негативно відносяться до сучасного технологічного суспільства. З числа відомих світові філософів у західному суспільстві представником реактивного планування міг би стати Жан-Жак Руссо (робота "Назад до природи").

Основний метод реактивного планування це генетичний підхід. Тобто будь-яка проблема досліджується з точки зору її виникнення і минулого розвитку. Знайти причину проблеми в минулому, ліквідувати її або стримати і ось тоді проблема зникає.

Організація сприймається (і це лише сприйняття!) прихильниками реактивного планування як стійкий, стабільний, чітко налагоджений механізм. Усе, що відбувається в організації заздалегідь відомо. Керуватись вона повинна зверху вниз за  допомогою  авторитету керівника і його

"батьківського", патерналістського відношення до підлеглих.

Реактивне планування опирається на попередній досвід і здійснюється знизу догори. Першочергово виявляються потреби підрозділів (груп), які оформляються у плани. Зібрані матеріали передаються керівництву для кінцевого вибору і підготовки загального проекту. Вторинно загальний план нижчими ланками не коригується. Тобто, наприклад, ви подаєте свої пропозиції або плани у вищестоячу організацію а далі, на підставі ваших даних формується загальний план.

Переваги реактивного планування:

1.            Постійне звернення до історії, минулого досвіду, з якого можна багато почерпнути.

2.            Сильне відчуття послідовності, яке оберігає від різких і необдуманих змін.

3.            Збереження традицій, які створюють почуття безпеки у працівників підприємства.

Недоліки реактивного планування:

1.            Воно розглядається не як система, а як звичайна одиниця, сукупність елементів. Внаслідок цього виявляється загубленим позитивний ефект взаємодії окремих частин цілого, що називається синергізмом.

2.            Планування здійснюється без достатнього врахування об'єктивних обставин сьогоднішнього дня і майбутніх змін.

3.            Реактивне планування це функція, в основному, лише керівництва. Для участі у плануванні запрошуються, як правило, члени підприємства з досвідом, в певній мірі ігноруються можливості молодого покоління.

4.            Інтереси нижчого рівня підприємства враховуються лише один раз. Преактивне планування орієнтоване, в основному, на майбутні зміни.  На противагу реактивістам преактивісти намагаються прискорити зміни, пришвидшити майбутнє. Особливо важливою у преактивістів вважається можливість передбачити можливі напрямки змін для того, щоб досягнути своїх цілей. У першу чергу, цілі пов'язуються з виживанням і ростом

підприємства.

Преактивне планування орієнтується не на мінімізацію зусиль, а на пошук оптимальних рішень.

Планування здійснюється зверху вниз: на вищому рівні прогнозуються зовнішні умови, формуються цілі і стратегії, згодом визначаються цілі нижчого рівня і програми дій.

Переваги преактивного планування:

1.            Адекватна оцінка зовнішнього середовища.

2.            Намагання врахувати фактори зовнішнього середовища в процесі планування.

Недоліки преактивного планування:

1.            Слабке використання існуючого досвіду.

2.            Недостатня увага до повсякденних потреб підприємства (організації).

3.            Надмірне захоплення футурологією і новими методами досліджень, коли до кожного методу відносяться як до панацеї.

При інактивному плануванні не вважається за потрібне повертатись в минуле і разом з тим намагатись рухатись вперед. Цей тип планування сприймає існуючі умови як достатньо добрі, у крайньому випадку, як прийнятні.

Відмінна риса інактивізму задоволеність теперішнім станом речей. Головним принципом цього типу планування може бути правило: "Пла-

нувати мінімум необхідного, щоб не змінити природного ходу речей".

Керівники-інактивісти таким чином не прагнуть до будь-яких суттєвих змін у діяльності підприємства.

Запобігання змінам і збереження свого "стилю" стає основною ціллю підприємства, яке використовує інактивне планування. При прийнятті рішень панує бюрократизм і тяганина. Прийняття рішень відбувається в рамках різноманітних засідань, які безперервно проходять, відбуваються. Найбільш цінними працівниками є не ті, хто має великий досвід, а ті, хто уміє схопити сутність того, що відбувається, ті, хто має численні

"зв'язки".

Переваги інактивного планування:

1.            Обережність у процесі планування діяльності.

2.            Поступові і обачливі дії не призводять до катастрофічних наслідків (принаймні, "смерть" підприємства ніколи не буває зненацькою).

Недоліки інактивного планування:

1.            Нездатність пристосовуватись до змін.

2.            Підприємство добре функціонує лише в стабільних, сприятливих умовах.

3.            Виживають лише ті підприємства, доходи яких залежать від стабільного джерела (держава, фонди).

4.            Слабке використання працівників підприємства, обмеженість їхньої самостійності.

