загрузка...
 
3.3. Промислова власність в інноваційній діяльності
Повернутись до змісту
Основою інноваційного процесу є процес створення та освоєння нової техніки і технології. Він починається з фундаментальних досліджень, скерованих на одержання нових наукових знань та виявлення найбільш суттєвих закономірностей.
Подальшою стадією процесу створення і освоєння нових техніки та технології є прикладні дослідження. Вони спрямовані на дослідження шляхів практичного застосування вже відкритих явищ. На цій стадії робіт ставиться за мету розв'язання технічної проблеми, уточнення неясних теоретичних питань, отримання конкретних наукових результатів, які в подальшому буде використано як науково-технічний доробок в дослідно-конструкторських роботах.
Завершальною стадією інноваційного процесу є освоєння промислового виробництва: проведення випробувань, удосконалення продукції, а також технічна та технологічна підготовка виробництва.
Таким чином, створення новації (нововведення) проходить три етапи (Рис. 3.11).
З новаціями пов'язано виробництво продукту, який становить матеріально-речову основу промислової власності. Нововведення як результат інтелектуальної діяльності — закінчених наукових досліджень та розробок, що мають новизну та попит, залучаються до економічного обігу.
Модель інноваційного процесу дає змогу виокремити в інноваційній діяльності певні складові, що робить можливим наскрізне планування інновації за стадіями (Рис. 3.12).
Слід зазначити, що нововведення — це товар, до якого не можна доторкнутися руками та фізично виміряти. Цим товаром неможливо скористатися без мінімуму наукових знань.

Вистоялося й поняття того, що нова технологія несе в собі основи знань та технічного прогресу і відповідає за рівень його розвитку. Під новацією мається на увазі нове, яке наближається до поняття винаходу. Між появою новації і перетворенням її на інновацію минає певний час. Інновації постають головним чинником економічного зростання та основоположною ланкою в реалізації сучасної науково-технічної революції. При цьому має бути визнано другорядними інвестиції та природні ресурси, які домінували чимало років як засадничий фактор економічного
зростання.
За умов глибокої кризової ситуації необхідно якомога швидше перейти до нової парадигми технологічного розвитку. Для цього потрібно створити належні умови для інноваційної діяльності за рахунок впровадження високотехнологічних галузей промисловості, зорієнтованих на заміщення імпорту продукції її експортом, підвищити рівень зайнятості та заробітної платні, аби через активізацію підприємницької діяльності вийти з кризового стану в економіці і підвищити її ефективність.
Подолання сучасних проблем у виробництві значною мірою залежить від активізації інноваційної діяльності. Однак аналіз звітних даних по казує, що інноваційна активність підприємств залишається низькою. Українська інноваційна сфера ще не стала привабливою для вітчизняних та інвестиції іноземних інвесторів.

За. даними статистичного спостереження, 2001 р. в Україні здійснювали інновації 1697 промислових підприємств або 16,5% від їхньої загальної кількості (Табл. 3.3).
Витрати на технологічні інновації становили 1979,4 млн. грн. Кошти на придбання машин, обладнання, устаткування та інших основних фондів витрачало кожне третє підприємство, яке здійснювало інновації. Кошти на проведення наукових досліджень і розробок витрачало кожне четверте інноваційно активне підприємство (Табл. 3.4, 3.5).
Слід відзначити, що інноваційна активність вища серед тих підприємств, де більше число працівників.
Значну схильність до інновацій виявляють підприємства державної форми власності. Загальна сума витрат на технологічні інновації становила майже 2,0 млрд. грн., з яких близько 60% є капітальними вкладеннями.
Важливим напрямком інноваційної діяльності є придбання прав на ОПВ. Ринок промислової власності дає можливість підприємствам одержувати остаточні результати науково-технічних робіт, що економить їхні ресурси, підвищує конкурентоспроможність продукції. Однак активізації роботи підприємств у цьому напрямі не спостерігається. 2001 року, як і 2000 року, витратили кошти та придбали права на ОПВ менше 4% інноваційно активних підприємств. Стільки ж підприємств придбали безпатентні ліцензії, ноу-хау, технології тощо. Усього 2001 р. було придбано 1072 нові технології (технічні досягнення).
Спостерігається деяке збільшення частки витрат на маркетингові дослідження та рекламу нової продукції. На них витрачало кошти кожне четверте підприємство, яке здійснювало нововведення.
Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності є власні кошти підприємств. Водночас роль бюджету, позабюджетних фондів і місцевих бюджетів у створенні нових видів продукції та технічному оновленні виробництва незначна. Кредити на пільгових умовах підприємствами практично не використовуються.
Кінцевим результатом інноваційної діяльності є, насамперед, впровадження у виробництво більш ефективних технологій, створення нової продукції та удосконалення тієї, що виготовлялася раніше, механізація і автоматизація виробництва.
Протягом 2001 р. в промисловості впроваджено 1421 новий прогресивний технологічний процес, кожний третій з яких

спрямовано на економне використання матеріальних та енергетичних ресурсів.
Необхідно створити умови для капіталізації промислової власності. Для цього варто удосконалити систему стимулів, яка сприяла б залученню банків, вітчизняних та зарубіжних інвесторів, а також великих підприємств до інвестування коштів у розвиток венчурних інноваційних фірм і проектів; відпрацювати механізм державної експертизи та оцінки ризику масштабних інновацій і передбачити розроблення закону "Про створення венчурних підприємств".
За переходу економіки України на інноваційну модель розвитку на перший план виступають товарні відносини щодо використання продуктів інтелектуальної діяльності —нововве-

день у бізнесі, а також правове забезпечення інноваційної діяльності. Досі з поля зору випадали сама суть залучення продуктів інтелектуальної праці до економічного обігу і та обставина, що інновації тісно пов'язані з ефективним використанням капіталу. Основні завдання щодо удосконалення законодавства в цьому напрямі — забезпечення адаптації науки до ринкових відносин, що розвиваються. Нормативно-правова база має сприяти створенню необхідних умов існування і розвитку науки, у тому числі шляхом перетворення її на привабливий об'єкт для інвесторів.
Як основні кроки варто назвати підготовку і прийняття нормативно-правових документів, які визначатимуть:
• правові, економічні та організаційні засади державного регулювання процесу трансферу технологій;
• правові та організаційні акти в галузі стандартизації та сертифікації продукції і технологій;

•порядок володіння, користування і розпорядження майном наукових організацій;
• порядок реалізації прав наукових працівників на результати своєї праці й одержання доходів від їхнього практичного використання;
• порядок впровадження результатів науково-технічної діяльності та, зокрема, ОПВ;
• умови володіння, користування та розпорядження результатами науково-технічної діяльності;
• форми підтримки державою інноваційної діяльності;
• участь наукових організацій у міжнародному науково-технічному співробітництві і зовнішньоекономічній діяльності;
• умови для залучення інвестицій у науково-технічну та інноваційну сфери.
В Україні вкрай необхідно прийняти Програму інноваційної діяльності на середньостроковий період, а також розробити нормативно-правові акти, які б регламентували:
• відносини замовника і виконавця у разі фінансування інноваційних проектів;
• правила та порядок введення до господарського обігу ОПВ, створених за рахунок бюджетного фінансування;
• пайову участь державних установ у фінансуванні комерціалізованих науково-технічних розробок;
•заходи щодо зниження або страхування ризиків недержавних інвесторів, які вкладають кошти в наукомісткі проекти;
•формування системи високоризикового (венчурного) фінансування наукомістких проектів.
Розробка і прийняття цих нормативно-правових актів дадуть змогу збалансувати інтереси інвесторів (у тому числі й держави), творчих колективів і організацій.
Створення сприятливих умов для розвитку інноваційних процесів — клопіт, насамперед, органів державної влади. Без рішучої і сильної державної політики у сфері інноваційної діяльності домогтися докорінного перелому в підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних виробництв неможливо.
В індустріально розвинених країнах (США, Німеччина, Японія), які домоглися разючих економічних результатів, саме сильна державна інноваційна політика забезпечує сталий розвиток економіки.
Податкова і митна системи, законодавче забезпечення захисту від недобросовісної конкуренції, охорони і захисту прав на промислову власність створюють у всіх учасників інноваційного процесу — вчених і розробників, виробників і інвесторів — потужні мотивації до оперативного використання результатів наукових досліджень і розробок, тобто введення ОПВ до господарського обігу.
Перехід на інноваційний розвиток потребує прихильності цілого суспільства до інновацій, а також наявності достатньої кількості кадрів, здатних управляти інноваційним процесом і здійснювати реалізацію інновацій. Такий розвиток не буде успішним без масової появи нової категорії фахівців - менеджерів з комерціалізації результатів наукових досліджень. Ці фахівці мають досконало володіти принципами комерціалізації технологій, основами маркетингу, теорією і практикою правової охорони і використання ОПВ, вправно управляти інноваційними проектами. В остаточному підсумку успіх того чи іншого проекту визначається рівнем менеджменту, та й інвесторів приваблює не краса чи унікальність проекту, а кваліфікація людей, яким вони довіряють розпорядження вкладеними коштами.
Інноваційні зміни породжують в економічній системі внутрішню енергію ефективного зростання. Ці зміни хоч і порушують збалансованість та рівновагу, але створюють підґрунтя для економічного зростання, переходу системи на нову якість. Як правило, інновації забезпечують перехід економічної системи до нових пропорцій, до нового гармонізованого стану, що і зветься прогресом.


загрузка...