Іншими словами банкрутство — це неможливість для деяких осіб виконати після встановленого терміну взяті на себе зобов'язання перед кредиторами, особливо грошові. Ситуація ускладнюється ще й тим, що неплатоспроможність прогресує на фоні загальної нестабільності.
Можна деталізувати причини банкрутства, поділивши їх на фактори зовнішнього та внутрішнього впливу. Банкрутство В наш час про банкрутство вітчизняних підприємств приходиться говорити не тільки теоретично. Дане явище все більше має місце на практиці в зв'язку з кризовим станом економіки держави. Ринкова економіка господарювання офіційно визнає банкрутство як економічне явище.
Згідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"ъщ ЗО. 06. 1999 року банкрутство — це визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовіль-нити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури (шляхом розпродажу свого майна).
Слід відзначити, що на якій би стадії розвитку не перебувала фірма, завжди можуть виникнути ймовірні причини, які обумовлять банкрутство.
Мова йде про стадії зародження фірми, прискореного зростання, стадії зрілості, стадії спаду. Інколи тільки-но створене підприємство тут же зазнає банкрутства по причині не точно, не обгрунтовано визначеної генеральної стратегії підприємства, а також її функціональних і ресурсних стратегій. І навіть коли у фірми справи ідуть дуже добре, банкрутство може наступити внаслідок несвоєчасності розрахунків зі своїми кредиторами.
Таким чином, сигнали, які попереджають про наближення банкрутства можна поділити на 2 групи.
Перша група характеризується симптомами, які констатують тотальну заборгованість підприємства, що в подальшому веде до повної неплатоспроможності. Друга група симптомів характеризується зменшенням попиту на продукцію і в зв'язку з цим іде зменшення обсягів реалізації продукції, зниження прибутку і рівня рентабельності, збільшення кредиторської заборгованості, неефективне використання ресурсів, що обумовлює ріст витрат на виробництво, труднощі з готівкою.
Суб'єктами банкрутства згідно закону є юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, юридичні особи — підприємства, які є об'єктами права державної власності, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності.
Кредитором згідно закону є юридична, або фізична особа, яка має підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю справляння податків і зборів.
Боржник може звернутися до арбітражного суду і порушити справу про банкрутство з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності, або загрози такої неспроможності.
В процесі діагностики економічного стану і оцінки перспектив розвитку підприємства важливо враховувати три основні стадії погіршення економічного стану:
прихована стадія банкрутства;
фінансова нестійкість;
явне банкрутство.
Прихована стадія банкрутства характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продаж не зменшується, працівників не звільняють, авторитет
підприємства начебто зберігається. Погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців.
Фінансова нестійкість відрізняється порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів. При цьому керівництву слід зважувати на такі ознаки:
а)затримка з наданням звітності і зниженням її якості, наявність помилок. Це свідчить про неякісну діяльність фінансових служб підприємства, яка стає причиною недостатнього рівня економічного аналізу;
б)різкі зміни структури балансу і фінансових результатів;
в)підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.
Явне банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. Тут виникає невідповідність грошових потоків і зовнішні конфлікти з партнерами. Об'єктивним виходом з цієї ситуації є санація або порушення процедури банкрутства.
В окремих випадках можна говорити про штучне банкрутство, яке пов'язано із порушенням і до того недосконалістю існуючого законодавства.
Штучне банкрутство — це ще один аспект реструктуризації.
Процедура порушення справи про банкрутство включає насамперед подання письмової заяви про банкрутство, або боржником, або кредитором, або податковою службою, або контрольно-ревізійною службою. Заява подається в арбітражний суд, який в місячний термін виносить ухвалу про скликання зборів кредиторів.
В той же час до арбітражного суду подається заява тих осіб, які бажають взяти участь у реструктуризації, або санації боржника.
Раніше будь-який кредитор міг порушити справу про банкрутство, але згідно із новим законом такої можливості вже немає. Мінімальний розмір доведеної заборгованості боржника одному або більше кредиторам при існуючому розмірі мінімальної заробітної плати становить 22.000 грн. Введення такого обмеження дозволить відсіяти тих кредиторів, вимоги яких можуть бути задоволені в межах звичайного судочинства без порушення справи про банкрутство. У випадку, якщо боржник не виконав вимог кредитора протягом трьох місяців згідно закону, то кредитор може подати заяву до суду про порушення справи про банкрутство. Причому законом визначено, що справа про банкрутство порушується при наявності у кредитора відповіді боржника на претензію або виконавчого документа. Визначено, що доказом неплатоспроможності боржника, який повинен надати
кредитор, є копія неоплаченого розрахункового документа про безспірне списання коштів з рахунків боржника, а також виконавчі документи або інші документи, що підтверджують визнання боржником вимог кредиторів.
