Складові і структура МФР. Тенденції розвитку МФР. Національні фондові ринки. Фондові індекси та рейтинги. Фондові ринки, що розвиваються. Фондові інструменти МФР. Інфраструктура МФР.
Напрями розвитку сучасних міжнародних ринків цінних паперів:
• глобалізація (інтернаціоналізація), зокрема створення зони євро;
• інституціоналізація, посилення ролі інституційних інвесторів у корпоративному управлінні;
• технологізація (комп’ютеризація), згортання «паркетної» торгівлі і створення нових електронних торгових систем; торгівля безпосередньо через мережу Інтернет;
• скорочення кількості фондових бірж (у багатьох країнах торгівля зосереджується на одній біржі);
• дематеріалізація, електронний обіг цінних паперів;
• особливий захист дрібних інвесторів, зокрема прав меншості акціонерів;
• випереджаючий ріст ринку акцій;
• «злиття та поглинання» компаній.
• Загальною тенденцією на світових ринках капіталу є сек’юритизація, тобто підвищення ролі цінних паперів та відповідне скорочення питомої ваги банківських кредитів у міжнародному русі капіталу.
Світовий ринок акцій
• Стимулююча роль ринку акцій:
• зростання продуктивності праці;
• сприяння структурним змінам.
• Характерні ознаки сучасного ринку акцій:
• переважно біржовий характер;
• інтернаціоналізація.
• Основні центри світової торгівлі акціями:
• Нью-Йорк (NYSE, NASDAQ);
• Токіо (TSE);
• Лондон (LSE);
• Франкфурт-на-Майні.
• Показники, що характеризують ринки акцій окремих країн:
• капіталізація;
• питома вага у ВВП;
• частка окремих ринків у сукупній капіталізації;
• фондові індекси.
• Загальні обсяги торгівлі акціями в світі за період 1990—1998 рр. зросли від 9,6 трлн дол. США до 26,1 трлн дол. США, тобто приріст становив понад 13 % на рік, у той час як ВНП держав ОЕСD (Організація економічного співробітництва) щорічно зростав лише на 4 %.
Загальна ринкова капіталізація акцій членів Міжнародної федерації фондових бірж (МФФБ) станом на кінець 1998 р. дорівнювала 25 690 млрд дол., що порівняно з 1997 р. більше на 18,6 % (1997 р. = 21 654 млрд дол.)
Нью-Йоркська фондова біржа залишається найбільшою у світі, представляючи 40 % загальної ринкової капіталізації бірж — членів МФФБ.
10 найкрупніших у світі фондових ринків за рівнем ринкової капіталізації (млрд дол. США):
Щодо ситуації по регіонах, то на країни Північної Америки, а саме США, Канада та Мексика, наприкінці 1998 р. припадало 52,4 % загальної ринкової капіталізації членів МФФБ (що відповідає аналогічному показнику 1997 р.). Частка Європи незначно зросла з 29,3 % у 1997 р. до 31,5 % у 1998 р., тоді як на азіатсько-тихоокеанський та південноамериканський регіони припадала значно менша їх частка у загальній ринковій капіталізації членів МФФБ до 15 % та 1 % відповідно, що є цілком зрозумілим наслідком фінансової кризи, яка охопила ці два регіони.
Еволюція ринкової капіталізації членів МФФБ по регіонах
1990 рік
Європа — 55,0 %
Азіатсько-тихоокеанський регіон — 26,2 %
Північна Америка — 18,6 %
Південна Америка — 0,2 %
1998 рік
Європа — 52,5 %
Азіатсько-тихоокеанський регіон — 30,8 %
Північна Америка — 16,2 %
Південна Америка — 0,5 %.
Дані про ринкову капіталізацію не включають торгівлю інвестиційними фондами, правами, варіантами, цінними паперами, які можуть бути конвертовані в інші та іноземні компанії, але містять звичайні та привілейовані акції, акції без права голосу, якщо іншого не передбачено. З метою уникнення подвійного обліку ринкова капіталізація зони Північної Америки включає такі біржі: AMEX, NASDAQ, Нью-Йоркську, Торонтську та Ванкуверську.
