загрузка...
 
3.2. Концептуальні підходи до управління промисловою власністю
Повернутись до змісту
Суттєвим недоліком наявної системи управління промисловою власністю є те, що в ній фактично відсутній комплексний підхід до процесів інформаційного забезпечення, експертизи, надання правового захисту, економічної оцінки вартості та використання ОПВ. Як наслідок — стратегічні цілі, завдання та пріоритети спрямовуються переважно на вирішення поодиноких аспектів. Управління вказаною власністю сьогодні фактично закінчується на стадії видачі охоронного документа, а система управління, яка б вирішувала питання, пов'язані з оцінкою прав на ОПВ і введенням їх до господарського обігу, тобто з економічною віддачею — одержанням прибутку чи іншої вигоди — головного, заради чого, власне, створюються ОПВ, відсутня.
Наведені автором висновки збігаються з думкою інших дослідників, які стверджують, що організація функціонування системи управління промисловою власністю в Україні характеризується [116]:
• відсутністю належної координації у діяльності органів
державного управління;
• недостатньою ефективністю діяльності структур, які забезпечують захист прав промислової власності;
• недостатністю сучасних технологій управління і технічного забезпечення у системі відомств, які опікуються питаннями захисту промислової власності, особливо щодо належного інформаційного забезпечення у цій сфері;
• нерозвиненістю системи надання послуг у ділянці промислової власності, що пов'язано із загальним станом інфраструктури цієї діяльності, надто у регіонах.
Таким чином, на сьогодні існує нагальна потреба в удосконаленні чинної системи управління промисловою власністю, гармонізації її параметрів з поточними та перспективними вимогами ринкового середовища. Обґрунтування основних напрямів формування сучасної державної системи управління цією власністю органічно пов'язано з низкою чинників, серед яких найважливішими є:
• головна мета (цілі) здійснення заходів з формування ефективної системи управління промисловою власністю в Україні;
• відповідність концептуальних засад розвитку державної системи управління вказаною власністю технологічному процесу формування ОПВ та введення його до господарського обігу;
• вдосконалення організаційних, економічних та нормативно-правових засад у системі охорони промислової власності, створення конструктивних механізмів взаємовідносин між власниками прав, особами, зацікавленими у використанні прав промислової власності, та посередниками у процесі набуття науково-технічною продукцією ринкової вартості.
Щодо першого чинника, то головними цілями формування такої системи є:
• переконлива демонстрація суб'єктам господарювання практичних можливостей одержання реальної, відчутної матеріальної вигоди від володіння охоронним документом навіть за несприятливих економічних умов;
• створення відповідних умов для максимального розширення таких можливостей, інтенсифікації процесів введення ОПВ до господарського обігу за рахунок цілеспрямованої
законодавчої політики.
Зважаючи на економічні, соціальні, екологічні, оборонні та інші національні інтереси, необхідно за короткий термін здійснити комплекс заходів, які сприятимуть підвищенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу до рівня стандартів розвинених країн, інтенсифікації процесу опанування науковими знаннями, новими технологіями та їх практичного використання.
Нарешті за десять років існування патентної системи в Україні нещодавно прийнято Концепцію розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності (далі — Концепція) [48]. Це можна лише вітати. Але, на превеликий жаль, вона зосереджується здебільшого на питаннях правової охорони, що підтверджується також її назвою, і не розв'язує комплексної проблеми управління інтелектуальною, зокрема, промисловою власністю, яка є підґрунтям інноваційного розвитку будь-якої держави.
Система правової охорони промислової власності, безумовно, може розглядатися як самостійна система у замкнутому колі правового поля. Але у даному контексті систему правової охорони промислової власності слід розглядати як підсистему цілої системи управління такою власністю.
До речі, в Україні існує не національна, як це зазначено у згаданій Концепції, а державна система правової охорони інтелектуальної власності, яка, відповідно до законодавства, містить обмежене коло структурних одиниць, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України. Якщо йдеться про виконання Концепції патентним відомством, то воно повинно діяти у межах своєї компетенції, основна функція якого — надання і регламентація прав власності на ОПВ.
Якщо Концепцію спрямовано на забезпечення цілого спектра життєвого циклу ОПВ, то коло структурних одиниць має виходити за межі підпорядкування Міністерству освіти і науки України. А, отже, це не лише установи і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що належать до сфери управління цього Міністерства. (Саме такий перелік організацій закріплено у спеціальних законах щодо охорони прав на ОПВ).
