загрузка...
 
14.1. Організація проектного фінансування
Повернутись до змісту

14.1. Організація проектного фінансування

Однією з основних задач управління проектом є організація його фінансування, що має на увазі забезпечення проекту інвестиційними ресурсами, до складу яких входять не тільки кошти, але й інші інвестиції,що виражаються у грошовому еквіваленті, у тому числі основні й оборотні кошти, майнові права і нематеріальні активи, кредити, позики і застави, права землекористування, тощо.

Фінансування проектів є одним з видів івестиційної діяльності, яка завжди є ризиковою. Фінансування проекту повинно здійснюватись при дотриманні наступних умов:

1)            динаміка інвестицій повинна забезпечувати реалізацію проекту у відповідності з часовими та фінансовими обмеженнями;

2)            зниження витрат фінансових засобів і ризиків проекту повинно забезпечуватися за рахунок відповідної структури і джерел фінансування, і визначених організаційних заходів, у тому числі податкових пільг.

Фінансування проекту включає наступні основні стадії:

1.            Попередне вивчення життєздатності проекту (визначення доцільності проекту за витратами та запланованим прибуком.

2.            Розробка плану реалізації проекту (оцінка ризиків, ресурсне забезпечення, тощо).

3.            Організація фінансування, у тому числі:

-              оцінка можливих форм фінансування і вибір конкретної форми;

-              визначення організацій, що будуть проводити фінансування;

-              визначення структури джерел фінансування.

4.            Контроль виконання плану та умов фінансуваннях.

Таблиця 14.1.1.

 

Фінансування проектів може здійснюватись наступними способами:

1.            Самофінансування використання в якості джерела фінансування

власних коштів інвестора:

-              із коштів бюджету та позабюджетних фондів для держави;

-              із власних коштів для підприємства.

2.            Використання позичкових та залучених коштів.

Таким чином, джерелом фінансування проектів можуть бути власні, позичкові чи залучені кошти.

Система фінансування проектів включає:

1)            джерела фінансування;

2)            організаційні форми фінансування.

Структура джерел фінансування проектів наведена у табл. 14.1.1. Структура інвестиційних ресурсів підприємства може бути представ-

лена наступним чином (табл. 14.1.1):

Таблиця 14.1.2.

 

 

Матриця організаційних форм і можливих джерел фінансування проектів наведена у таблиці 14.1.3.

Таблиця  14.1.3.

 

Основними організаційними формами залучення інвестицій для фінансування інвестиційних проектів є:

1.            Дефіцитне фінансування державні позики під гарантію держави з утворенням державного боргу і подальшим розподіленням інвестицій по проектах і суб'єктах інвестиційної діяльності.

2.            Акціонерне чи корпоративне фінансування, при якому інвестується конкретна діяльність галузі чи підприємства.

3. Проектне фінансування, при якому інвестується безпосередньо проект.

Проектне фінансування можна узагальнено охарактеризувати як фінансування інвестиційних проектів, при якому сам проект є способом обслуговування боргових зобов'язань. Суб'єкти, що фінансують, оцінюють об'єкт інвестицій з погляду того, чи принесе реалізований проект такий рівень доходу, що забезпечить погашення наданої інвесторами позички, чи позик інших видів капіталу.

Проектне фінансування напряму не залежить від державних чи субсидій фінансових вкладень корпоративних джерел. У розвинутих країнах цей метод використовується вже десятиліття, у нас він почав застосовуватися нещодавно.

Світовий ринок проектного фінансування визначається пропозиціями інвестиційних ресурсів, готових бути вкладеними в реалізацію проектів на умовах, визначених формами і методами проектного фінансування, і попитом на ці ресурси з боку замовників, споживачів інвестиційних проектів.

Під проектним фінансуванням розуміється надання фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів у вигляді кредиту без права регресу, з обмеженим чи повним регресом на позичальника з боку кредитора. Під регресом розуміється вимога про відшкодування наданої в позику суми. При проектному фінансуванні кредитор несе підвищені ризики, видаючи, з погляду традиційних банківських кредитів, незабезпечений чи не повною мірою забезпечений кредит. Погашення цього кредиту здійснюється за рахунок грошових потоків, що утворяться в ході експлуатації об'єкта інвестиційної діяльності.

