Повертаючись до методу визначення ціни (Ц) на основі витрат, зазначимо, що основою цього методу є формула
Ц = С х (1 + Н), (108)
де С ? собівартість одиниці продукції; Н ? націнка на собівартість.
Слід зауважити, що потрібно відрізняти націнку на собівартість від маржі й торгової націнки. Націнка на собівартість ? це надбавка на витрати, а маржа ? надбавка на реалізаційну ціну. Різниця між націнкою на собівартість і маржою є торговою націнкою. Наприклад, собівартість одиниці продукції на підприємстві становить 1200 грн., а націнка — 30 %. Тоді маржа становитиме 23 %, а торгова націнка — 7 %. Розрахунок тут такий: плановий прибуток має досягти 360 грн. (1200 грн. х 30 %); звідси ціна товару дорівнюватиме 1560 грн.(1200 грн. + 360 грн.); маржа становитиме 23 % (360 грн. : 1560 грн.), а торгова націнка — 7 % (30 % ? 23 %). Існують спеціальні таблиці, в яких розраховані всі три зазначені показники, що допомагає при формуванні цін. Приклад таких розрахунків наведено в табл. 10.6.
Значне поширення ціноутворення на базі виробничих витрат пояснюється рядом причин. До них слід віднести такі: простоту; базування на чіткій та достовірній інформації, що дає змогує менеджерові знижувати рівень невизначеності при прийнятті рішень; можливість постійного контролю за процесом ціноутворення.
Є такі етапи ціноутворення на основі виробничих витрат: визначення собівартості одиниці продукції; встановлення торгової маржі; розрахунок або визначення за таблицею націнки на собівартість; встановлення ціни на продукцію додаванням собівартості й націнки на собівартість. У табл. 10.7 наведено приклад взаємодії процесу ціноутворення та виробничих витрат.
Вкладаючи певні кошти у виробництво й знаючи банківський процент за довгостроковими позиками, інвестор встановлює необхідну суму прибутку від інвестицій. У наведеному прикладі це 5 тис. грн. Розрахувавши змінні (120 тис. грн..) і постійні (55 тис. грн.) витрати, ми можемо визначити спочатку валовий прибуток, потім маржу, націнку на собівартість, а вже потім виручку від реалізації продукції й ціну, поділивши виручку від реалізації продукції на її обсяг. Так, за першим варіантом розрахунків валовий прибуток становитиме 60 тис. грн. (5 тис. грн. + 55 тис. грн). Знаючи валовий прибуток й змінні виробничі витрати, можна розрахувати націнку на собівартість продукції як відношення валового прибутку до змінних витрат (60 тис. грн. : 120 тис. грн. х 100 % = 50 %). Тепер за табл. 10.6 визначимо маржу, яка становить 33,3 %. Маючи валовий прибуток і маржу, визначимо виручку від реалізації продукції як відношення валового прибутку до маржі (60 тис. грн. : 33,3 % х 100 % = 180 тис. грн.). Можна йти й іншим шляхом при розрахунку виручки від реалізації продукції, відштовхуючись від планового чи нормативного рівня маржі. У другому варіанті розрахунків табл. 10.7 показано зміну розрахункових величин залежно від зміни планової суми прибутку. У цьому разі ми виходимо з того, що умовою доцільності інвестування є отримання 20 тис. грн. чистого прибутку, тобто його підвищення порівняно з першим варіантом у 4 рази. При цьому залишаються незмінними рівні маржі й націнки на собівартість.
Чотирикратне збільшення прибутку при стабільних маржі й націнці на собівартість продукції зумовлює приріст валового прибутку, змінних виробничих витрат і виручки від реалізації продукції лише на 25 %. Спочатку ми розраховуємо валовий прибуток. Оскільки постійні виробничі витрати не змінюються, валовий прибуток становитиме 75 тис. грн. (20 тис. грн. + 55 тис. грн.). Поділивши валовий прибуток на маржу, отримаємо виручку від реалізації продукції в сумі 225 тис. грн. (75 тис. грн. : 33,3 % х 100 %). Після цього ми можемо розрахувати змінні виробничі витрати як різницю між виручкою й валовим прибутком або як відношення валового прибутку до націнки на собівартість (75 тис. грн. : 0,5=150 тис. грн.). Маючи змінні виробничі витрати, розраховуємо суму від реалізації продукції, додавши до них валовий прибуток. Знаючи виручку від реалізації продукції та її обсяг, визначають ціну. Отже, в другому варіанті методика розрахунку цін дещо відрізняється від першого варіанта.
У формалізованому вигляді описані взаємозв’язки між показниками табл. 10.7 можна записати так:
Н = ВП/ЗВ х 100 %, (109)
М = ВП/ВР х 100 %, (110)
ВП = ЧП + ПВ, (111)
або
ВП = ВР ? ЗВ, (112)
де Н ? націнка на собівартість; М ? маржа; ВП ? валовий прибуток; ЗВ ? змінні витрати; ПВ ? постійні витрати; ВР ? виручка від реалізації продукції; ЧП ? чистий прибуток.
Окремо слід відмітити взаємозв’язок ціноутворення та маржинальних витрат. Виходячи з того, що постійні виробничі витрати в короткостроковому періоді є величиною стабільною, то, як можна бачити з табл. 10.6, вони не впливають на процес ціноутворення. Звідси можна зробити висновок, що лише змінні виробничі витрати слугують базою ціноутворення. У свою чергу змінні виробничі витрати є базою при визначенні маржинальних витрат, за допомогою яких встановлюють оптимальні обсяги виробництва та реалізації продукції, що забезпечують максимум прибутку. За цих умов ціна дорівнює маржинальним витратам, тобто коли вартісний приріст обсягу реалізації продукції, одержаний від збільшення обсягів використання ресурсів, що проявляється у збільшенні змінних виробничих витрат, дорівнює приросту цих витрат.
Забезпечення гармонійного розвитку сільського господарства в системі галузей економіки країни потребує державного регулювання системи ціноутворення на сільськогосподарську продукцію. Це також зумовлено відомими специфічними особливостями функціонування галузі, які є типовими для будь-якої країни незалежно від рівня розвитку її економіки. При цьому, як свідчить світовий досвід, чим розвиненішою стає економіка країни, тим більше уваги потребує сільськогосподарський виробник, що знову ж таки зумовлюється специфікою галузі та її взаємовідносинами з іншими галузями народного господарства.