Вартісна оцінка прав на ОПВ — прерогатива Фонду державного майна України. Проведення наукових досліджень у сфері промислової власності, а також участь в опрацюванні проектів законів та інших нормативно-правових актів з питань промислової власності, покладено урядом і на наукові установи Академії правових наук України. Експертним забезпеченням правосуддя, у тому числі щодо промислової власності, займаються наукові установи Міністерства юстиції України. Припинення недобросовісної конкуренції, у тому числі у зазначеній сфері, — обов'язок Антимонопольного комітету України. І, нарешті, захистом прав власників ОПВ займаються правоохоронні органи.
Щодо змісту Концепції, то вона складається з таких підрозділів: а) обґрунтування концептуальних засад; б) мета та основні завдання; в) принципи та шляхи реалізації; г) очікувані результати.
Постає запитання: а де ж, власне, суть самої Концепції? Крім того, вона насичена гаслами, які мають право на існування, допоки існуватиме у державі патентне відомство (наприклад, удосконалення нормативно-правової бази, стимулювання інноваційної діяльності, удосконалення інформаційного забезпечення, підготовка та перепідготовка кадрів, зміцнення економіки держави тощо).
Концепція управління повинна передбачати [149, С. 26]: систему ідей, принципів, уявлень, які зумовлюють мету функціонування органів управління; механізми взаємодії суб'єкта і об'єкта управління; характер відносин між окремими ланками внутрішньої структури; необхідний ступінь врахування впливу зовнішнього середовища на їхній розвиток.
Система державного управління сферою промислової власності, як і будь-яка система, містить певні елементи, механізми взаємозв'язку між ними, які забезпечують її єдність, скоординований вектор розвитку цих елементів, загальну мету, що скеровує функціонування кожного елемента системи.
З огляду на викладене, можна визначити державну систему управління промисловою власністю як систему органів, повноважень і процедур, яка регулює процес набуття та здійснення прав на ОПВ з метою подальшого забезпечення необхідного рівня їхнього правового захисту і отримання економічного результату. Причому захист прав тлумачиться не як функція, що здійснюється певним органом влади для видачі охоронного документа на ОПВ і підтримання його у силі, а як систематичний процес, який пронизує цілу організаційну структуру цієї системи.
Розроблена автором модель технологічного процесу формування ОПВ та введення його до господарського обігу, зображена на Рис. 3.9, показує, що управління промисловою власністю — це алгоритм управлінських функцій, послідовна реалізація яких здатна забезпечити раціональний (економічно ефективний) процес просування ОПВ на ринок, а також узгодити інтереси розробника і споживача такого товару.

Ця модель може слугувати підставою для усвідомлення концептуальних засад побудови системи державного управління промисловою власністю з метою ефективного її функціонування.
З огляду на дію зазначених вище чинників, що істотно впливають на процес становлення сучасної державної системи управління промисловою власністю, концептуальні підходи формування цієї системи (за напрямами) може бути визначено таким чином — (Рис. 3.10).
Концептуальні підходи до фінансового забезпечення Внаслідок дефіциту коштів, які виділяються на розвиток науки, вектор активності має спрямовуватися на стратегічні пріоритети, проголошені у Посланні Президента України до Верховної Ради [140]. Це — літакобудування, суднобудування, танкобудування, ракетно-космічна галузь, деякі галузі маши-

нобудування (приладобудування, виробництво енергетичного устаткування та важке машинобудування), окремі галузі кольорової металургії.
Концентрація ресурсів на вказаних вище напрямах має забезпечити ефективність інноваційної моделі розвитку, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і поліпшення загального економічного стану в Україні. У сучасному світі конкурентні переваги забезпечуються здебільшого за рахунок розвитку таких факторів виробництва, як новітні техніка і технологія, високий рівень інтелектуального наукового потенціалу, знань, інноваційних менеджменту і маркетингу, розвинена інфраструктура.