Розрізняють три основні форми проектного фінансування:

1.            Фінансування з повним регресом на позичальника, тобто наявність визначених гарантій чи вимога визначеної форми обмежень відповідальності кредиторів проекту. Ризики проекту в основному падають на позичальника, зате при цьому "ціна" позики відносно невисока і дозволяє швидко дістати фінансові кошти для реалізації проекту.

Фінансування з повним регресом на позичальника використовується для малоприбуткових і некомерційних проектів.

2.            Фінансування без права регресу на позичальника, тобто кредитор при цьому не має ніяких гарантій від позичальника і приймає на себе всі ризики, пов'язані з реалізацією проекту. Вартість такої форми фінансування досить висока для позичальника, тому що кредитор сподівається одержати відповідну компенсацію за високий ступінь ризику. Таким чином, фінансуються проекти, що мають високу прибутковість і дають у результаті реалізації конкурентоздатну продукцію. Проекти для такої форми фінансування повинні використовувати прогресивні технології виробництва продукції, мати добре розвинуті ринки продукції, передбачати надійні домовленості з постачальниками матеріально-технічних ресурсів для реалізації проекту, тощо.

3.            Фінансування з обмеженим правом регресу. Така форма фінансування проектів передбачає розподіл усіх ризиків проекту між його учасниками, так, щоб кожен учасник брав на себе залежні від нього ризики. У цьому випадку всі учасники приймають на себе конкретні комерційні зобов'язання і ціна фінансування помірна. У цьому випадку всі учасники проекту зацікавлені в ефективній реалізації проекту, оскільки їхній прибуток залежить від їхньої діяльності.

Для української інвестиційної практики термін "проектне фінансування" став, можна сказати, модним і популярним, проте переважає спрощене розуміння цього терміна, близьке до звичайного довгострокового кредитування.

Слід зазначити, що і на заході немає однозначного розуміння проектного фінансування, поняття використовується принаймні в двох змістах, у тому числі:

-              як цільове кредитування для реалізації інвестиційного проекту в кожній із трьох форм з повним регресом, чи без регресу з обмеженим регресом кредитора на позичальника, при цьому забезпеченням платіжних зобов'язань позичальника в основному є грошові доходи від експлуатації об'єкта інвестиційної діяльності, а також у разі потреби активи, що відносяться до інвестиційного проекту;

-              як спосіб консолідації різних джерел фінансування і комплексного використання різних методів фінансування конкретних інвестиційних проектів і оптимального розподілу зв'язаних з реалізацією проектів фінансових ризиків.

У даний час переважає друге розуміння проектного фінансування.

У цілому проектне фінансування як спосіб організації фінансування має історію, що складає понад чверть століття. У 70-і роки розвиток інвестицій у нафтогазову промисловість, що забезпечує прибутковість у сотні і тисячі відсотків у рік, змусив банкірів перейти від пасивної ролі кредиторів (коли потенційні позичальники йдуть у банк і просять грошей) до активного пошуку форм і методів кредитування високоприбуткових інвестиційних проектів, у першу чергу в нафтовому і газовому секторах економіки. Банки брали на себе підвищені ризики і кредитували позичальників на умовах проектного фінансування ("без регресу", "з обмеженим регресом").

В одному з останніх довідників проектне фінансування визначається як "великі середньоі довгострокові кредити під конкретні промислові проекти" (Гроші і банки. Енциклопедичний довідник М.: Центр СЕІ, 1994. С.  181).

Термін "проектне фінансування" не є протилежністю довгострокового банківського кредитування. Більш того, довгострокове банківське кредитування інвестиційних проектів може розглядатися за певних умов як одна з найпростіших форм проектного фінансування.

Розглянемо основні особливості проектного фінансування у порівнянні з традиційним банківським кредитуванням.

1. Розмаїтість джерел, коштів, методів і учасників при проектному фінансуванні.

Основною особливістю проектного фінансування є використання широкого кола джерел, коштів і методів фінансування проектів, у тому числі банківських кредитів, емісії акцій, пайових внесків в акціонерний капітал, облігаційних позик, фінансового лізингу, власних коштів компаній (амортизаційних фондів і нерозподіленого прибутку), тощо. Можуть використовуватися також державні кошти, іноді у вигляді державних кредитів і субсидій, а також у видляді гарантій і податкових пільг.