• Фондові біржі використовують різні методи визначення та обчислення для збору статистичних даних. Це означає, що показники з обігу цінних паперів на різних біржах не можуть порівнюватися між собою. Відповідно до класифікації, затвердженої Європейською федерацією фондових бірж, МФФБ розподіляє своїх членів на дві групи за двома різними методами обліку: TSV (огляд торговельної системи) та REV (огляд середовища, яке регулюється).
Біржі, які застосовують перший метод обліку, враховують лише ті угоди, які «пройшли» через їх торговельні системи або які укладаються на їх торговельних майданчиках.
Біржі, які використовують другий метод обліку, включають дані про всі угоди, які підпадають під нагляд ринкового товариства (угоди, які укладаються компаніями — членами біржі, іноді — компаніями, які не є членами біржі, незалежно від того, укладаються угоди на ринку чи за його межами, у тому числі угоди, укладені на іноземних ринках).
Отже, порівнювати показники бірж, які належать до різних груп, не має сенсу.
Дані за 1999 рік подані станом на 01.06 включно.
Ринок облігацій (боргових інструментів)
• Характерні ознаки сучасного ринку облігацій:
• менша питома вага біржового ринку (порівняно з ринком акцій);
• домінуюча роль державних і муніципальних облігацій;
• значне перевищення за обсягами ринку акцій.
• Основні світові центри біржової торгівлі облігаціями:
• Мілан;
• Франкфурт-на-Майні;
• Париж;
• Лондон.
Депозитарні розписки
• Депозитарна розписка (depositоry receipt) — цінний папір другого порядку, який може бути як у вигляді сертифіката, так і в бездокументарній формі. Випускається великим банком-депозитарієм і засвідчує права власності на акції іноземної компанії, що депоновані у цьому банку.
Види депозитарних розписок:
американські (ADR) — регулюються правом США і розміщуються на території США;
міжнародні — регулюються правом Великобританії, розміщуються в Лондоні або Люксембурзі;
глобальні (GDR) — регулюються правом США і розміщуються одночасно на ринках Європи та Америки;
європейські (EDR) — регулюються правом США або Великобританії, розміщуються на Паризькій фондовій біржі.
Американські депозитарні розписки (АDR)
• Американська депозитарна розписка — це випущений американським депозитарієм сертифікат, що підтверджує право на визначену кількість американських депозитарних акцій, що, в свою чергу, надають право власності на визначену кількість депонованих цінних паперів іноземного приватного емітента.
ADR є сьогодні одним з найпривабливіших інструментів фондового ринку. За останні десять років обсяг угод з використанням ADR зріс у 10 разів.
Першими депозитарними розписками в історії фінансів стали саме ADR. Впроваджені в обіг у 1927 р. для спрощення здійснення американських інвестицій при розміщенні випуску акцій відомого британського універсального магазина «Селфридж», вони були певною відповіддю на прийняття у Великобританії закону, що заборонив британським компаніям реєструвати свої акції за кордоном інакше, ніж через розташованого у Великобританії трансфертного агента. Тобто, акції британських компаній більше не могли залишати територію Великобританії. Щоб задовольнити попит інвесторів у США, потрібен був власний фінансовий інструмент, який і дістав назву «американські депозитарні розписки».
У теперішньому вигляді АDR існують з 1955 р., коли Комісія з цінних паперів і бірж США (SEC) впровадила форму 5—12 для реєстрації всіх програм розміщення депозитарних розписок. Пізніше форма 5—12 була замінена формою Р-6, що використовується в даний час.
• Американські інвестори віддають перевагу АDR, а не безпосередньо акціям неамериканських компаній, оскільки:
АDR обертаються відповідно до американської законодавчої практики;
АDR продаються і купуються у доларах;
банк-депозитарій виконує розрахунки і виплати дивідендів за АDR у доларах.
• Практично всі проекти здійснюються банками, причому дуже обмеженою їх кількістю. Фактично монополія на випуск АDR належить 6 банкам: The Bank of New York, Citibank, J.P. Morgan (їх частка — близько 95 % ринку), Chase Manhattan, Bankers Trust Company і Marine Midland Bank.