Кошти, отримані від розпорядження належними державі правами на результати науково-дослідних, конструкторських і технологічних робіт, повинні враховуватись у повному обсязі в доходах бюджету і спрямовуватися на фінансування заходів, пов'язаних з реалізацією цільових програм, а також видатків на забезпечення правової охорони і захисту ОПВ. Порядок формування, розподілу та витрачання цих коштів має визначатись урядом. Практична реалізація даної пропозиції потребує опрацювання і затвердження порядку застосування бюджетної класифікації, оскільки виникає новий вид неоподатковуваних доходів від розпорядження належними Україні правами на результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.
Концептуальні підходи до правового забезпечення
Нерозвиненість правового поля, що регулює діяльність у сфері промислової власності, постає на сьогодні серйозним гальмом науково-технічного поступу країни. Актуальність розробки ефективної законодавчої, нормативно-методичної бази стосовно цілого циклу — від створення ОПВ, забезпечення їхньої правової охорони і до ліцензування як на вітчизняному, так і на світовому ринках, поза будь-яким сумнівом.
Типовими недоліками наявної нормативно-правової бази є недостатня кількість законів і нормативно-правових актів для створення правового поля належної якості. Під час підготовки проектів законів не залучаються науковці провідних академій наук, представники зацікавлених верств суспільства, внаслідок чого продукуються нормативні акти, які захищають лише відомчі інтереси Державного департаменту інтелектуальної власності (умовне патентне відомство), а не інтереси загалу. Показником невисокого рівня підготовки законів є те, що основні закони України у сфері промислової власності постійно змінюються.
Потребує істотного правового вдосконалення система комерціалізації результатів пошукових, наукових, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. На часі створення на законодавчому рівні умов для просування на ринок науко-містких, інноваційних продуктів, розширення сфери та масштабів пропозиції, попиту, впровадження новітніх технологій у вітчизняну промисловість і за кордоном.
Удосконалення правової бази щодо введення ОПВ до господарського обігу дадуть можливість залучити значні резерви для додаткових надходжень до бюджету за рахунок: скорочення тіньового ринку ОПВ і контрафактних товарів, трансферу технологій, ліцензування та передачі ОПВ, отримання додаткового прибутку від ефективного використання ОПВ у виробництві.
Концептуальні підходи до інформаційного забезпечення Концептуальні підходи до розвитку системи патентної інформації мають враховувати інтереси як власників прав на останню (патентного відомства), так і учасників бізнесу. Інакше кажучи, діяльність такої системи повинна на практиці реалізувати принцип поєднання прийнятних умов доступу до патентної інформації користувачів і економічних інтересів (доходу) відомства, що надає такі послуги. Засади формування та розвитку регіональних патентних фондів мають передбачати можливість прямого і повного їхнього доступу до інформаційних ресурсів патентного відомства, принаймні, до електронних баз даних зареєстрованих ОПВ.
Виконання у повному обсязі діловодства і технологічних процесів, пов'язаних з наданням охорони прав на ОПВ, потребує невідкладного запровадження сучасних інформаційних технологій у практику роботи органів, які беруть участь в управлінні й регулюванні промислової власності. Зокрема, для створення та розвитку виробничих і технічних засобів реалізації технологічних та інформаційних робіт у сфері охорони ОПВ найбільш гостро постає потреба в удосконаленні інформаційно-пошукових комплексів як для потреб державної патентної експертизи, так і в інтересах широкого кола користувачів в Україні та за її межами.
Концептуальні підходи до патентної експертизи
Практика підтверджує необхідність розроблення нових стратегічних принципів і підходів до проведення експертизи ОПВ, передусім — винаходів і корисних моделей. Основне завдання експертизи полягає у кардинальному скороченні термінів реєстрації прав на ОПВ і водночас підвищенні її якості.
З іншого боку, патентна експертиза повинна, насамперед, захищати інтереси національної економіки. Тобто стратегія патентної експертизи має орієнтуватися не на кількісні параметри діяльності, а оптимізувати змістовність напрямів її розвитку.
Так, раціоналізаторські пропозиції в Україні подеколи приносять набагато більше користі, ніж деклараційні патенти. Хоча навряд чи можна називати їх патентами, виданою кількістю яких так пишається Державний департамент інтелектуальної власності.
Що стосується винаходів, то види патентної експертизи за заявками, які надходять в Україну, доцільно диференціювати за галузями промисловості, відповідно до міжнародної патентної класифікації. Для пріоритетних напрямів слід запровадити посилену експертизу по суті, для інших заявок — експертизу за формальними ознаками. Такий підхід забезпечить підвищення надійності патентів з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні і водночас скоротить термін розгляду інших заявок.