У розвинутих країнах існує спеціальний термін "фінансове конструювання" (financial designing) забезпечення проекту, що означає діяльність по побудові умовно оптимальних з погляду сполучення прибутковості і надійності схем фінансування проектів.

Відповідно для організації фінансування проекту залучаються різноманітні учасники, такі, як комерційні й інвестиційні банки, інвестиційні фонди і компанії, пенсійні фонди, страхові компанії й інші інституціональні інвестори, лізингові компанії й інші фінансові, кредитні й інвестиційні інститути. Інвесторами можуть виступати і компанії, і підприємства. При традиційному банківському кредитуванні банк практично одноосібно виступає як кредитор.

Як окремі випадки проектного фінансування слід відзначити наступні:

-              проектне корпоративне фінансування, коли джерелом фінансування інвестиційного проекту виступають власні кошти компанії, насамперед амортизаційні фонди і нерозподілений прибуток;

-              банківське проектне фінансування, коли джерелами фінансування інвестиційного проекту є в основному чи цілком банківські кредити, які видаються на визначених умовах.

Як зазначалось вище, проектне фінансування є високоризиковим способом організації фінансування проекту. Для банків довгострокові кредитні операції у рамках проектного фінансування характеризуються підвищеним ризиком. Можливі наступні основні схеми проектного фінансування.

Класична схема проектного фінансування, при якій банк видає кредит позичальнику без права регресу (обороту) на останнього. З одного боку, джерелом прибутку банку в цьому випадку є доходи, одержувані від реалізації інвестиційного проекту, з іншої в обмін на прийняття ризиків банк одержує право на підвищений відсоток, премію, тобто на підприємницький дохід. При такій схемі банк може йти на високий ризик тільки в тому випадку, якщо проект обіцяє дуже високий прибуток. Це відноситься до великих проектів в енергетику, видобутку корисних копалин, первинній переробці сировини, тощо. При класичній схемі банк сам виступає як підприємець, бере участь у розробці і реалізації проекту, в управлінні введеного в експлуатацію об'єкта, іноді резервує за собою право на придбання частини акцій підприємства, що керує об'єктом інвестиційної діяльності. У даний час класична схема застосовується рідко, що зв'язано з дефіцитом потенційно високоприбуткових проектів. В основному використовуються схеми проектного фінансування з обмеженим регресом (оборотом) банку на позичальника чи схеми фінансування, які передбачають повний оборот банку на позичальника, коли забезпеченням платіжних зобов'язань позичальника виступає не тільки, а іноді не стільки якість проекту, скільки грошові доходи позичальника від його загальної господарської діяльності, а також його активи і різний рід гарантії, і поручительства.

2.            Підходи до проектного циклу з погляду кредитора (комерційного банку) і позичальника (компанії, яка безпосередньо веде роботи з проекту).

Як зазначалось, проектний цикл, чи життєвий цикл проекту, найважливіше поняття управління проектами. Це поняття загальноприйняте у зарубіжній банківській практиці проектного фінансування.

Розрізняють наступні підходи. У рамках окремих фаз проектного циклу позичальник і кредитор виділяють для себе різні етапи. Дуже важливо, щоб кредитор мав чітке уявлення про проектний цикл і позичальника, а позичальник кредитора, щоб не допускати збоїв у просуванні проекту і діяти максимально скоординовано. Кредитор повинен знати проектний цикл позичальника для того, щоб:

-              максимально повно врахувати усі витрати і доходи, зв'язані з реалізацією проекту (у кожній фазі і на кожному етапі);

-              представляти всі ризики, пов'язані з реалізацією проекту (також у кожній фазі і на кожному етапі);

-              розробити свій графік контролю за реалізацією проекту (із вказівкою тимчасових точок, що відокремлюють різні фази й етапи один від одного).