Ініціатором порушення справи про банкрутство може бути кредитор і боржник. Метою боржника (якщо не брати до уваги випадки умисного банкрутства) повинно бути позбавлення від старих боргів і нове життя — адже підприємство вільне від боргів, особливо з відомим ім'ям, має більше шансів знайти інвесторів, ніж обтяжене боргами.
Судові процедури банкрутства
розпорядження майном боржника
мирова угода
санація з поновленням платоспроможності боржника
ліквідація банкрута
Важливим і привабливим для боржника є те, що виробнича діяльність у боржника не буде припинятися з початком провадження у справі про банкрутство, а буде продовжуватися аж до початку проведення ліквідаційної процедури.
Важливою у справі про банкрутство є мирова угода — домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочення або розстрочення, а також прощення кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Мирова угода може бути прийнята у будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. У цій угоді описуються умови, на яких прощаються або повертаються частинами старі борги.
Новим у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом " від ЗО червня 1999 року є введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, тобто припинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань зі сплати податків і зборів, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
З метою прогнозування банкрутства на практиці можуть бути використані двофакторні і багатофакторні моделі прогнозування з виходом на розрахунок такого результуючого показника як індекс кредитоспроможності.
Ліквідація — це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного арбітражним судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.
Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів визначені Законом "Про підприємництво"(стаття 11):
з власної ініціативи підприємця;
на підставі рішення суду або арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством;
у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання.
Припинення за юридичними підставами може бути двох видів:
добровільним;
примусовим.
Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини.
Примусово діяльність підприємства припиняється на підставі рішення арбітражного суду про визнання його банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від ЗО червня 1999 року.
З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом розпочинається ліквідаційна процедура:
підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;
строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів вважається таким, що настав;
припинення нарахування неустойки, процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;
відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
скасовується арешт накладений на майно боржника, визнаного банкрутом чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;
вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
З початком ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління підприємства-банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, керівник підприємства-банкрута звільняється з роботи у зв'язку із банкрутством підприємства, про що робиться запис у його
трудовій книжці, а також припиняється повноваження власника майна банкрута.
Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.
Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури повинні містити:
найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом;
найменування арбітражного суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство;
% дату прийняття арбітражним судом постанови про відкриття ліквідаційної процедури;
відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).
У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатора та членів ліквідаційної комісії.
У разі ліквідації державного підприємства, або підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більше ніж 25%, арбітражний суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства та при необхідності — органу місцевого самоврядування.
Протягом трьох днів з призначення ліквідатора органи управління підприємства-банкрута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквідатору. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника юридичної особи-банкрута.
До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності — також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, Державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.
Дії ліквідатора можуть бути оскаржені до арбітражного суду власником майна банкрута, особою, яка відповідає за зобов'язання банкрута, кожним кредитором окремо, або комітетом кредиторів, особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.
Усі види майнових активів банкрута, які належать йому на правах власності, або повного господарського володіння на дату відкриття ліквідаційної процедури оцінюються арбітражним керуючим.
Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна.
Майно, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.
Ліквідатор зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок, з якого здійснюються виплати кредиторам.
Кошти, одержані від продажу майна, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому статтею 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 року.
Черговість задоволення претензій
покриваються витрати, пов'язані з веденням справи в суді;
витрати, понесені ліквідаційною комісією з приводу утримання і збереження майнових активів; зобов'язання щодо працівників підприємства (крім акцій і внесків у статутний фонд);
розрахунки з державним, місцевим бюджетами, страховими фондами;
кредиторам, де не було застави; вимоги членів трудового колективу (акції); вільні кошти (позабюджетний фонд).
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. Вимоги,
незадоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до арбітражного суду звіт та ліквідаційний баланс, на основі якого арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику, органам державної податкової служби за місцем знаходження підприємства.
Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, то він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише в разі, якщо в неї залишилось майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством.