загрузка...
 
8.1. Необхідність вартісної оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності
Повернутись до змісту
З огляду на те, що підходи, методи і процедури стосовно оцінки ОПВ, авторського права і суміжних прав та інших результатів інтелектуальної діяльності практично мало чим відрізняються, у цьому розділі йтиметься про організацію і проведення вартісної оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності (далі ОІВ).
Необхідність вартісної оцінки прав на ОІВ виникла не лише за продажу окремих винаходів, товарних знаків, промис-
Без розв'язання проблеми вартісної оцінки прав на ОІВ виявилася неможливою реалізація багатьох прийнятих в умовах економічної реформи законів, указів Президента і постанов Уряду, що стосуються використання ОІВ у підприємницькій діяльності.
Об'єктами оцінки є — (Рис. 8.1):
Проблему оцінки вартості прав на ОІВ слід розглядати з двох боків. По-перше, з точки зору забезпечення розрахунків
Оцінюються

для цілого комплекту різновидів ОІВ, які виходять на український та міжнародний ринки інтелектуальної власності як товари і використовуються учасниками комерційних угод на ці ОІВ у різноманітних господарчих ситуаціях. По-друге, характер розрахунків, що проводяться у цій сфері, має забезпечуватися системним підходом до оцінки всього розмаїття видів і умов використання ОІВ, який враховував би принципи і специфіку їхнього ціноутворення. На таких засадах мусить вестися копітка робота з удосконалення рівня управління оцінювальною діяльністю з боку держави, підвищення професіоналізму і культури суспільства в даній сфері. Безумовно, за ринкових умов не можуть жорстко регламентуватися методи розрахунку, ціни і комерційні умови передачі прав на ОІВ.
Але ті самі закони ринку гостро реагують на хаос і довільні підходи до ціноутворення на ОІВ, завдаючи відчутних втрат і роблячи неконкурентоспроможними тих підприємців, які припускаються помилок, оцінюючи реальну вартість прав на ОІВ.
Оцінка проводиться на підставі письмового договору між оцінювачем (оцінювальною фірмою) і замовником або рішення (ухвали) суду.
Згідно з міжнародними стандартами оцінки, розрахунки вартості прав на ОІВ можуть здійснюватися з метою — (Рис. 8.2).
При визначенні мети оцінки проводиться обґрунтування обумовленої вартості ОІВ.
Під час обстеження матеріальних носіїв, що містять інформацію про ОІВ, аналізують письмовий чи зображувальний опис, технологічну, конструкторську або іншу документацію, креслення, схеми, дискети, аудіо- і відеокасети та інші матеріальні носії.
Ідентифікуючи права на ОІВ, перевіряють наявність і дійсність документів, які підтверджують правомірне володіння майновими правами. Такими документами є: охоронні документи (патенти, свідоцтва); ліцензійні договори на передачу права на використання ОІВ (патентні і безпатентні ліцензії); договори про відступання прав; установчі договори про передачу майнових прав до статутних капіталів підприємств; договори замовлення (фінансування) на створення ОІВ сторонніми організаціями із закріпленням за підприємством прав на нього; замовлення на створення ОІВ на самому підприємстві в порядку службового завдання, контракти або авторські договори між підприємством і розробниками ОІВ; акти прийому-переда-чі за безоплатної передачі прав на ОІВ; рішення органів державної влади, прийняті щодо ОІВ у разі реорганізації, банкрутства, приватизації підприємства тощо. За обліку ОІВ як нематеріальних активів підприємства має бути в наявності акт про їх використання і постановку на облік.
Документами права власності підприємства на ОІВ, які офіційно не задокументовано, є будь-які фактичні матеріали або договори, що підтверджують факт створення або передачі ОІВ. Аналізом документів установлюють дійсність прав підприємства на ОІВ, обсяг цих прав ( чи є об'єкт власністю підприємства, чи підприємство володіє лише правом на його ви-