Специфіка проектного цикла банку-кредитора полягає у тому, що у банку, як правило, мається потік заявок на фінансування проектів і відповідно на першому етапі проектного циклу в банку йде попередній добір пропозицій різних потенційних позичальників, тоді як у позичальника є один проект і перший етап є його концепція. Робота (фінансування) банку по конкретному проекту починається пізніше, ніж у позичальника, тоді, коли банк погоджується на реалізацію проекту. З моменту підписання і вступу в силу кредитної угоди (проектного договору) починається інвестиційна фаза проекту. Закінчується інвестиційна фаза для банку тоді, коли позичальник оформляє звіт про завершення інвестиційної діяльності. Для позичальника проектний цикл може продовжуватися в експлуатаційній фазі.

3.            Характеристика проектного циклу різними учасниками проекту.

У принципі монопольними для банків функціями у проектному фінансуванні є функція організації кредитів і функція участі в консорціумах своїми фінансовими ресурсами. Інші функції можуть виконуватися іншими учасниками проекту, у тому числі і функції фінансових консультантів. Взаємодія учасників проекту в рамках проектного фінансування відбувається наступним чином. При реалізації проектів (особливо масштаб-

них) у них виявляються задіяними багато учасників, у тому числі:

-              спонсори (і/чи ініціатори) проекту;

-              команда проекту проектна компанія (засновувана спонсорами і/ чи ініціаторами);

-              кредитори (банк, банки, банківський консорціум);

-              консультанти;

-              підрядники (генеральний підрядник, субпідрядники);

-              постачальники устаткування;

-              страхові компанії і банки-гаранти;

-              інституціональні інвестори (які придбають акції й інші цінні папери, що емітуються проектною компанією);

-              покупці товарів і послуг, вироблених на об'єкті інвестиційної діяльності;

-              оператор (компанія, що керує об'єктом інвестиційної діяльності після його введення в експлуатацію);

-              інші учасники.

Для забезпечення доцільної й ефективної координації усіх учасників, підвищення ефективності роботи команди проекту можуть створюватися різноманітні організаційні форми взаємодії, у тому числі, консорціум тимчасове добровільне об'єднання участників проекту на основі загальної угоди для здійснення капіталоємного прибуткового проекту, угоди про виробничу, комерційну, фінансову кооперацію.

Консорціум припускає солідарну відповідальність у рамках визначеної компетенції. Варіантів може бути безліч спонсор проекту, проектна компанія можуть бути усередині консорціуму, іноді зовні, виступаючи стосовно нього замовниками. У цієї організаційної форми передбачена наявність головного менеджера (управляючого консорціуму), що одержує за послуги по оперативному управлінню спеціальну винагороду. Загальне (стратегічне) керівництво здійснюють комітети з управління, ради директорів. На рівні учасників створюються координаційні комітети, у повноваженнях яких знаходяться організаційно-технічні питання. Ці принципи реалізуються у відношенні великих проектів.

Для так званих мегапроектів для забезпечення і фінансування можуть створюватися спеціальні банківські консорціуми чи банківські синдикати, що взаємодіють із промисловими консорціумами.

У таблиці 14.1.4 наведені варіанти форм фінансування проекту різними його учасниками при проектному фінансуванні.

Форми фінансування проекту

Таблиця 14.1.4.

 

4. Контроль за реалізацією проекту і зниження проектних ризиків. Упраління  проектними  ризиками  припускає  здійснення  неперервного контролю за реалізацією проекту.

Фінансові методи, що забезпечують зниження проектних ризиків, включають:

-              юридичні гарантії;

-              банківські гарантії;

-              створення резервних фондів;

-              використання активів проекту як заставу для покриття кредитних ризиків;

-              непрямі гарантії у формі довгострокових контрактів на реалізацію проектного продукту, постачання ресурсів і ін.;

-              створення фонду для покриття можливих ризиків;

-              поруки (альтернатива банківської гарантії);

-              резервні кредити;

-              використання вексельних інструментів як зобов'язання позичальника погасити заборгованість;

-              спеціальні умови платежів по контрактах у сполученні з іншими методами;

-              використання банківських рахунків з особливим режимом;

-              використання зобов'язань засновників проекту по додаткових внесках у капітал проектної компанії;

-              різні види страхування;

-              проведення заходів щодо керування ризиками проекту, у тому числі по зниженню ризиків, запобіганню і контролю, розподілу ризиків між учасниками проекту й ін.;

-              проведення всебічного аналізу проектних ризиків на передінвестиційній фазі проекту;

-              для банків-інвесторів оптимізація структури портфеля інвестиційних проектів.

