загрузка...
 
2. Меркантилізм і теорія абсолютних та порівняльних переваг про торгівлю
Повернутись до змісту
З розвитком міжнародного поділу праці, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах, формуються певні моделі розвитку міжнародних економічних відносин. Історично першою була модель меркантилістів, які обґрунтовували необхідність в економічній експансії національних держав за кордон. З точки зору меркантилістів, світ має обмежену кількість багатства. А тому багатство однієї країни може збільшуватися тільки за рахунок зубожіння іншої, тобто в результаті перерозподілу його.
Хоча меркантилісти вважали, що економічна система суспільства включає в себе три сектори: виробничий сектор, сільський сектор та іноземні колонії і основним фактором виробництва називали працю, проте джерелом багатства суспільства вважали торгівлю, головним чином зовнішню. Причому багатство країн вони бачили тільки в кількості золота і срібла, що ними володіє те чи інше суспільство. Виходячи з таких позицій, меркантилісти вважали, що для зміцнення національних позицій держава обов'язково повинна: 1) підтримувати позитивний торговий баланс, тобто експортувати товарів більше, ніж імпортувати, оскільки це, забезпечує притік золота в якості платежів, що, в свою чергу, дасть можливість збільшувати внутрішні витрати, виробництво і зайнятість; 2) регулювати зовнішню торгівлю з метою збільшення експорту і скорочення імпорту задля забезпечення позитивного торгового сальдо за допомогою тарифів, квот і інших інструментів торгової політики; 3) забороняти або суворо обмежувати вивезення сировини і дозволяти безмитний імпорт сировини, яка не видобувається всередині країни, оскільки це дозволить нагромаджувати запаси золота і утримувати на низькому рівні експортні ціни на готові вироби; 4) забороняти будь-яку торгівлю колоній з іншими країнами, крім метрополії, яка одна лише може перепродувати колоніальні товари третім країнам, а також забороняти колоніям виробляти готові товари з метою перетворення колоній у постачальників сировини для метрополії.
Практична реалізація поглядів меркантилістів протягом півтора століть приводила до встановлення державного контролю за використанням і обміном дорогоцінних металів, запровадження жорстких обмежень на імпорт споживчих товарів і встановлення всіляких пільг за експорт товарів та імпорт сировини, яку можна перетворити в експортний товар.
Меркантилісти зробили значний внесок в теорію міжнародної торгівлі, оскільки вперше вказали на її (міжнародної торгівля) значення для економічного зростання країн та розробили одну з можливих моделей її розвитку. Проте теорія меркантилізму носить деяку обмеженість. Меркантилісти не змогли зрозуміти, що збагачення окремої нації може відбуватися не тільки за рахунок зубожіння інших, з якими вона торгує, тобто не тільки за рахунок перерозподілу вже існуючого багатства, а й за рахунок його приросту в результаті розвитку виробництва.
Модель розвитку міжнародних економічних відносин меркантилістів піддали критичному аналізові представники класичної англійської політекономії А.Сміт і Д.Рікардо. А.Сміт виступив з обґрунтуванням теорії абсолютних переваг. Суть її полягає в тому, що країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими затратами, тобто у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу, і імпортують ті товари, які виробляються іншими країнами з меншими затратами, тобто у виробництві яких абсолютна перевага належить торговим партнерам. При цьому А.Сміт виходить з того, що добробут націй залежить не стільки від кількості нагромадженого ними золота, скільки від її здатності виробляти кінцеві товари та послуги. Тому головним завданням кожної країни вважав не придбання золота, а розвиток виробництва за рахунок поділу праці та її кооперації. Найкращими умовами для розвитку виробництва, а отже і для зростання багатства нації, на думку А.Сміта, є такі, що забезпечують свободу підприємництва і вільну конкуренцію. Інакше кажучи, А.Сміт обґрунтовував політику невтручання держави в економіку.
Аналогічні принципи він відстоював і в галузі міжнародних економічних відносин, зокрема вважав, що:
уряди не повинні втручатися у зовнішню торгівлю, а лише забезпечувати вільну торгівлю і вільний доступ на ринки;
країни, як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, для виробництва яких вони мають переваги, і торгувати ними в обмін на товари, перевагами у виробництві яких володіють інші країни;
зовнішня торгівля стимулює розвиток виробництва в результаті розширення ринку за межі національних кордонів;
експорт є позитивним фактором для економіки країни, а субсидії на експорт призводять до підвищення внутрішніх цін і тому повинні бути скасовані.
Створюючи теорію абсолютних переваг, А.Сміт робив припущення, що: 1) єдиним фактором виробництва є праця; 2) має місце повна зайнятість, тобто всі працездатні зайняті виробництвом товарів; 3) в міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які торгують між собою лише двома товарами; 4) витрати виробництва залишаються постійними, а їх зниження підвищує попит на товар; 5) ціна одного товару виражається в кількості праці, затраченої на виробництво іншого; 6) транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни в іншу відсутні; 7) зовнішня торгівля вільна від будь-яких обмежень та регламентування.
