загрузка...
 
12.1. напрями розвитку інтеграційної діяльності на мікроекономічному рівні
Повернутись до змісту
Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитись з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи з сучасних умов ефективного функціонування національної економіки.
У практиці діяльності національних підприємств широкого розповсюдження набуває горизонтальна і вертикальна інтеграція, базуючись на різних формах об'єднань: асоціації, корпорації, промислово-фінансові об'єднання, спільні підприємства, вільні економічні зони.
На мікроекономічному рівні необхідне подальше розширення такої найпростішої форми об'єднання підприємств, як асоціація. Широке розповсюдження в Україні мають різного роду асоціації по забезпеченню підприємств ринковою інформацією, пошуку нових ринків збуту готової продукції, сприянню експорту, юридичні консультації, кредитні асоціації та інше. Це значною мірою сприяє підвищенню ефективної діяльності підприємств—учасників асоціацій, налагодженню господарських зв'язків і підвищенню ефективності виробництва. Асоціація стає передумовою створення тіснішої взаємодії між її учасниками і подальшого переходу до створення складніших господарських об'єднань.
Однак розвиток такої форми інтеграції в Україні далеко не вичерпаний. Світовий досвід показує ефективність цієї форми в прискоренні реалізації досягнень науково-технічного прогресу. Гальмування процесу впровадження наукових досягнень в Україні в значній мірі пов'язано з низьким рівнем або повною відсутністю інтеграційних форм взаємодії науки і виробництва.
Останніми роками в світовій економіці розповсюджується форма науково-дослідницької асоціації. З початку 30-х років почалося інтенсивне створення науково-дослідницьких асоціацій промислових компаній у найбільш передових у науковому відношенні галузях: виробництво інформаційної техніки, робототехніка, біотехнологія, розробка нових видів матеріалів.
Поклавши в основу своєї діяльності дослідження, такі асоціації безпосередньо впливають на конкурентоспроможність компаній, що входять до їх складу. Основним результатом НДДКР, що здійснюються в рамках асоціації, стають зміни в науково-дослідницькій стратегії корпорації, пов'язані з розвитком якісних характеристик науково-технічного прогресу.
Найбільш суттєві зміни в цьому процесі полягають у збільшенні вартості і поширенні результатів науково-технічних досліджень, застосуванні конкуренції на внутрішньому і світовому ринках внаслідок впровадження науково-технічних новин, підвищення вимог до професійного рівня кадрів. Важливою передумовою зміни характеру досліджень і розробок, що здійснюються, є посилення вимог до визначення загальностратегічних напрямків розвитку науково-технічного прогресу в тій чи іншій галузі. При вирішенні цього завдання підприємства вже не в змозі базуватися на власній оцінці. Виникає необхідність розробки загальної позиції по цій проблемі серед заінтересованих компаній.
Незважаючи на те, що основні магістральні напрямки розвитку науково-технічного прогресу прослідковуються чітко, на мікрорівні не завжди очевидно, які конкретно науково-технічні ідеї забезпечують появу комерційно-перспективних продуктів і технологій. Це приводить до того, що самостійна розробка підприємствами тих чи інших науково-технічних новин стає комерційно недоцільною внаслідок значного ризику ймовірності отримання гідних результатів, які адекватні витратам здійснених досліджень. За цих умов підприємства намагаються отримувати апробовану технологію із зовнішніх по відношенню до них джерел. Цим цілям в значній мірі відповідають дослідження, зроблені в рамках асоціації.
Таким чином, у рамках дослідницької асоціації іде процес виявлення перспективних напрямків науково-дослідницького розвитку галузі, здійснюються лише початкові етапи наукової діяльності, необхідні для створення нової продукції або технології, якою підприємства займаються більш детально в своїх лабораторіях.
Корисним для України може стати використання досвіду із створення такого типу асоціації, як спільні дослідницькі консорціуми промислових компаній. Вони створюються приватними компаніями за ініціативою, а іноді й за участю державних органів з метою вирішення науково-дослідницьких завдань, що мають загальний інтерес для компанії та уряду. Ця форма об'єднання створюється, коли наукові і фінансові ризики дослідної програми досить значні, щоб їх могло взяти на себе одне підприємство. В той же час реалізація цієї програми має велике значення для економічного розвитку країни, але конкретні комерційні результати недостатньо визначені. Найбільш розповсюджені асоціації такого типу в США, Японії. Наприклад, найкрупніша асоціація типу консорціуму в США була створена у відповідь на спільну розробку фірмами Японії технології виробництва комп'ютера нового покоління. До неї ввійшли 13 великих виробників електронної обчислювальної техніки, які сформували дослідну асоціацію мікроелектронної і комп'ютерної техніки.
Цікаво, що при організації цього об'єднання фірми-учасники надали в розпорядження асоціації частину свого обладнання і відрядили до її штату на термін до 4 років своїх провідних співробітників. Після завершення дослідницьких програм чи їх окремих етапів вони повернулися на своє постійне місце роботи і зайнялись впровадженням створених новин у виробництві.
Бюджет асоціації формується за рахунок внесків фірм-учасників в обмін на право використання отриманих результатів. Отримані в ході досліджень по цих програмах результати і патенти належать асоціації, а фірми-учасниці мають виключне право на отримання ліцензії впродовж 3 років. Після цього асоціація може вільно реалізовувати ліцензії.
Відповідно до оцінки американських фахівців, подібна форма інтеграції зусиль в галузі обчислювальної техніки дозволяє компаніям досягнути за 1,5 року таких результатів, яких при старій технології організації в 6 раз більша кількість спеціалістів могла б досягти лише через 6-7 років роботи.