Функції контролю за реалізацією проекту може виконувати сам банккредитор, іноді спеціалізована компанія, запрошувана для здійснення наглядових функцій супроводу проекту. У світовій практиці з цією метою кредитор від його імені і з його доручення чи спеціальна компанія підписує з позичальником угоду про реалізацію проекту, що є невід'ємною частиною кредитного договору.

Для контролю за ходом проекту підписується спеціальна проектна угода (договір), у якій визначаються права кредитора чи спеціальної компанії по доступу до всієї необхідної інформації, стосовної до проекту. В обов'язки позичальника входить надання регулярних звітів про хід робіт, що підписуються в контрактах, про різні можливі перешкоди для реалізації проекту, про дотримання будівельних, технічних, екологічних і інших норм, про проведення робіт у строгій відповідності з технічною документацією. У договорі указується порядок проведення закупівель і вибору постачальників і підрядчиків на конкурсній основі, графіки робіт, кошторис, у тому числі розподіл витрат між позичальником і кредитором. Зобов'язання позичальника за згодою про реалізацію проекту вважаються частково виконаними після здачі об'єкта інвестиційної діяльності в експлуатацію (порядок здачі обумовлюється npoeктною угодою), а цілком виконаними після погашення всіх платіжних зобов'язань за кредитним договором. У деяких випадках витрати з нагляду (контролю) за реалізацією проекту можуть досягати 5% і більше загального обсягу інвестицій у проект.

В рамках проектного аналізу визначається показник потреби у додатковому фінансуванні (П Ф) максимальне значення абсолютної величини від'ємного накопиченого сальдо від інвестиційної та операційної діяльності.

Величина потреби у додатковому фінансуванні показує мінімальний обсяг зовнішнього фінансування проекту, необхідного для забезпечення його фінансової реалізаціі, тому ПФ часто ще називають капіталом ризику. Реальний обсяг потрібного фінансування не обов'язково має співпадати з ПФ і, як правило, перевищує його за рахунок необхідності обслуговування боргу.

Потреба у додатковому фінансуванні з урахуванням дисконту (ДП Ф)

-              максимальне значення абсолютної величини від'ємного накопиченого дисконтованого сальдо від інветиційної та операційної діяльності.

Величина потреби у додатковому фінансуванні з урахуванням дисконту показує мінімальний дисконтований обсяг зовнішнього фінансування проекту, необхідного для забезпечення його фінансової реалізованості.

Переваги і недоліки проектного фінансування.

На відміну від традиційних форм кредитування проектне фінансування дозволяє:

-              більш вірогідно оцінити платоспроможність і надійність позичальника;

-              розглянути весь проект з огляду життєздатності, ефективності, реалізованості, забезпеченості, ризиків;

-              прогнозувати результат реалізації інвестиційного проекту.

Як труднощі застосування проектного фінансування в Україні слід зазначити те, що в промислово розвинутих країнах сьогодні у розрахунки фінансово-комерційної ефективності проектів закладається можливе відхилення основних показників у гіршу сторону у розмірі 5-10%, у наших же умовах необхідні "допуски" не менше 20-30%. А це додаткові витрати, пов'язані з резервуванням коштів для покриття непередбачених витрат. Проте проектному фінансуванню немає альтернативи.

Проектне фінансування відкрило нові напрямки на ринку банківських послуг. Банки виступають при проектному фінансуванні у різних якостях, у тому числі як:

-              банки-кредитори;

-              гаранти;

-              інвестиційні брокери (інвестиційні банки);

-              фінансові консультанти;

-              ініціатори створення і/чи менеджери банківських консорціумів;

-              інституціональні інвестори, що здобувають цінні папери проектних компаній;

-              лізингові організації, тощо.

