За структурою ВВП Угорщина може вважатися типовою постіндустріальною країною, в якій питома вага сервісних галузей перевищує 60% (2001). Частка приватного сектору у структурі цього показника досягла 85% і, з огляду на європейські тенденції, швидше за все не буде підвищуватися у майбутньому. Кінець ХХ ст. – поч. ХХІ ст. був доволі вдалим для угорської економіки: темпи приросту ВВП становили 4,2% у 1999 році, 5,2% у 2000-му та 3,8% у 2001, а загальний показник цього індикатора розвитку економіки сягнув 52,4 млрд. дол. у 2001 році. І це при тому, що продовжував знижуватися рівень інфляції з 28% у 1995 році до 4,8% станом на поч. грудня 2002 р., хоча, як зазначалося вище, далося це країні досить непросто. Так, згідно національної статистики на 31 грудня 2000 р. витратна частина бюджету перевищувала дохідну на 25%, при цьому резерви Національного банку становили майже 10 млрд. дол., що не було катастрофічним для економіки країни, проте яскраво свідчило, що при вступі до ЄС від неї вимагатимуть більш рішучих заходів щодо бюджетної політики.
Наступною особливістю Угорщини є те, що вона має доволі високу концентрацію капіталу, а відтак і ділової активності у своїй столиці. Понад 40 комерційних банків та 20 страхових компаній базуються в Будапешті у т.ч. найбільша фінансова установа – OTP Bank (National Savings and Commercial Bank of Hungary), активи якого сягають 5,8 млрд. дол. (2002).
Основними галузями угорської економіки виступають: видобувна, металургійна (перш за все алюмінієва) промисловість, виробництво будівельних матеріалів, харчова, хімічна індустрія (переважно фармацевтика), виробництво транспортних засобів. Аграрний сектор представлений вирощуванням пшениці, кукурудзи, соняшникового насіння, цукрового буряка, розведенням великої рогатої худоби, свиней, домашньої птиці тощо.
Зовнішньоекономічна діяльність Угорщини є показовою для багатьох країн Центральної та Східної Європи, а тому потребує більш докладного аналізу. У 2003 році обсяги угорського експорту становили 37,7 млрд. євро, а імпорту – відповідно 42,1 млрд. Тобто від’ємне сальдо досягло 4,4 млрд., що було на 1 млрд. євро більшим ніж у 2002 році. Ця загрозлива тенденція також стимулювала зростання зовнішнього боргу країни, який досяг і навіть перевищив встановлений Євросоюзом критичний рівень у 60% (маастрихтські вимоги) ВВП.
Промислово розвинуті країни є основними зовнішньоторговельними партнерами Угорщини, на які у 2003 році припадало 80,3% угорського експорту та 65,4% імпорту (на країни ЄС відповідно 73,6 та 55,1%%). Разом з тим, наявною стала тенденція уповільненого зростання торгівлі з країнами Європейського Союзу та високих темпів нарощування торгівлі з Росією, Китаєм, країнами ЦСЄ (на той час аплікатами на вступ до ЄС). На країновому рівні виділялася у першу чергу четвірка європейських держав, передусім Німеччина, на яку припадало близько 29% зовнішньоторговельного обороту, Австрія – 7%, Італія – 6,5%, Франція – понад 5%, Росія – 4%. Несподівано з 9-го на 6-е місце за обсягами експортно-імпортних операцій перемістився Китай, що було пов’язано з форсуванням до нього угорського імпорту. Саме з цією азіатською країною були підписані численні угоди про можливість використання китайських робітників на будівництві автострад (ці проекти частково фінансуються Європейським Союзом передусім в плані створення транс’європейських коридорів), мостів та будапештського метро. Пошук нових ринків інвестування призвів до поглиблення у розвиткові угоро-китайських відносин. Так, угорський холдінг «Raba» планує створити в Китаї спільне виробництво автобусів та вантажних автомобілів. Разом з тим, доволі тривожною ознакою є від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі країни з КНР, яке сягнуло 3,1 млрд. дол. і становить більш як 60% пасива країни. Сучасні тенденції розвитку зовнішньоекономічних зв’язків відображає наведена нижче таблиця.
У сучасній товарній структурі угорського експорту близько 60% припадає на машини, обладнання, транспортні засоби, 30% - на продукцію переробної промисловості, 7% становлять продовольчі товари і близько 4% - паливно-сировинні товари. Подібною до цього є структура імпорту з тією лише різницею, що питома вага машин та продукції переробної промисловості є нижчою за експортний відсоток, а паливно-енергетичних товарів значно вищою. Меншою за експортну квоту виглядає також угорський імпорт продовольства.
Відмінною від багатьох країн ЦСЄ є активна зовнішньоекономічна діяльність провідних угорських фірм, які швидко закріплюються на ринках цього мегарегіону. Лідируючі позиції при цьому посідають, як правило, дочірні компанії відомих ТНК. Яскравим прикладом у підтвердження цих слів може слугувати компанія «Audi Hungaria», що спеціалізується на виробництві автомобілів і двигунів. Вартість її експорту у 2003-му році складала 3,5 млрд. євро, що становить 10% усього угорського експорту (за даними «БИКИ» 2004, № 129).
Далі за обсягами продаж ідуть «Flextronics», яка виробляє побутову електроніку, засоби зв’язку, телекомунікації, а експорт її продукції становить 2,9 млрд. євро (2003) та дочірнє підприємство виробників сотових телефонів «Nokia» (2,4 млрд. євро, 2003). Ці три разом узяті компанії забезпечують 25% усього угорського експорту.
До ознак експансіоністської (на регіональному рівні) видів діяльності можна віднести регіональну стратегію угорського акціонерного товариства «MOL», яке тільки у 2003-му році придбало 25% + 1 акцію хорватської компанії «INA», контрольний пакет акцій нафтової компанії «Словнафт» (Словаччина), 23 автозаправочної станції в Румунії у фірми «Шел-Романія», подало заявку на участь в тендері на приватизацію польського нафтопереробного підприємства у м. Гданськ. Великий інтерес проявляє компанія «MOL» до приватизації нафтопереробних підприємств в Чехії і Сербії. Другим прикладом посилення позицій на ринках ЦСЄ є угорське АТ «Глобус» (харчова промисловість, зокрема продовочеконсервна галузь), яке придбало контрольний пакет акцій болгарського консервного заводу «Оторко». У цій же країні угорський «Відеотон» придбав великий пакет акцій електронної компанії «ДЗУ». Як випливає з наведених вище прикладів, угорські корпорації найбільш активно поводять себе на національних ринках нових членів ЄС та аплікантів на вступ до цього інтеграційного об’єднання.