користання), термін володіння правами та інші основні договірні умови про закріплення прав власності або прав на використання.
Для аналізу відомостей про ОІВ, які оцінюються, використовується така інформація — (Рис. 8.3):

Характеристики продукту, виготовленого із застосуванням ОІВ, мають містити технічні (споживчі), експлуатаційні, екологічні та економічні показники.
Якщо порівняти ситуацію зі станом оцінки вартості ОІВ в Україні в доперебудовний період і тепер, то не можна не помітити певних позитивних зрушень. За умов планового господарства СРСР оцінка інтелектуальних продуктів обмежувалася переважно розрахунками у зв'язку з продажем і придбанням ліцензій в зарубіжних країнах і здійснювалася фахівцями спеціалізованих зовнішньоторгових організацій, наприклад, "Ліцензінторгом", "Зовніштехнікою" та іншими. Незважаючи на достатньо високий професіоналізм виконуваних розрахунків, вони стосувалися переважно патентів і ліцензій на винаходи і ноу-хау, тобто не охоплювали всіх видів ОІВ. У країні не було внутрішнього ринку інтелектуальної власності, а комерційні розрахунки зводилися здебільшого до визначення економічного ефекту від використання ОІВ.
За умов ринкових відносин ситуація кардинально змінилася. Триває процес формування національного ринку інтелектуальної власності. За останні роки для різних потреб виконано тисячі розрахунків з вартісної оцінки прав на ОІВ. Особливого значення вартісна оцінка прав на ОІВ набула у зв'язку з процесами приватизації в Україні об'єктів науково-технічної сфери. Приватизація об'єктів науково-технічної сфери передбачає, що до вартості приватизованого майна мають долучатися ОІВ, а також інші нематеріальні активи, які використовуються у господарській діяльності і приносять прибуток.
Неабияке значення для підприємницької діяльності має статутний капітал, який являє собою суму власних основних та обігових коштів підприємства і є основним носієм та гарантом права власності на певну частку (пай) акцій даного капіталу і, відповідно, на певне місце у системі управління акціонерним товариством, а також на частину прибутку акціонера. Тому жорсткі вимоги до оцінки вартості нематеріальних активів, зокрема, прав на ОІВ, що входять до статутного капіталу господарського товариства, є цілком обґрунтованими.
О.Новосельцев [88] вважає, що використання інтелектуальної власності у статутному капіталі дає можливість:
• сформувати значний за розмірами статутний капітал без відволікання обігових коштів і забезпечити доступ до банківських кредитів та інвестицій (ОІВ можна використовувати як об'єкти застави нарівні з іншими видами майна);
• амортизувати інтелектуальну власність у статутному капіталі і заміняти її реальними грошима (капіталізувати інтелектуальну власність), при цьому амортизаційні відрахування на законних підставах долучаються до собівартості продукції, тобто не оподатковуються як прибуток;
• бути засновниками (власниками) у разі організації дочірніх і самостійних фірм, не відволікаючи коштів.
Сторонами договору оцінки є замовник і оцінювач (оцінювальна фірма). Замовником оцінки може бути власник або інша особа, у якої об'єкт оцінки перебуває на законних підставах. Замовник має право вільного вибору оцінювача (оцінювальної фірми).
У договорі на проведення оцінки має бути визначено — (Рис. 8.4):

Законодавством або угодою сторін можуть передбачатися й інші вимоги щодо змісту договору про оцінку.
Таким чином, проблема ціноутворення ОІВ в Україні полягає передусім у здійсненні комплексної оцінки всієї інтелектуальної власності, яка розрізняється за видами ОІВ, за цілями використання, за наявністю попиту і пропозиції, за науково-технічною та комерційною значущістю, за перспективністю застосування та за іншими ознаками. Саме з цих позицій слід аналізувати наявні теоретичну і методологічну бази для проведення комплексної оцінки прав на ОІВ.
Наведемо кількісні значення деяких торговельних марок провідних фірм світу (Табл. 8.1).
Наведені дані свідчать про неабияку цінність, а отже, і ефективність нематеріальних активів підприємства.


загрузка...