• Функції банку-депозитарію:
надання послуг емітента з підготовки документів для SEC;
випуск та анулювання ADR;
зберігання відповідних акцій;
облік прав власності та ведення реєстру власників ADR.
• Усі програми депозитарних розписок поділяються на ті, що спонсоруються, і ті, що не спонсоруються. У першому випадку розписки випускаються на підставі угоди, підписаної між емітентом і депозитарієм. Депозитарій виступає як агент і для емітента, і для іноземної компанії, що одержує ADR. У другому випадку випуск розписок здійснюється одним або кількома депозитаріями за вимогою акціонерів. Емітент може навіть не підозрювати про існування розписок на його цінні папери. Такі розписки можуть обертатись тільки на позабіржовому ринку (крім NASDAQ).
• Для ADR, що спонсоруються, існують такі рівні програм:
Рівень І
• випускаються на акції, що вже перебувають в обігу;
• у SEC подається мінімальна документація;
• обіг тільки на позабіржовому ринку;
• не забезпечує залучення капіталу.
Рівень ІІ
• вимоги до звітності емітента в SEC ґрунтуються на американських стандартах;
• зустрічаються не досить часто, оскільки більшість емітентів переходять з програм рівня І на рівень ІІІ;
• можуть бути включені до лістинга фондових бірж або NASDAQ.
Рівень ІІІ
• вимоги до звітності співпадають з рівнем ІІ;
• випускаються на акції, що первинно розміщуються;
• дозволяє емітенту залучити інвестиції;
• можуть бути включені до лістинга фондових бірж або NASDAQ.
Рівень IV (за Правилом 144 (а))
• приватне розміщення, що проводиться тільки серед дуже значних фахових інвесторів, так званих кваліфікованих інституціональних покупців (QIВ).
Глобальні та європейські депозитарні розписки
• За останні роки концепція депозитарних розписок зазнала значних змін. Емітенти в багатьох країнах усвідомили наявні можливості випуску своїх акцій у формі, зручній не тільки для інвесторів у США, але також і для інвесторів, що працюють на об’єднаних європейських ринках і в інших регіонах. Так з’явилися європейські депозитарні розписки (ЕDR) і глобальні депозитарні розписки (GDR).
• ЕDR — обіговий сертифікат, що дає право власності на акції, випущені в країні, яка не входить до Євросоюзу. ЕDR випускаються банком-депозитарієм від імені емітента базових акцій, які знаходяться у зберігача в країні емітента на рахунку банку-депозитарію. ЕDR продаються на Паризькій фондовій біржі, обіг здійснюється у формі записів на рахунках SIKOVAM (Центрального депозитарію Франції).
• GDR можуть обертатися на кількох ринках, як правило, європейських (так само, як ЕDR) та американських (як АDR). Випуск GDR часто здійснюється з метою залучення капіталу. Таким чином, та частина випуску, що призначена для обігу в США, буде складатися з АDR, які реєструються згідно з процедурою Правила 144 (а), або АDR III рівня, залежно від того, чи орієнтується емітент на закрите розміщення або на відкриту пропозицію своїх акцій на ринках США та розміщення за межами США за правилом S, яке не потребує реєстрації в SEC.
Як правило, ЕDR і GDR номіновані в доларах США, проте номінал може бути зазначено у будь-якій валюті. Згадані депозитарні розписки так само, як і АDR, дають іноземним інвесторам можливість здійснювати торгові операції з акціями компанії-емітента, водночас уникаючи проблем, пов’язаних з організацією депозитарного збереження і проведенням розрахунків на закордонних ринках.
Європапери
• Європапери — цінні папери, що номіновані у валюті, яка є іноземною для емітента. Розміщуються переважно серед інвесторів, для яких валюта цінних паперів також є іноземною.
Види європаперів:
• єврооблігації;
• євроакції;
• євродепозитні сертифікати;
• комерційні європапери.
Найбільшим за обсягами є ринок єврооблігацій.