Концептуальні підходи до комерціалізації наукових розробок
На тепер Україна практично не має досвіду комерціалізації технологій. Насамперед це пов'язано з відсутністю ефективної координації діяльності установ, організацій, органів центральної виконавчої влади щодо створення, правової охорони та практичного використання ОПВ. Відсутність такого досвіду згодом може призвести до того, що через моральну застарілість чи недостатній розвиток індустріальної бази масового виробництва товари і послуги матимуть низьку якість і високу собівартість, значно скоротиться експортний потенціал і стане проблематичною спроможність країни використовувати переваги міжнародної кооперації. Це, зрештою, негативно відбиватиметься на ЇЇ внутрішньому становищі та міжнародних відносинах.
Як на нас, основні принципи державної політики у здійсненні трансферу технологій мають бути такими:
• введення до господарського обігу результатів науково-технічної діяльності є кінцевою метою функціонування науково-технологічної сфери і невід'ємною складовою соціально-економічної системи;
«комерційна реалізація результатів науково-технічної діяльності має стати одним з джерел рефінансування науково-технологічної сфери;
• технології і нематеріальні активи, які імпортуються до країни, повинні відповідати найвищому світовому рівню.
Існує і певна проблема щодо оцінки вартості прав на ОПВ, яку потрібно розв'язувати комплексно.
По-перше, необхідно забезпечити розрахунки для цілого комплексу різних видів ОПВ, які виходять на національний та міжнародний ринки як товари і використовуються учасниками угод у різноманітних господарчих ситуаціях.
По-друге, комплексний характер розрахунків має забезпечуватися на підставі системного підходу до оцінки всього розмаїття видів і умов використання ОПВ, враховуючи принципи і специфіку їхнього ціноутворення.
Концептуальні підходи до стимулювання творчої діяльності
Головне, що сьогодні потребує вирішення, — це забезпечення рівноваги інтересів між державою (підприємством), де впроваджуються нові технічні рішення, і автором-розробником.
Держава має бути зацікавленою у підвищенні творчої активності суспільства, у збільшенні кількості ОПВ, які використовуються вітчизняною промисловістю. Інтереси держави повинні полягати у збереженні та розвитку творчого потенціалу суспільства, захисті своїх позицій у міжнародному технологічному обміні, припиненні чи бодай гальмуванні інфляційних процесів.
Доцільно стимулювати зацікавленість підприємств у використанні вітчизняних ОПВ пільговими ставками кредитів, спрямованих на реалізацію проектів з використанням високоефективних розробок на базі цих об'єктів.
Щодо авторів і розробників, то їм потрібні ефективна система державного стимулювання винахідницької, інноваційної діяльності та більш дієві економічні механізми для просування ОПВ на ринок. Проблема, яку необхідно розв'язати, полягає не в нарощуванні винахідницького потенціалу (на нашу думку він існує і є досить потужним — результат буде відчутним щойно запрацює промисловість), а у створенні сприятливих умов, тобто налагодженні процесу введення ОПВ до господарського обігу, комерціалізації винахідницької діяльності.
Концептуальні підходи до кадрового забезпечення
Кадрове забезпечення сфери інтелектуальної власності становить неабияку проблему на шляху інноваційної перебудови економіки України, яка проте на нинішньому етапі розвитку комплексно не розв'язується.
З огляду на прискорене нарощування новітніх технологій, сфера інтелектуальної власності спроможна істотно впливати на нові галузі господарської діяльності. Тому вищим навчальним закладам необхідно адаптувати освітні програми до нових сфер діяльності з урахуванням потреб ринку праці і переорієнтувати науково-дослідну роботу таким чином, аби інновації і знання можна було трансформувати у багатство й економічне зростання згідно з тенденціями і потребами ринкового сектору.
Останнім часом набуття знань у сфері інтелектуальної власності здебільшого відбувається через отримання другої вищої освіти, а такий доступний і дієвий спосіб, як недовгочасне підвищення кваліфікації, в Україні не розвивається.
Отже, концепцію системи державного управління промисловою власністю слід ще розробити, залучивши до цієї справи відповідні міністерства, відомства, наукові установи. Вона має бути оприлюдненою для обговорення широким загалом.


загрузка...