Великі проблеми подальшого розвитку інтеграційної діяльності в Україні пов'язані з поєднанням промислового і фінансового потенціалу підприємств різних галузей. Вище було розглянуто питання діяльності промислово-фінансових груп, холдингів, концернів, корпорацій, передумов їх створення і економічної доцільності їх функціонування з урахуванням певного досвіду та напрямів удосконалення подальшого їх розвитку.
На сучасному етапі розвитку України відносно якісно новою і не до кінця вирішеною проблемою стає інтеграція промислового і сільського виробництва — створення аграрно-промислових об'єднань нового покоління.
Після розформування радгоспів, колгоспів, створення великої кількості самостійних виробників загострилась проблема пошуку нових форм об'єднання підприємств. Створення агропромислових об'єднань у нових ринкових умовах обумовлено історико-політичними умовами, що склалися і в яких знаходився аграрно-промисловий сектор. Фактично в Україні сільськогосподарська продукція переважно перероблялась на великих державних підприємствах, потужності яких було зосереджено в районних центрах, географічно віддалених від виробників сировини. Радгоспи та колгоспи в більшості не мали своїх переробних підприємств: ковбасних цехів, консервних заводів, млинів, потужностей з переробки молока та інших сільгосппродуктів. Це призвело до того, що в сучасних умовах транспортування сировини на переробку великим підприємствам, значно віддаленим від товаровиробників, стало збитковим. Цінова політика держави і монопольне ставлення переробних підприємств до постачальників сировини спричинили значне скорочення виробництва продукції сільського господарства: овочів, фруктів, продуктів тваринництва. Наприклад, внаслідок такого відношення до товаровиробників поголів'я великої рогатої худоби в Україні зменшилось за останні роки майже в 3 рази. Слабка матеріально-технічна база, невизначеність в аграрно-промисловій політиці, відсутність з боку держави заходів з підтримки вітчизняного товаровиробника призвело до значних негативних наслідків. Не секрет, що більшість розвинутих країн Європи і Америки дають дотації на розвиток агропромислового комплексу як найбільш ризикованої і матеріаломісткої галузі господарської діяльності.
Відсутність необхідної організаційної та економічної підтримки агропромислового комплексу України викликала різке зниження виробництва і подорожчання продуктів харчування. Більшість економістів висловлює думку, що реальний аспект вирішення цієї проблеми полягає у створенні цілісних, інтегрованих організаційно-господарських формувань районного чи міжнародного масштабу. Одночасно сільськогосподарське виробництво тяжіє до перероблюючих підприємств, а підприємства заінтересовані у розвитку місцевої сировинної бази. Тому агропромислові комплекси орієнтовано на максимальне і комплексне використання наявного на території району ресурсного і біокліматичного потенціалу, що викликає необхідність розглядати їх локальну ефективність стосовно районної агропромислової системи в цілому.
Слід зазначити, що незважаючи на всі недоліки, що мали місце в організації і управлінні агропромисловим комплексом та його окремими ланками в умовах колишньої планово-адміністративної економічної системи, в АПК було досягнуто досить тісної виробничої інтеграції та економічної взаємодії сільськогосподарських і переробних підприємств, сервісних організацій і служб з торгівлею власною продукцією, переорієнтацією виробництва в залежності від попиту на продовольчу продукцію, товари кінцевого споживання.
Більшість економістів вважає, що агропромисловому об'єднанню за змістом діяльності притаманний такий тип інтеграції, як концерн. Це обумовлюється тим, що він може включати в спільну діяльність різні формування із створення необхідної сировинної бази і потужностей з переробки, технічного обслуговування своїх підрозділів, торгівельні комплекси, виробничу і соціальну інфраструктуру, включати до свого складу підрозділи різних форм власності, а також з інших територій — навіть спільні підприємства з іноземними партнерами.
Мотивацією формування такої структури може бути поєднання зусиль у фінансово-кредитній діяльності, сприяння впровадженню науково-технічних розробок, нових технологій у сільському господарстві і промисловості, здійснення зовнішньоекономічної, маркетингової та іншої діяльності.
Розглянуті в цьому розділі і вище інтеграційні структури мають широке застосування в економіці України у сучасному періоді. Однак історичні умови розвитку нашої країни глибоко пов'язані з діяльністю народногосподарського комплексу колишнього Радянського Союзу. Об'єктивно зберігаються і повинні зберігатися певні господарські зв'язки у виробництві і споживанні спільної готової продукції. На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної оптимізації та кооперації в науково-технічних та виробничих сферах різних галузей економіки. На макроекономічному рівні доцільно, щоб Україна дедалі повніше входила до міждержавних координуючих структур СНД при зберіганні статусу асоційованого члена. Найбільш актуальним є створення режиму вільного руху товарів, а також формування ефективної міжнародної розрахункової системи. Без налагодження такого типу інтеграційних зв'язків Україна може втратити традиційно зовнішні ринки в країнах СНД за умов, коли вона не готова до активних дій на інших ринках (низька конкурентоспроможність українських товарів, насиченість міжнародних ринків, їх закритий характер тощо). Існує реальна загроза для України втратити ключові елементи свого експортного потенціалу внаслідок розриву не лише потенціалів науково-технічних та виробничих зв'язків. Необґрунтована економічна політика може призвести до того, що Україна може стати «білою плямою» в середині Європи як для країн СНД, так і країн дальнього зарубіжжя.


загрузка...