загрузка...
 
3.3. Наукові основи управління
Повернутись до змісту
Під науковими основами управління розуміється система наукових знань, яка складає теоретичну базу практики управління, а точніше забезпечення практики менеджменту науковими рекомендаціями.
Першим етапом методології наукового управління був аналіз змісту роботи та визначення її основних компонентів. Потім була обгрунтована необхідність систематичного використання стимулювання з метою зацікавленості робітників у підвищенні продуктивності праці і росту обсягів виробництва.
У зарубіжній науці управління склалися чотири найважтивіші концепції, які внесли суттєвий вклад у розвиток сучасної теорії та практики управління. Це: теорія наукового управління, теорія адміністративного управління, теорія управління з позицій психології людських відносин, теорія управління з позицій науки про поведінку.
Концепція наукового управління одержала розвиток у США з початку XX століття. її засновником був Ф. Тейлор, книгу якого "Принципи наукового управління" вважають початком визнання менеджменту наукою і самостійною галуззю дослідження. Було доведено, шо методи, які використовуються в науці і техніці, можуть ефективно використовуватися в практичній діяльності організації для досягнення визначених цілей.
Концепція адміністративного управління була направлена на розробку загальних проблем і принципів управління організацією в цілому. В рамках цієї концепції в 20-ті роки було сформульовано поняття організаці
йної структури фірми як системи взаємозв'язків, які мають певну ієрархію. З'явилося розуміння того, шо організацією можна управляти систематизовано, щоб більш ефективно досягати її цілей. Ця концепція одержала також назву класичної школи управління.
Концепція управління з позиції психології і людських відносин вперше визначила менеджмент як "забезпечення виконання роботи за допомоги інших людей". Дослідження, проведені психологом А. Маслоу, показали, що мотивами вчинків людей є не економічні сили, а різні потреби, які не можуть задовольнитися тільки грошима.
Концепція управління з позицій науки про поведінку — це сучасна теорія, яка одержала розвиток в 60 — ті роки. її основне кредо — підвищення ефективності організації в результаті підвищення ефективності її людських ресурсів. Звідси — дослідження різних аспектів соціальної взаємодії: мотивації, характеру влади й авторитету, організаційної структури, комунікації в організаціях, лідерства. Основна мета цієї концепції — це намагання допомогти робітнику створити власні можливості на основі застосування положень поведінкових наук до побудови та управління організаціями.
В основі менеджменту як концепції ринкового управління лежить об'єктивний процес доусуспільнення виробництва, в результаті якого у великих фірм з'явилася можливість впливати на ринок, здійснюючи його переділ, впливати на характер і механізм економічних відносин, які регулюють зв'язки між ринком та виробником.
Менеджмент як концепція ринкового управління направлений на удосконалення організації управління діяльністю окремих підприємств.
Реалізація менеджменту в практичній діяльності фірм виступає як система управління.
Отже, менеджмент регулюється законами розвитку ринків системи господарювання і направлений ня гнучке пристосування виробничо-збутової діяльності фірми до ринкових умов, які змінюються.
Крім того, існують три наукових підходи до управління, які одержані в сучасних умовах: підхід якдо процесу, системний підхід, ситуаційний підхід.
Підхід до управління як до процесу визначає його як процес, в якому діяльність направлена на досягнення цілей організації і розглядається не як одночасна дія, а як серія безперервних взаємопов'язаних дій — функцій управління (планування, організація, розпорядчий вплив, мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, підбір персоналу).
При системному підході керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємозалежних елементів, таких як люди, структура, завдання й технологія, які орієнтовані на досягнення різних цілей в умовах середовища, яке змінюється.
При ситуаційному підході придатність різних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує багато факторів як у самій організації, так і в навколишньому середовищі, то не існує єдиного найкращого способу управління організацією. Найефективнішим у конкретній ситуації є метод, який найбільш відповідає даній ситуації. Під ситуацією розуміється конкретний набір обставин, які впливають на функціонування організації в даний час. Використовуючи ситуаційний підхід, керівники можуть зрозуміти, які методи і засоби будуть найкращими шляхами діяти, щоб досягти цілей організації в конкретній ситуації. Для практичних цілей менеджери розглядають тільки ті фактори, які впливають в кожній конкретній ситуації. В зв'язку з цим менеджмент розглядається з різних точок зору.
Менеджмент як організація управління фірмою, яка здійснює будь-які види підприємницької діяльності, що направлені на одержання прибутку (підприємницького доходу). Зміст менеджменту, таким чином, полягає в досягненні фірмою певних результатів у ході підприємницької діяльності.
Менеджмент як орган управління. Звичайно під організацією розуміється структура (склад) виробничих підрозділів, у рамках яких проводяться заходи, що свідомо координуються та направляються на досягнення загальних цілей. Організація — це свого роду анатомія підприємства, управління — його фізіологія. Або: організація — це статика справи, управління — його динаміка.
Під органом управління часто розуміють керівництво, яке представляє фірму і діє від її імені.
3. Менеджмент як різні рівні апарату управління. Велика фірма має в своєму апараті три рівні, кожен з яких у своїй назві англійською мовою має
слово "менеджмент".
На західних підприємствах розрізняють:
— топ-менеджмент - вища ланка управління (генеральний директор
- мідл-менеджмент — середня ланка управління (керівники управлінь та самостійних відділів);
- ловер-менеджмент — нижча ланка управління (керівники підвідділів та інших аналогічних їм підрозділів).
4. Менеджмент — специфічний орган функціонуючого і комерційного
підприємства. Підприємство може діяти тільки через свої органи, тобто
через керівництво або менеджмент. Різниця менеджменту ділового підприємства від інших видів управління обумовлена метою такого підприємства. Завданням його управління є виробництво товарів або надання послуг, іншими словами — задоволення соціальних потреб або потреб клієнтів через ринок.
На відміну від інших видів менеджменту, виробничий менеджмент в усіх своїх рішеннях повинен керуватися економічними результатами діяльності. Будь-яке рішення, яке приймається в сфері виробничого менеджменту - це захід економічного характеру.
Менеджмент, скоріше всього, — практична діяльність, ніж наука або професія, хоча він обіймає і те й друге. Його завдання спочатку зробити бажане можливим, а потім і реальним.
Якшо раніше успішним менеджером був той, хто швидше всіх реагував на зміну ситуації на ринку, то нині ним вважається спеціаліст, який не тільки активно реагує на зміни на ринку, а й сам змінює ринок, створює для свого підприємства нові ринки.
Головне в менеджменті — ставити цілі, які відповідають інтересам підприємства, роблять його рентабельним. Менеджмент дозволяє підприємству бути більше, ніж сума його окремих компонентів — капітал і співробітники. Але підприємство — це насамперед люди. Отож менеджмент пов'язаний саме з організацією роботи людей.
5. Менеджмент як процес прийняття управлінських рішень. Будь-яка ситуація, яка виникла в процесі управління, є завданням для керівника-менеджера і вимагає від нього прийняття рішень стосовно зміни цілі та програми дій. Будь-яке управлінське рішення є результатом зворотного зв'язку з ринком та іншими елементами зовнішнього середовища.
Прийняття рішень — прерогатива менеджерів всіх рівнів, які мають відповідні повноваження. Менеджер розглядає прийняте рішення з точки зору осіб, які відповідають за доведення рішення до виконавців і осіб, які забезпечують контроль виконання.
Аналіз інформації та прийняття на її основі управлінських рішень складають технологію менеджменту.


загрузка...