Важливим і новим видом діяльності на ринку проектного фінансування є консалтінг, який у цій галузі здійснюється спеціалізованими банками-консультантами по наступному набору послуг:

-              пошук, добір і оцінка проектів;

-              підготовка всіх техніко-економічних обґрунтувань по проекту;

-              розробка схем фінансування проектів, ведення попередніх переговорів з банками, фондами й іншими інститутами на предмет їхньої сукупної участі у фінансуванні проекту;

-              підготовка всього пакета документів по проекту;

-              надання сприяння у веденні переговорів і підписанні кредитних угод, угод про створення консорціумів, тощо.

Банки-консультанти готують комплект документів по проекту найчастіше по спеціальному замовленню комерційних чи банків промислових компаній. У деяких країнах банк-консультант має право і сам брати участь у фінансуванні проекту, доводячи тим самим об'єктивність своїх оцінок і серйозність своїх рекомендацій. Але, наприклад, у Великобританії існує поділ консалтингових функцій, що фінансують, і банк-консультант не бере участь у фінансуванні.

Проектне фінансування дає позичальнику кошти крім переваг цієї схеми, що виражаються в обмеженні відповідальності перед кредитором, і визначенні недоліків, у тому числі:

-              попередні високі витрати потенційного позичальника для розробки детальної заявки банку на фінансування проекту на предінвестиційній фазі по підготовці техніко-економічного обґрунтування, на уточнення запасів корисних копалин, екологічну оцінку впливу майбутнього проекту на навколишнє середовище, великі маркетингові дослідження й інші допоміжні передпроектні роботи і дослідження;

-              порівняно довгий період до ухвалення рішення про фінансування, що зв'язано з ретельною оцінкою передпроектної документації банком і великим обсягом робіт з організації фінансування (створення банківського консорціуму, тощо);

-              порівняльне підвищення відсотка по кредиту у зв'язку з високими ризиками, а також ріст витрат на оцінку проекту, на організацію фінансування, на нагляд, тощо;

-              набагато жорсткіший контроль за діяльністю позичальника, ніж при традиційному банківському кредитуванні по всіх аспектах діяльності з боку банку (банківського консорціуму);

-              визначену втрату позичальником своєї незалежності, якщо кредитор обумовлює за собою право придбання акцій компанії у випадку вдалої реалізації проекту.

Проектне фінансування не завжди доцільне й іноді для позичальника переважніше традиційні схеми фінансування інвестиційних проектів, такі, як кредити під заставне забезпечення гарантії і поручительстваемісія акцій і облігаційлізинг, тощо.

Аналіз організації фінансування великомасштабних інвестиційних проектів у промислово розвинутих країнах заходу показує, що існує нескінченне різноманіття схем проектного фінансування, які, звичайно, класифікуються за різними ознаками.

Складності із застосуванням проектного фінансування у повному обсязі і змісті цього поняття у вітчизняній практиці зумовлені наступними причинами:

1.            Внутрішні джерела боргового фінансування не так добре розвинуті в Україні, як у розвинутих країнах. Внутрішні ринки кредитів не мають достатніх фінансових чи ресурсів ліквідних коштів, необхідних для широкомасштабного фінансування капіталомістких проектів, особливо великих проектів із тривалим терміном погашення кредитів. Практично відсутні досвід і знання для того, щоб із впевненістю оцінювати і приймати на себе увесь чи частину проектного ризику.

2.            Маються невідповідності між доходами і позиками усередині країни й обслуговуванням боргів у валюті. Ризик розбіжності між валютами, у яких надходить виторг, і валютою, у якій повинна обслуговуватися заборгованість, ускладнює проектне фінансування.

3.            Недостатні правова структура і законодавча стабільність в сфері узгодження і розподілу ризиків і надання гарантій і інших форм зобов'язань по проектному фінансуванню. Комерційна і кредитна документація по проектному фінансуванню є складною і повинна підкріплюватися законодавчою і нормативною основою. Повинні бути законодавчо оформлені усі види зобов'язань і гарантій, тонкощі розподілу ризиків і прибутків, політичні і страхові ризики.

4.            У вітчизняній практиці у даний час мало фахівців із проектного фінансування. Недостатньо прецедентів розробки системи проектного фінансування для яких-небудь досить великих інвестиційних проектівнедостатньо кваліфікованих учасників проектного фінансування організацій, фірм, що можуть прийняти на себе функції керуючих великими проектами у сучасному трактуванні цього поняття. Допомогти вирішенню цієї проблеми може залучення фахівців чи спеціалізованих компаній (у тому числі іноземних).