Переваги європаперів:
• ринок не підлягає юрисдикції будь-якої країни, відповідно не потребує реєстрації випуску і т. ін.;
• доходи не оподатковуються.
Єврооблігації можна визначити як облігації, обіг яких не обмежено територією якоїсь певної країни або юрисдикцією того чи іншого уряду.
• Учасники ринку єврооблігацій
1. Позичальники:
• міжнародні організації (наприклад, Світовий Банк);
• уряди суверенних країн (зокрема Україна, Росія та ін.);
• органи муніципальної влади великих регіонів (наприклад, російські Москва, Санкт-Петербург);
• великі компанії, діяльність яких має міжнародний характер.
2. Кредитори:
• інвестиційні фонди;
• комерційні банки;
• приватні інвестори (їх приваблює анонімність та відсутність оподаткування, тому серед них — так звані «бельгійські дантисти» та диктатори).
3. Андерайтери:
• американські, європейські та японські інвестиційні банки, які створюють емісійні синдикати та підтримують вторинний ринок як маркет-мейкери.
Вийти на ринок єврооблігацій без андерайтерів практично неможливо.
4. Ринки:
• позабіржовий (переважає);
• Лондонська або Люксембурзька фондова біржа.
Вторинний ринок єврооблігацій порівняно невеликий.
5. Депозитарно-клірингові установи (міжнародні центральні депозитарії цінних паперів — ISDN):
• Євроклір (Брюссель);
• Седел (Люксембург).
ISDN надають кастодіальні та клірингові послуги по єврооблігаціях та акціях, що обертаються на міжнародних ринках, встановлюють двосторонні зв’язки з національними депозитаріями. Застосовується нумерація цінних паперів ISIN.
Євроклір пропонує послуги більш ніж 20 ринкам, здійснює обробку розрахунків у 30 валютах, Седел — відповідно на 33 ринках та у 38 валютах.
14 травня 1999 р. було оголошено про злиття Седел з німецьким центральним депозитарієм «Німецька біржа — Кліринг АГ». Засновники нового об’єднання офіційно запросили всі європейські центральні депозитарії приєднатись до них з метою створення Європейського Центрального депозитарію. Французький Центральний депозитарій SICOVAM вже підписав Меморандум про приєднання.
• Необхідною передумовою випуску єврооблігацій є отримання емітентом рейтингів всесвітньо визнаних рейтингових агентств.
Рейтинг — це висновок щодо реальності своєчасного повернення основної частки боргу та сплати процентів по боргових цінних паперах. За допомогою рейтингу оцінюється ризик невиконання емітентом своїх зобов’язань по цінних паперах.
Рейтингові агентства виникли в США. Найкрупнішими та найавторитетнішими в світі є американські Standard & Poors и Moody’s Investors Servise.
Існують два класи за шкалою рейтингів:
• інвестиційні цінні папери;
• спекулятивні цінні папери.
Так, в основу рейтингу агентства Moоdy’s покладена шкала якісних оцінок типу «вища якість», «добра якість» і т. д. Кожний рівень якості має літерну позначку. Чим далі за алфавітом, тим нижче рейтинг цінного папера. Наприклад, ААА — найвища якість, С — найнижча, Д — цілковита неплатоспроможність, NR — немає рейтингу взагалі.
Як правило, для короткострокових і довгострокових цінних паперів функціонують окремі рейтингові системи. Внаслідок обробки в процесі визначення рейтингів значних масивів інформації агентства одночасно є також постачальниками аналітичної інформації у різних формах.
• Види і форми єврооблігацій:
• на пред’явника;
• номіновані у валютах:
доларах;
дойчмарках;
євро;
інших.
• Регулювання
• державне регулювання практично відсутнє;
• саморегулювання учасників здійснюють:
Асоціація учасників міжнародних фондових ринків (International Securities Markets Association, ISMA);
Міжнародна асоціація учасників первинних ринків (International Primary Market Association, IPMA).
• Інші види облігацій:
• «янкі» ( США);
• «самурай» (Японія);
• «бульдог» (Великобританія);
• інші.