Припустимо, що дві країни, хай це будуть Великобританія і Франція, виробляють лише два товари обладнання і сировину. У Великобританії на виробництво одиниці обладнання необхідно затратити 2 робочих дні, а на виробництво одиниці сировини 6 робочих днів. У Франції витрати на виробництво одиниці обладнання та одиниці сировини становлять відповідно 8 та 4 робочих дні. За таких умов, Великобританія має абсолютну перевагу у виробництві сировини. Якщо французьким виробникам сировини необхідно купити обладнання, а англійським виробникам обладнання - сировину, то їм вигідно купувати названі товари за кордоном: Великобританії вигідно купувати сировину у Франції, а Францій вигідно купувати обладнання у Великобританії. Якби англійські виробники обладнання купували вітчизняну сировину, то вони могли б обміняти одиницю свого обладнання, на виробництво якого затрачено 2 робочих дні, на третину (2:6) одиниці англійської сировини. Якщо вони купуватимуть сировину у Франції, то за ту ж одиницю обладнання зможуть одержати половину (4:8) одиниці сировини. Французький виробник сировини, купуючи національне обладнання, одержить за одиницю своєї сировини половину (4:8) одиниці вітчизняного обладнання, а купуючи обладнання у Великобританії, він за одиницю сировини одержить 2 (4:2) одиниці англійського обладнання.
Позитивним у теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій теорії вартості і показує переваги міжнародного поділу праці. Однак вона має певну обмеженість, оскільки не дає відповідь на запитання: чому країни торгують між собою навіть тоді, коли відсутня абсолютна перевага у виробництві тих чи інших товарів. На це запитання знайшли відповідь наступники А. Сміта, зокрема Д. Рікардо.
Рікардо розвинув теорію абсолютних переваг, показавши, що зовнішня торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна або жодна з них не має абсолютних переваг у виробництві конкретних товарів. Свій висновок він обґрунтував у теорії порівняльних переваг, використавши таке поняття, як альтернативна ціна. Альтернативна ціна (альтернативні витрати) становить собою робочий час, що витрачається на виробництво одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.
Припустимо, що у Великобританії витрачається 1 робочий день на виробництво одиниці обладнання та 2 робочих дні на виробництво одиниці сировини, а у Франції - 4 робочих дні на виробництво одиниці обладнання та 5 робочих днів на виробництво одиниці сировини. З прикладу видно, що Великобританія має абсолютну перевагу у виробництві обладнання та сировини. Здавалось би, що Великобританія повинна виробляти та експортувати у Францію і обладнання, і сировину, а з Франції не ввозити нічого. Але якщо англійські виробники обладнання будуть купувати сировину на внутрішньому ринку, то вони за одиницю сировини вимушені будуть віддати 2 одиниці обладнання, а якщо ту ж сировину купуватимуть у Франції, то за одиницю сировини віддадуть лише 1,25 (5:4) одиниці обладнання, тобто матимуть виграш у 0,75 (2 - 1,25) одиниці сировини. Отже, Великобританії вигідно імпортувати сировину з Франції, а Франції вигідно експортувати її у Великобританію. Аналогічним чином можна встановити вигідність для Франції імпорту обладнання з Великобританії. Причому теорія порівняльних переваг може бути застосована для будь-яких країн і для будь-яких товарів. Вона показує, що кожна країна одержує виграш від торгівлі, якщо кожна з них спеціалізується на торгівлі тим товаром, у виробництві якого вона має відносну перевагу.
Послідовник Д.Рікардо англійський економіст Джон Стюарт Мілль в праці "Принципи політичної економії" вніс деякі уточнення в теорію порівняльних переваг, зокрема дав відповідь на запитання, за якими конкретно цінами обмінюються товари у світовій торгівлі. Він показав, що ціна імпортного товару визначається через ціну товару, який необхідно експортувати, щоб оплатити імпорт. А тому кінцеве співвідношення цін у зовнішній торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари в кожній із країн-партнерів.
Співвідношення між цінами на товари, що експортуються та імпортуються, дає можливість обраховувати індекс умов торгівлі. Він визначається за формулою:
ІУТ = ІЕЦ / ІІЦ * 100
де ІУТ - індекс умов торгівлі, ІЕЦ - індекс експортних цін, ПІД - індекс імпортних цін.
Індекс умов торгівлі містить інформацію, яка характеризує місце та роль даної країни у світовій торгівлі. Щоправда, індекс умов торгівлі не враховує кількості проданого товару. І в цьому його недолік, бо поряд з поліпшенням умов торгівлі може погіршуватися платіжний баланс через скорочення обсягу експорту або збільшення обсягу імпорту.
Теорія порівняльних переваг протягом багатьох десятиріч залишалась провідною серед теорій про міжнародну торгівлю. Вона зберігає свою цінність і в наш час, оскільки дозволяє будувати зовнішньоекономічну політику на науковому фундаменті.


загрузка...