На фінансовому ринку України домінують "короткі" гроші, а вкладення коштів у довгострокові інвестиційні проекти є скоріше виключенням, ніж правилом. Найчастіше таке вкладення здійснюється у формі традиційного банківського кредитування з використанням усіх можливих форм і методів забезпечення зворотності основної суми і відсотків по кредиту (застави майна, цінних паперів і інших активівбанківські гарантіїнакопичувальні гарантійні рахункипоруки).

Українська економіка переживає інвестиційну кризу. Банківська система у свою чергу не готова до здійснення методів проектного фінансування повною мірою. Їхня участь у фінансуванні інвестиційних проектів обмежується в основному невеликими проектами (вартістю від декількох мільйонів до декількох десятків мільйонів доларів). Поки основна фінансова активність українських банків спрямована убік тих проектів, що реалізуються на приналежних чи підконтрольних їм підприємствах.

Існує ряд причин і факторів, що заважають українським банкам на сучасному етапі здійснювати в скільки-небудь значних масштабах проектне фінансування. Серед них:

-              нестабільність вітчизняної економіки;

-              відсутність у банків достатніх резервів;

-              інфляція;

-              висока заборгованість підприємств;

-              важкий податковий тягар і нестабільність податкового законодавства;

-              відсутність досвіду при фінансуванні інвестиційних проектів;

-              низька якість менеджменту на підприємствах-позичальниках;

-              відсутність у банків досвіду і висококваліфікованих фахівців в галузі проектного аналізу і проектного фінансування;

-              нестійкість загальної економічної ситуації в країні.

Умови успішного застосування методології проектного фінансування включають наступні напрямки:

-              залучення іноземних кредитів для фінансування великих проектів;

-              державні гарантії компенсації;

-              забезпечення політичних ризиків.

До використання схеми проектного фінансування банки штовхає і та обставина, що усе більша кількість заявок, що надходять до них, по розмірах інвестицій порівняні з активами заявників чи навіть перевищують їх. У цих випадках заставне покриття виявляється вже неможливим. Тому ряд комерційних банків поволі готується до застосування принципів проектного фінансування у своїй діяльності, створюючи у своїх структурах відділи і управління проектного фінансування, направляючи своїх співробітників на навчання з питань проектного аналізу, формуючи портфелі інвестиційних проектів. При видачі довгострокових кредитів банки як і раніше в першу чергу звертають увагу на високоліквідне забезпечення, а також на фінансовий стан позичальника, але, з огляду на світовий досвід проектного, банки все частіше піддають пропоновані до фінансування проекти всебічній і глибокій експертизі, а по суті проектному аналізу, прийнятому в практиці великих закордонних кредитних установ.

У даний час питання забезпечення фінансування проекту і зв'язаних з ним проектних ризиків є наріжним каменем, однією з центральних проблем системи управління проектами. Найбільш перспективною формою фінансування проектів є проектне фінансування, основною особливістю якого на відміну від інших форм є облік і управління ризиками, розподіл ризиків між учасниками проекту, оцінка витрат і доходів з обліком цього. Проектне фінансування називають також фінансуванням з визначенням регресу (регрес це вимога про відшкодування наданої у позику суми). Проектне фінансування вимагає солідної законодавчо-нормативної бази, розвинутої ринкової інфраструктури, а також цілеспрямованих заходів державного стимулювання і підтримки інвестицій у цій прийнятій в усьому світі формі організації проектних інвестицій.

Слід зазначити, що проектне фінансування відноситься до одного з найбільш ризикових методів організації інвестицій у проект, оскільки він пов'язаний у першу чергу з високими ризиками для кредиторів, і хоча реалізація кредитних ризиків може викликати крах проекту в цілому, збиток у кінцевому рахунку можуть понести всі чи багато учасників проекту. Проектне фінансування поки в Україні ще не має належного розвит ку. На інвестиційному ринку країни домінують короткострокові інвестиції, а середньоі довгострокові інвестиційні проекти є не правилом, а виключенням і їхнім фінансуванням здійснюється, як правило, у формі

традиційного банківського кредитування.



загрузка...