Інтерактивне планування описується двома основними рисами:

1.            Базується на принципі участі і максимально мобілізує творчі здібності працівників підприємства.

2.            Передбачає, що майбутнє піддається контролю і в значній мірі є продуктом дій працівників підприємства.

Ціль інтерактивного планування проектування майбутнього (використовуючи попередній досвід, враховуючи нинішні умови і працюючи на перспективу).

Р. Акофф, будучи прихильником інтерактивного планування, приводить наступну аналогію:

-              інактивісти намагаються триматись в бурхливому потоці;

-              реактивісти намагаються пливти проти нього;

-              преактивісти намагаються осідлати його "першу хвилю";

-              інтерактивісти мають наміри змінити течію річки.

З інтерактивним плануванням пов'язані дві основні проблеми:

1.            Інтерактивне планування це швидше ідеальна побудова, ніж практична модель менеджменту.

2.            Навіть з теоретичної точки зору окремо взяте підприємство не може повністю контролювати майбутнє. Найбільше, на що воно здатне ефективно пристосовуватись до нього. Відповідно, способом відношення підприємства (організації) до свого майбутнього є не проектування, а адаптація, пристосування.

Часова орієнтація планування відображає, куди спрямовані наші думки при плануванні.

3.            Горизонт планування.

В залежності від того, який період часу охоплюють плани, складені підприємством (організацією), тобто від горизонту планування, планування поділяють на три типи:

1.            Короткотермінове планування охоплює проміжок до 1 року.

2.            Середньотермінове планування охоплює проміжок 3 роки.

3.            Довгострокове планування охоплює проміжок часу 5 років. Класифікацію планування по тривалості періоду планування не можна плутати з попередньою класифікацією (з часовою орієнтацією ідей планування, яке передбачає існування принципово відмінних філософій планування в залежності від ставлення до минулого, теперішнього, майбутнього). Поділ планування на довго-, середньо і которкотермінове означає відмінність періодів часу, необхідних для виконання планових показників, і має технічний характер.

Короткотермінове планування це розробка планів на період до 1 року. Короткотермінові плани включають в себе конкретні методи використання ресурсів підприємства, необхідних для досягнення цілей, визначених у більш тривалих планах. Зміст короткотермінових планів деталізується по кварталах і місяцях.

Середньотермінове планування конкретизує орієнтири, визначені довготерміновим плануванням. Охоплює проміжок часу в 3 роки.

Довгострокове планування охоплює тривалий проміжок часу в середньому 5 років.

Певний час довготермінове планування ототожнювалось зі стратегічним, але тепер ці два поняття існують окремо. Стратегічне планування набагато складніше довготермінового. Стратегічне планування це функція напрямку. Довготермінове функція часу.

Так, стратегічне довготермінове планування вимушене обмежуватись визначенням основних цілей і найбільш загальних напрямків діяльності, тому, що якість достовірної інформації про майбутнє дуже невисока, а діапазон і швидкість змін постійно збільшуються. У планах, розрахованих на короткі проміжки часу, конкретність і пропрацьованність деталей повинні стати обов'язковими рисами, оскільки такі плани є інструкціями, що визначають дії людей і колективів, які реалізують ці плани.

4.            Ступінь значення для підприємств.

В залежності від ступеня значення для підприємства планування поділяють на два основних типи:

1.            Стратегічне планування планування, побудоване на місії організації і реалізується через оперативні плани. Відповідає на питання: чого ми хочемо досягнути?

2.            Оперативне (тактичне) планування планування, яке робить акцент на поточних проблемах. Відповідає на питання: яким чином ми цього будемо досягати?

У плануванні розрізняють стратегію і тактику планування.

Термін "тактика" військовий термін грецького походження, що означає "маневрування силами". Тактичне планування має справу з рішенням про те, як мають бути розподілені ресурси підприємства для досягнення стратегічних цілей.

Часові рамки тактичного планування короткотермінові і середньотермінові.

Стратегія, в перекладі з грецької, означає "мистецтво генерала" (або "уміння генерала"). Стратегія є функцією напрямку.

Довгострокове планування функцією часу.

Тут ще раз необхідно наголосити на тому, що характерною рисою для підприємств є також розроблення проектів і програм, які слід розрізняти. Програми визначають розвиток одного з важливих аспектів життєді-

яльності підприємства.

Проекти відрізняються від програм тим, що орієнтуючись на певний аспект життєдіяльності і розвитку підприємства, вони мають встановлену вартість, графік виконання, тобто відрізняються високим рівнем конкретної пропрацьованості.

Програма більш загальне поняття і має відношення до стратегічного планування.

Проект більш конкретне поняття і має відношення до оперативного планування.



загрузка...